День Святого Миколая.

Про те, що новорічна ялинка запозичена українцями із Франції – знає сьогодні практично кожен. Але лише небагатьом відомо, що в Україні раніше не було ніякого Діда Мороза. Ні Санта Клауса, ні Діда Мороза, лише міфічний персонаж Морозко, який асоціювався з усім зимнім періодом, а не лише із новорічними святами.

Так хто ж тоді в Україні дарував діткам подарунки? Кого вони чекали, із нетерпінням заглядаючи на ранок під подушку? Це був Святий Миколай – не вигаданий казковий персонаж, а легенда української історії. Кожного року, 19 грудня, українці святкують День Миколая, не зважаючи на багаторічні спроби «витіснити» його казковим Дідом Морозом та Сантою.

Миколай же, на відміну від них – це реальна людина, яку за її благородні вчинки і гідне життя нарекли Святим.

Окрім того, що Святий Миколай дійсно жив у цьому світі і мандрував по усій Європі, його постать обросла і легендами, які тепер не можна підтвердити чи заперечити. В Україні, у свою чергу, особливо багато легенд про святого.

Слід також задуматись над тим, яку роль в вихованні дітей грає Дід Мороз, а яку Святий Миколай? Адже саме задля правильного виховання дітям розповідають казки, міфи та легенди. Аби виховати в них найкращі людські якості.

Чого вчить дітей постать казкового Діда Мороза? Так, він дарує усім діткам подарунки, вітає їх з новим роком та влаштовує свято – в цьому немає нічого поганого. Але постать Святого Миколая пов’язане не просто із святкуванням чи подарунками, вона вчить тому, що кожна людина отримує винагороду за добрі вчинки. Дітям обіцяють, що Святий Миколай покладе їм під подушку подарунок, якщо вони будуть добрими. А тим, хто провинився поганими вчинками – покладе під подушку різку чи шматок вугілля. Звісно ж, у цей день діти отримували саме солодощі та подарунки, але такі легенди вчили їх, що навіть добро повинне бути справедливим. І вчили не просто тому що «так треба», адже сама постать Святого Миколая давала власний приклад доброї людини.

Українські легенди про Святого Миколая

Величезну кількість легенд припасли українці про доброго Святого, який допомагає усім маленьким та сумним. Проте, як ми знаємо, щирість, доброта та слухняність є запорукою зустрічі зі святим. Поки до свята залишилось зовсім небагато, пропонуємо вам добірку українських легенд про Cвятого.

***

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.

Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А так як він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

* * *

Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.

А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.

Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.

* * *

Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.

***

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей. Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму – робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.

– Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? – питає Миколай.
– Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:

– Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?
– Ні…

– Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
– Ні…

– А може, ти хочеш грошей багато?
– Теж ні.

– Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:

– Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері – це єдине, чим важко обдарувати сиротину.

Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю батьківською.

“Українець” Миколай

Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”).

Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше –  разом зі з’явою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а затим – і Україна.

Ким опікується Миколай-чудотворець

Під покров Миколая потрапляють не лише дітлахи, які у ніч на 19 грудня терпляче чекають від святого дарунків. Угодник Бога ділиться своєю опікою також зі студентами, мандрівниками, водіями, торговцями та моряками. До слова, останні часто беруть образ чудотворця з собою на риболовлю. У народі ще кажуть, що святий Миколай береже людей і від стихійного лиха, особливо на воді. Знову згадуємо рядки найпопулярнішої пісні про нього: “…хто спішить у твої двори, того ти на землі й морі все хорониш від напасти”.

Звертатися до Миколая у молитвах можуть і ті, хто перебуває у скруті, а також заміжні жінки, які просять чудотворця про спокійне сімейне життя.

Традиції на день Святого Миколая

Саме з 19 грудня розпочинались передноворічні базари та ярмарки. Дівчата та хлопці купляли різні приладдя, аби шити собі костюми до Нового Року. Адже вже зовсім скоро на них чекали обрядові ігри, святкування та вечорниці.

Прийнято було також у цей день ворожити. Дівчата збирались ближче до вечора, а то і зовсім вночі, аби дізнатись свою майбутню долю. Брали з собою «магічні» предмети, на яких прийнято ворожити у такі дні: перстні, голки, дзеркальця, нитки, гребінці тощо. Також вірили що у цей день можна визначити, наскільки великою буде твоя майбутня родина: треба було стати напроти дзеркала, а дзеркало направити у бік вікна, з якого видно місяць. Відображення з вікна розмивалось і у дзеркалі виднівся не один місяць, а декілька. Скільки їх дівчина нарахувала, скільки членів родини у неї буде у майбутньому.

Раніше вважали, що засватана на Миколая дівчина буде гарною господинею та вірною дружиною. Також існувала традиція пробачати в цей день старі образи та просити пробачення за свої вчинки. Тож люди, які до цього посварились, могли на Миколая примиритись за шматочком святкового пирога.

Найкраща сучасна традиція у день Святого Миколая

За легендами, Святий Миколай сам у зовсім юному віці осиротів, тому став покровителем усіх сиріт. Тож з часів Незалежності України, відродилась традиція святкувати цей день, вітаючи сиріт у дитячих будинках. Тож 19 грудня люди, які хочуть послідкувати за прикладом благородного святого, йдуть до дитячих будинків, влаштовують дітлахам свято, ставлять вистави, а також дарують подарунки.

Як Миколая святкують за кордоном

Так само із нетерпінням подарунків від святого Миколая чекають і дітлахи з-за кордону. Щоправда, їх одержують швидше, ніж українські, майже на цілих два тижні, адже святкують цей день 6 грудня.

Така традиція, найімовірніше, походить із Німеччини, де батьки презентували своїм дітям новий одяг. А згодом почали робити це таємно, вночі, щоби малеча повірила в чудеса Божого угодника. Окрім нових штанців, светриків, шапочок чи курточок, діткам дарували ласощі, іграшки та шкільне приладдя. А от у голландський Роттердам святитель щороку припливає на човні з Іспанії, у місто він в’їжджає на коні, якого звати Амеріго, і тримає в руках єпископську палицю. Напередодні такого візиту дітвора акуратно розкладає перед вхідними дверима начищене взуття, щоби у день Миколая відшукати там солодощі. А біля них ще залишає гостинці для Амеріго: кілька морквинок і трішки сіна, щоби тваринка не зголодніла протягом ночі.

Своїм покровителем святого Миколая вважають жителі італійського містечка Сассірі, що розташоване на острові Сардинія. Головну увагу цього дня приділяють нареченим, яким дарують подарунки. Така традиція має назву “Rito delle nubili”. Тим часом у сусідній Франції, в населеному пункті Сан-Ніколя-де-Пор, що у регіоні Лотарингія, дійство куди помпезніше. Тут організовують цілу процесію, що виходить у місто ввечері, і рухається головними вулицями. На її чолі – старець Миколай, поруч – привид, який у своїх руках несе різки, щоби ними впродовж шляху шмагати неслухняних діточок. Якщо такі знайдуться, їх хутчіш забирають у мішок.

А от у Польщі напередодні свята малеча розвішує біля каміна білі панчохи, і сподівається, що вранці знайде там цукерки та горіхи. До слова, традиція класти дарунки у шкарпетки, найімовірніше, виникла, коли одного разу святий вирішив допомогти трьом сестрам, які злидарювали, і кинув їм у димохід три мішечки з монетами. Вони впали саме у випрані шкарпетки, які дівчата розвісили на каміні.

Народні прикмети на день Святого Миколая

Прикмети, традиційно, були пов’язані із прогнозом погоди на зиму та припущеннями щодо врожаю на наступний рік.

Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього (мається на увазі день Святого Миколая, що відзначається навесні – 22 травня).

У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

Морозяний день – на уроду хліба й городини.

З цього дня підходять другі морози – Миколині: «На Студеного Миколу снігу навалить гору».

Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.

Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого.

Скільки б не чекало попереду новорічних свят, саме день Святого Миколая кладе їм початок. Адже зазвичай у цей час випадають перші сніги, а вулиці та будинки наповнюються святковою передноворічною атмосферою

 

 

 

 

 

Найпрестижніша премія.

    10 грудня 1901року у Стокгольмі вручено першу Нобелівську премію німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену.

   Шведський хімік Альфред Нобель склав у 1895 р. заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого видаватимуть у вигляді премії тим, хто за попередній рік приніс найбільшу користь людству. Премії призначені для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури й особливі досягнення перед людством у справі миру.

   Рідня хіміка вимагала визнати заповіт незаконним, вважаючи себе обділеною. Заповіт 26 квітня 1897 року затвердив парламент Норвегії. Секретар Рагнар Сульман й адвокат Рудольф Лілеквіст, організували фундацію, яка б піклувалася про виконання заповіту та організувала вручення премій.

20 листопада – Всесвітній день дитини.

 

20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію прав дитини. Декларація була розроблена англійкою Еглантін Джебб. Вона складалася з п’яти основних принципів, спрямованих, зокрема, проти дитячої праці і рабства, торгівлі дітьми та проституції неповнолітніх. Асамблея закликала своїх членів керуватися положеннями декларації з метою захистити дітей і поліпшити їх добробут.

Оригінал документа зберігається в міському архіві Женеви. Він підписаний делегатами Асамблеї, зокрема, Еглантін Джебб, Януша Корчака, Гюстава Адора, колишнього президента Швейцарської Конфедерації.

Десять принципів, сформульовані у документі, покликані забезпечити добробут і благополуччя усіх дітей. Вказані у Декларації права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків.

Як відзначається свято?

Цей день потрібно проводити весело і цікаво і дітям, і батькам – знайомитися з новими людьми, грати, їсти солодощі, отримувати подарунки і насолоджуватися життям. В день дитини влаштовуються концерти, фестивалі, співаються пісні, звучить музика, літають повітряні кульки. Виручені кошти від усіх заходів, звичайно ж, йдуть на

благодійність.

Небайдужі люди збирають іграшки та одяг, які стали непотрібними для виросли діток, і дарують дитячим будинкам або малозабезпеченим сім’ям. Існує безліч організацій, які можна віднести речі в хорошому стані, вони обов’язково стануть в нагоді іншим дітям. У деяких містах у цей день торгові компанії жертвують частину виручки в фонди і лікарні. 

А світові знаменитості влаштовують благодійні концерти. Це свято дитячого щастя й світового порозуміння. Щоб дитина виросла доброю людиною, у нього має бути щасливе дитинство.

У великому місті святкують день дітей дуже урочисто, у святі беруть участь меценати і держструктури. Прямо з ранку на вулицях ходять нарядні діти з квітами та кульками в руках. На площах влаштовують творчі конкурси з хорошими призами. Діти колективно відвідують зоопарки.

В цей день, а добре б і в інші теж, кожна дитина повинна відчувати себе потрібною і щасливою.

Всесвітній день дитини відзначається вже понад півстоліття по всьому світу. Це день братерства всіх дітей, розуміння, любові. Цілі свята спрямовані на добробут всіх дітей, щоб їх права дотримувалися, щоб вони жили щасливо, мали турботливих батьків і виросли достойними людьми.

Свято – це не тільки ряд розважальних заходів для дітей та батьків, які викликають бурю радості і море вражень. Це ще і різні акції, спрямовані на дотримання дитячих прав, поліпшення становища дітей, благодійні вечори, кошти від яких вручаються дитячим будинкам, лікарням. Святкування дня дитини звертає увагу на нагальні проблеми сучасного дитячого світу, а їх чимало. На різні заходи в цей день слід ходити з дітьми, щоб вони з раннього віку розуміли, що потрібно дбати про тих, хто народився в проблемній чи малозабезпеченої сім’ї, формували такі якості, як доброта і чуйність.

Кожен рік у світі помирають 11 мільйонів малюків, які не дожили і до п’ятирічного віку, десятки мільйонів дітей мають проблеми у фізичному і розумовому розвитку, у них немає можливості дорослішати, розвиватися і повноцінно жити. Так не повинно бути, адже діти – майбутнє кожного міста, країни, світу в цілому.

Дитячий фонд організації об’єднаних націй проводить роботу з питань здоров’я дітей від народження до юного віку. Конкретні кроки спрямовані на те, щоб забезпечити вагітних жінок необхідним наглядом досвідчених лікарів протягом всього періоду виношування, а також під час пологів; на знаходження можливостей для будь-якої сім’ї впоратися з багатьма хворобами самостійно, перебуваючи вдома; консультування з питань високого рівня охорони здоров’я.

Особливу увагу фонд приділяє тому, щоб діти, які втратили батьків, мали можливість отримувати правильний догляд і таку ж самодостатню життя і щасливе майбутнє. Вони, як ніхто інший, потребують підтримки і опіки. Це такі ж діти, вони нічим не повинні відрізнятися від тих малюків, яким пощастило мати батьків, адже їх вини у такому дитинстві немає.

Країни-члени ООН, що займаються боротьбою з дитячою смертністю, покращують обслуговування медичних установ, систематично підвищують рівень освітніх установ.

Спеціальний фонд ЮНІСЕФ надає хворим дітям матеріальну підтримку, містить дитячі будинки і притулки, проводить профілактику дитячого неблагополуччя, приймає заходи щодо зниження масштабів бідності.

Конвенція зобов’язує держави забезпечити дітям щасливе і благополучне життя, їх права повинні бути дотримані. Головний закон Конвенції – визнання дітей повноцінними і повноправними особами.

У батьків багато завдань – забезпечити дитину нормальними умовами для розвитку і здоров’я, дати йому гарну освіту, навчити тому, що стати в нагоді в житті, виховати характер, любов до навколишнього світу і людям, прагнення до прекрасного, вивести його у доросле життя підготовленим і таким, що відбувся. Однак не всі розуміють ці завдання. А хтось просто не помічає проблем чи вважає їх необгрунтованими і не вартими їх часу і сил. Але ж суспільство має бути здорово і духовно, і фізично, а це можливо завдяки пріоритетним завданням держави і самого народу. Тому і з’явився такий свято, він звертає погляди очей і сердець на дитячі проблеми і допомагає робити світ кращим. Зараз Всесвітній день дитини відзначають 145 країн.

На даний момент поширений дитячий травматизм на дорогах. Це відбувається з-за банального недотримання правил дорожнього руху, порушують їх як водії, так і самі діти. Освітні установи відіграють особливу роль у засвоєнні правил безпеки дітей на дорогах. Цьому питанню присвячується маса акцій, заходів, навчань. Дитина зобов’язаний засвоювати всі закони дорожнього руху, щоб бути в безпеці. Регулярно потрібно нагадувати і роз’яснювати ПДР дитині, пояснювати, наскільки це важливі знання в житті кожної людини. Якщо водії і пішоходи будуть відповідальні за свою поведінку, то дороги стануть безпечними.

Проблема дитячої наркоманії не менш жахлива і актуальна, ця страшна хвороба поширюється з неймовірною швидкістю. Батьки та держава повинні захищати дітей від цієї загрози, не дозволяти дитині вплутуватися в погані компанії, зайняти його цікавою справою, хобі, виховувати здорові звички, щоб навіть думок спробувати якусь травичку не було.

Жорстокість сьогодні є звичайною справою, навіть серед дітей. Багато в чому вони беруть приклад з батьків, сусідів, просто перехожих і чомусь хочуть стати такими ж. Щоб такого бажання не виникало, з ранніх років слід пробуджувати в душі дитини гуманність, співчуття, розуміння, співпереживання. Це завдання батьків, вихователів, вчителів. І не потрібно забувати про себе, адже дорослі цілком способи подавати добрий приклад дітям хоч кожен день.

Безмежно сумна проблема сьогоднішнього суспільства – покинуті діти. Причин такої неадекватної поведінки батьків може бути безліч. Держава має створити для цих малюків гідні умови існування, тут дуже важлива робота дитячих психологів, потрібно дати відчути дитині, що незважаючи ні на що він може прожити щасливе життя.

Винаходи і фантастичні технології, які передбачили письменники.

Хороші письменники-фантасти вигадують світ майбутнього, а геніальні його пророкують. Завдяки вмінню передбачати розвиток технологій автори наукової фантастики за десятки і навіть сотні років передрекли появу інтернету, атомної бомби, біонічних кінцівок та інших винаходів, якими користується сучасна людина.Ми вирішили дізнатися, які автори і коли описали у своїх творах звичні нам сучасні технології.

 Навушники. Рей Бредбері. 451 градус за Фаренгейтом (1953)

У своїй антиутопії “451 градус за Фаренгейтом”Рей Бредбері описував світ майбутнього, і однією з його вигадок були мініатюрні “черепашки“ (з ними не розлучалася дружина головного героя), які можна вважати прототипом навушників-вкладок. Справжні навушники з’явилися тільки через 26 років після публікації роману.У цьому ж романі Бредбері описує величезні телевізори з пласким екраном, які замінили стіни, і пристрої, що нагадують банкомати.

 Відео виклик. Хьюго Гернсбек. Ральф 124с 41+ (1911)

На обкладинці роману “Ральф 124с 41+”, який написаний Хьюго Гернсбеком у 1911 році, красується одна з передбачених ним технологій – сеанс відеодзвінка. Дія роману розгортається у 2660 році. Героїня використовує портативний пристрій під назвою телефот. За часів публікації, звичайно ж, це здавалося чистою фантастикою, але сьогодні відеозв’язок став таким же звичним, як тостер.Хоча Гернсбека складно назвати геніальним письменником, він завжди робив ставку саме на те, щоб показати читачеві світ майбутнього на основі розвитку сучасної науки, а не доставити естетичну насолоду красним письменством.

 Атомна бомба. Герберт Уеллс. Звільнений світ (1914)

Герберта Уеллса можна сміливо вважати рекордсменом за кількістю передбачених винаходів і явищ: лазерний промінь, посудомийна машина, мультиварка, відеомагнітофон, платні швидкісні траси, доставка їжі, робота вдома, висадка людини на Місяць. Але найстрашнішим його пророкуванням стала поява атомної бомби у романі “Звільнений світ”. Навіть сам термін “атомна бомба” належить Уеллсу. Письменник був настільки захоплений думками про те, куди може завести людство технічний прогрес, що в 1901 році випустив книгу “Передбачення”, яка, на подив видавців, розійшлася навіть більшим тиражем, ніж художні твори.

 Кредитні карти. Едвард Белламі. Погляд назад (1888)

Перші карти з’явилися в 1962 році, а Едвард Белламі передбачив їх появу в романі “Погляд назад”, написаному в 1888. Дія соціалістичної утопії розгортається в 2000 році, отже автор ще й вгадав з епохою поширення карток.

А ще “Погляд назад” вперше описує супермаркети, які можна вважати ще одним здійсненим пророцтвом Белламі.

 Антидепресанти. Олдос Хакслі. Прекрасний новий світ (1932)

“Соми грам – і нема драм”, – пише Олдос Хакслі в романі “Прекрасний новий світ”. Сома – таблетка для підняття настрою. Їх приймає кожен герой моторошно-правдоподібної антиутопії. Можна вважати, що Хакслі передбачив не лише появу антидепресантів, але і в цілому окреслив напрямок розвитку фармацевтики під гаслом “Щоб бути здоровим, потрібно обов’язково приймати якісь таблетки”.

 Електронна книга. Дуглас Адамс. Автостопом по галактиці (1979)

Путівник для подорожуючих автостопом по галактиці – класична електронна книга, яку описав Дуглас Адамс у 1979 році. Що цікаво, коли Адамс обговорював ідею путівника з колегою і другом Нілом Гейманом, той впевнено заявив, що якщо електронні книги коли-небудь з’являться, то стануть вироком для паперових. Дуглас Адамс заперечив, що паперові книги як акули, які існували ще до динозаврів і продовжують жити тому, що немає нічого кращого, ніж бути акулою.А ще в серії “Автостопом по галактиці” наводиться образ технології моментального перекладу, правда, у вигляді інопланетної рибки.

 Інтернет. Марк Твен. З “Лондонської Таймс” за 1904 рік (1898)

У 1898 році Марк Твен написав невеличкий твір “З” Лондонської таймс “за 1904 рік”, в якому був присутній винахід, названий автором телеелектроскопом. Винахід являє собою телефонну систему, яка служить для створення всесвітньої мережі обміну інформацією і дозволяє людям стежити за життям і досягненнями одине одного незалежно від місця, в якому вони живуть. Ну як, хіба не нагадує інтернет і соціальні мережі?

 Мобільний телефон. Олександр Бєляєв. Боротьба в ефірі (1927)

“Боротьба в ефірі”, написана Олександром Бєляєвим у 1927 році, вражає точністю деталей і докладним описом технологій майбутнього. У романі можна зустріти звичні для нас, але фантастичні для тих років технології: величезні телевізори, розумні будинки і навіть мобільні телефони. В інших своїх романах Бєляєв також передбачав появу аквалангів, розвиток пластичної хірургії, забруднення атмосфери, розробку безпілотників та багато інших технології.

 Біонічні кінцівки. Мартін Кейдін. Кіборг (1972)

 “Кіборг” Мартіна Кейдіна – це історія про людину, чиї органи після пошкодження замінюють механічними приладами. Головному герою пересаджують кілька ніг і рук та навіть вставляють механічне око. Це перший повний опис біонічних кінцівок, які сьогодні активно застосовуються в медицині. А з часу написання роману до першої успішної пересадки біонічної руки залишався ще 41 рік.

 Тривимірний проектор. Френк Герберт. Дюна (1965)

3D-проектор ще складно назвати повсякденною або хоча б звичною технологією, але він вже існує. А в романі “Дюна” голограми з’явилися ще у 1965 році. В цьому ж циклі книг Герберт згадує й інші винаходи, які або повністю передбачили нинішні технології, або частково: паракомпас, масляні лінзи, ядошукач, силова підвіска та інші.