Стаття письменника Ніла Геймана про природу і користь читання. А ви згодні з його думкою?

Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, тим більше прочитайте цей текст.

У художньої літератури є два призначення :

·         По-перше, вона відкриває вам залежність від читання . Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться… в цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.

·         Найпростіший спосіб гарантовано виховати грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.

·         Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита, зашарпана ідея захоплююча для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, – це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.

·         І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, що населяють його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось у вас трошки зміниться.

У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. В якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантвстика не схвалювалась впродовж довгого часу. Що змінилося?
Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були дітьми.

Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.

Вірний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.

Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.

Стаття письменника Ніла Геймана про природу і користь читання. А ви згодні з його думкою?

Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, тим більше прочитайте цей текст.

У художньої літератури є два призначення :

·         По-перше, вона відкриває вам залежність від читання . Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться… в цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.

·         Найпростіший спосіб гарантовано виховати грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.

·         Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита, зашарпана ідея захоплююча для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, – це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.

·         І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, що населяють його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось у вас трошки зміниться.

У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. В якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантвстика не схвалювалась впродовж довгого часу. Що змінилося?
Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були дітьми.

Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.

Вірний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.

Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.

Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.

Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді – це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.

Останнім часом ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.

·         Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книгами. Зараз більше дітей беруть книжки з бібліотек, ніж раніше, і це різні книги – паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це надзвичайно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.

·         Бібліотеки – це ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцеві органи влади розглядають закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб зекономити за сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкриті.

Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість.

Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити різними голосами, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.

Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місцях, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Одне з кращих засобів для тих, хто читає без бажання – це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горлянки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.

Всі ми – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент вигадано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.

Ми повинні робити речі прекрасними. Чи не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей в світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.

Один з кращих засобів для тих, хто читає з небажанням – це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви.

Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.

Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.

Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді – це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.

Останнім часом ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.

·         Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книгами. Зараз більше дітей беруть книжки з бібліотек, ніж раніше, і це різні книги – паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це надзвичайно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.

·         Бібліотеки – це ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцеві органи влади розглядають закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб зекономити за сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкриті.

Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість.

Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити різними голосами, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.

Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місцях, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Одне з кращих засобів для тих, хто читає без бажання – це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горлянки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.

Всі ми – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент вигадано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.

Ми повинні робити речі прекрасними. Чи не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей в світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.

Один з кращих засобів для тих, хто читає з небажанням – це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви.

Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.

 http://vsviti.com.ua/interesting/society/28950