пʼятниця, 8 листопада 2019 р.


Винаходи і фантастичні технології, які передбачили письменники.

Хороші письменники-фантасти вигадують світ майбутнього, а геніальні його пророкують. Завдяки вмінню передбачати розвиток технологій автори наукової фантастики за десятки і навіть сотні років передрекли появу інтернету, атомної бомби, біонічних кінцівок та інших винаходів, якими користується сучасна людина.Ми вирішили дізнатися, які автори і коли описали у своїх творах звичні нам сучасні технології.

 Навушники. Рей Бредбері. 451 градус за Фаренгейтом (1953)

У своїй антиутопії “451 градус за ФаренгейтомРей Бредбері описував світ майбутнього, і однією з його вигадок були мініатюрні “черепашки“ (з ними не розлучалася дружина головного героя), які можна вважати прототипом навушників-вкладок. Справжні навушники з’явилися тільки через 26 років після публікації роману.У цьому ж романі Бредбері описує величезні телевізори з пласким екраном, які замінили стіни, і пристрої, що нагадують банкомати.

 Відео виклик. Хьюго Гернсбек. Ральф 124с 41+ (1911)

На обкладинці роману “Ральф 124с 41+”, який написаний Хьюго Гернсбеком у 1911 році, красується одна з передбачених ним технологій – сеанс відеодзвінка. Дія роману розгортається у 2660 році. Героїня використовує портативний пристрій під назвою телефот. За часів публікації, звичайно ж, це здавалося чистою фантастикою, але сьогодні відеозв’язок став таким же звичним, як тостер.Хоча Гернсбека складно назвати геніальним письменником, він завжди робив ставку саме на те, щоб показати читачеві світ майбутнього на основі розвитку сучасної науки, а не доставити естетичну насолоду красним письменством.

 Атомна бомба. Герберт Уеллс. Звільнений світ (1914)

Герберта Уеллса можна сміливо вважати рекордсменом за кількістю передбачених винаходів і явищ: лазерний промінь, посудомийна машина, мультиварка, відеомагнітофон, платні швидкісні траси, доставка їжі, робота вдома, висадка людини на Місяць. Але найстрашнішим його пророкуванням стала поява атомної бомби у романі “Звільнений світ”. Навіть сам термін “атомна бомба” належить Уеллсу. Письменник був настільки захоплений думками про те, куди може завести людство технічний прогрес, що в 1901 році випустив книгу “Передбачення”, яка, на подив видавців, розійшлася навіть більшим тиражем, ніж художні твори.

 Кредитні карти. Едвард Белламі. Погляд назад (1888)

Перші карти з’явилися в 1962 році, а Едвард Белламі передбачив їх появу в романі “Погляд назад”, написаному в 1888. Дія соціалістичної утопії розгортається в 2000 році, отже автор ще й вгадав з епохою поширення карток.
А ще “Погляд назад” вперше описує супермаркети, які можна вважати ще одним здійсненим пророцтвом Белламі.

 Антидепресанти. Олдос Хакслі. Прекрасний новий світ (1932)

“Соми грам – і нема драм”, – пише Олдос Хакслі в романі “Прекрасний новий світ”. Сома – таблетка для підняття настрою. Їх приймає кожен герой моторошно-правдоподібної антиутопії. Можна вважати, що Хакслі передбачив не лише появу антидепресантів, але і в цілому окреслив напрямок розвитку фармацевтики під гаслом “Щоб бути здоровим, потрібно обов’язково приймати якісь таблетки”.


 Електронна книга. Дуглас Адамс. Автостопом по галактиці (1979)

Путівник для подорожуючих автостопом по галактиці – класична електронна книга, яку описав Дуглас Адамс у 1979 році. Що цікаво, коли Адамс обговорював ідею путівника з колегою і другом Нілом Гейманом, той впевнено заявив, що якщо електронні книги коли-небудь з’являться, то стануть вироком для паперових. Дуглас Адамс заперечив, що паперові книги як акули, які існували ще до динозаврів і продовжують жити тому, що немає нічого кращого, ніж бути акулою.А ще в серії “Автостопом по галактиці наводиться образ технології моментального перекладу, правда, у вигляді інопланетної рибки.

 Інтернет. Марк Твен. З “Лондонської Таймс” за 1904 рік (1898)

У 1898 році Марк Твен написав невеличкий твір “З” Лондонської таймс “за 1904 рік”, в якому був присутній винахід, названий автором телеелектроскопом. Винахід являє собою телефонну систему, яка служить для створення всесвітньої мережі обміну інформацією і дозволяє людям стежити за життям і досягненнями одине одного незалежно від місця, в якому вони живуть. Ну як, хіба не нагадує інтернет і соціальні мережі?

 Мобільний телефон. Олександр Бєляєв. Боротьба в ефірі (1927)

“Боротьба в ефірі”, написана Олександром Бєляєвим у 1927 році, вражає точністю деталей і докладним описом технологій майбутнього. У романі можна зустріти звичні для нас, але фантастичні для тих років технології: величезні телевізори, розумні будинки і навіть мобільні телефони. В інших своїх романах Бєляєв також передбачав появу аквалангів, розвиток пластичної хірургії, забруднення атмосфери, розробку безпілотників та багато інших технології.

 Біонічні кінцівки. Мартін Кейдін. Кіборг (1972)

 “Кіборг” Мартіна Кейдіна – це історія про людину, чиї органи після пошкодження замінюють механічними приладами. Головному герою пересаджують кілька ніг і рук та навіть вставляють механічне око. Це перший повний опис біонічних кінцівок, які сьогодні активно застосовуються в медицині. А з часу написання роману до першої успішної пересадки біонічної руки залишався ще 41 рік.

 Тривимірний проектор. Френк Герберт. Дюна (1965)

3D-проектор ще складно назвати повсякденною або хоча б звичною технологією, але він вже існує. А в романі “Дюна голограми з’явилися ще у 1965 році. В цьому ж циклі книг Герберт згадує й інші винаходи, які або повністю передбачили нинішні технології, або частково: паракомпас, масляні лінзи, ядошукач, силова підвіска та інші.






понеділок, 28 жовтня 2019 р.


Відкриття найпрекраснішої землі.

28 жовтня 1492 рік.  Була глибока ніч. Лив безперервний дощ, і висадку на берег вирішено було здійснити наступного дня. Ранок 28 жовтня був дивовижним. Сонце немов озолотило надзвичайну зелень берегів, перетворило їх на смарагд. Великий мореплавець не зміг стримати почуттів і сказав, що цей острів  – найпрекрасніша земля з усіх, які коли-небудь бачили очі людини… Через 400 років після відкриття острова Географічне товариство вирішили з’ясувати, де саме мореплавець вступив на Кубу.
 У 1940 році найавторитетніший професор Гарварда з мореплавства Самюель  Еліт Морісон, повторивши шлях Колумба від Багамських островів, опинився саме у бухті Баріай, на північному сході Куби, що в провінції Ольгін. Зараз там стоїть монумент, що символізує зустріч Нового і Старого світу.


середа, 9 жовтня 2019 р.


Стаття письменника Ніла Геймана про природу і користь читання. А ви згодні з його думкою?
Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, тим більше прочитайте цей текст.
У художньої літератури є два призначення :
·         По-перше, вона відкриває вам залежність від читання . Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться… в цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.
·         Найпростіший спосіб гарантовано виховати грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.
·         Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита, зашарпана ідея захоплююча для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, – це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.
·         І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, що населяють його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось у вас трошки зміниться.

У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. В якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантвстика не схвалювалась впродовж довгого часу. Що змінилося?
Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були дітьми.


Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.
Вірний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.
Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.

Стаття письменника Ніла Геймана про природу і користь читання. А ви згодні з його думкою?
Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, тим більше прочитайте цей текст.
У художньої літератури є два призначення :
·         По-перше, вона відкриває вам залежність від читання . Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться… в цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.
·         Найпростіший спосіб гарантовано виховати грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.
·         Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита, зашарпана ідея захоплююча для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, – це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.
·         І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, що населяють його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось у вас трошки зміниться.

У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. В якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантвстика не схвалювалась впродовж довгого часу. Що змінилося?
Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були дітьми.

Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.
Вірний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.
Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.


Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді – це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.
Останнім часом ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.
·         Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книгами. Зараз більше дітей беруть книжки з бібліотек, ніж раніше, і це різні книги – паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це надзвичайно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.
·         Бібліотеки – це ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцеві органи влади розглядають закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб зекономити за сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкриті.
Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.
Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість.
Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити різними голосами, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.
Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.
Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місцях, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Одне з кращих засобів для тих, хто читає без бажання – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горлянки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
Всі ми – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент вигадано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.
Ми повинні робити речі прекрасними. Чи не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей в світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.
Один з кращих засобів для тих, хто читає з небажанням – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви.
Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.



Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді – це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.
Останнім часом ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.
·         Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книгами. Зараз більше дітей беруть книжки з бібліотек, ніж раніше, і це різні книги – паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це надзвичайно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.
·         Бібліотеки – це ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцеві органи влади розглядають закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб зекономити за сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкриті.
Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.
Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість.
Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити різними голосами, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.
Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.
Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місцях, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.
Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Одне з кращих засобів для тих, хто читає без бажання – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горлянки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
Всі ми – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент вигадано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.
Ми повинні робити речі прекрасними. Чи не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей в світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.
Один з кращих засобів для тих, хто читає з небажанням – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви.
Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.


четвер, 26 вересня 2019 р.


Найпрестижніша премія.

27 вересня 1895 року шведський хімік Альфред Нобель підписав розпорядження про створення після його смерті фонду, котрий буде виділяти частину прибутків на Нобелівську премію.
Сьогодні Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Вручення премій почалося з 1901 року. Згідно з волею  Нобеля, премії призначаються для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії,фізіології  або медицини, літератури та особливі досягнення перед людством у справі миру (Нобелівська премія миру). Виняток – математика. За легендою це пов’язано із сумною історією кохання Альфреда. Дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за математика. Саме через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки.

понеділок, 23 вересня 2019 р.


23 вересня 1848 рік.
Цей  день вважається днем народження жувальної гумки, оскільки саме тоді американець Джон Куртіс зробив першу жувальну гумку.
Однак вчені встановили, що найперші жуйки з’явилися ще у 7-2 ст. до н.е. Одна з них була знайдена під час розкопок у Північній Європі і являла собою шматок доісторичної смоли з відбитками людських зубів. У 1848 році Куртісу прийшла в голову ідея відкрити промислове виробництво жувальної гумки з соснової смоли. Поступово їх виробництво розширювалося, але продажі були низькими через наявність у гумках домішок, які важко було видалити зі смоли. Нове життя “жуйка“( вже на основі каучуку, а не смоли) отримала в 1869 році, завдяки винахіднику Томасу Адамсу. Людям винахід сподобався, що і дало поштовх до початку серійного виробництва жувальної гумки.

середа, 18 вересня 2019 р.

“Метелики в крижаних панцирах”.
17 вересня в нашій бібліотеці відбулась Презентація  аудіокниги “Метелики в крижаних панцирах” запис якої здійснено в рамках проєкту “Особлива книга для особливих дітей”, який реалізується за підтримки Українського культурного фонду у програмі "Інклюзивне мистецтво". Колектив бібліотеки щиро дякує Українському культурному фонду за можливість реалізувати проєкт. А також окрема подяка авторці книги Оксані Радушинській, яка згуртувала навколо себе команду акторів завдяки яким книга ожила і зазвучала. Особлива атмосфера панувала у залі, навіяна щирими спогадами про спільну роботу. Гості заходу першими змогли почути фрагменти аудіокниги та збагнути основні меседжі автора. Команда акторів і учасників проєкту приготували для пані Оксани особливий дарунок – перший компакт-диск із записом аудіокниги “Метелики в крижаних панцирах” з автографами та побажаннями.
Команда проєкту, авторка книги Оксана Радушинська та актори, які взяли участь в озвученні аудіокниги "Метелики в крижаних панцирах", відповідали на запитання журналістів, ділилися враженнями від роботи в проєкті. Дякуємо, представникам засобів масової інформації за участь в прес-брифінгу та щиру зацікавленість нашим проєктом.
Вдячні усім, хто взяв участь у створенні нашої аудіокниги! Завдяки Вам Метеликів слухатимуть у різних містах України. А, найголовніше, її зможуть почути ті, хто у силу особливих життєвих обставин не може самостійно читати – це люди, які мають вади зору.