вівторок, 25 лютого 2020 р.


Цікаві сторінки про життя і творчість Лесі Українки.

                                                                                                                 
У цей день, 25 лютого, 149 років тому народилася геніальна українська письменниця, фольклорист, перекладач, драматург, титан нашої літератури - Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка).

Про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її матір – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку. Та насправді ми зовсім не знаємо Українки. Спробуємо трішки пролити світла на життєві таємниці феномену, який можна назвати “Ucrainka incognita”.


    Якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго.
А, може, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник “Стародавня історія східних народів” для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.
    Попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою. Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – “Мишелосіє” через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: “Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає”.

 ●    Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова? Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім “Українка” з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде “Лариса” вона замінила на тендітне та ніжне “Леся”.


            Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як “напровесні” та “промінь”? І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову “промінь” аніж його історичному попереднику “луч“. А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову “мистецтво”. З її легкої руки в нашій мові прижилися також “переможець”, “палкий” та інші слова.

       Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист “Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”, не відповідав Лесі взаємністю.
Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів “Ні…” Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему “Одержима”. І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав.
      Деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською.
Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема “хто січкою“. Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі “Блакитна троянда”, яка до слова, в першій редакції мала назву “Нічні метелики”.
    Збереглось унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство. Кілька цитат, які вражають:

“КОЖНА ЖІНКА, ЩО СЕБЕ ПОВАЖАЄ, НЕ ПИШЕ НІКОЛИ ЛИСТА ТОГО ДНЯ, КОЛИ ВОНА ОБІЦЯЛА”.
“ЯК ТІЛЬКИ ВІЗЬМУСЬ ДО ЯКОГО ЗАРІБКУ, ТО ЗАРАЗ УСІ ЖАХАЮТЬСЯ, ЩО Я “ПЕРЕТОМЛЮСЯ”, “ВИСНАЖУСЯ”, “ПОКЛАДУ ВСЮ СИЛУ”. ЧИ НЕ ЗНАЧИТЬ СЕ, ЩО МЕНЕ ВСІ МОЇ БЛИЗЬКІ ЩИРО ВВАЖАЮТЬ ЗА БЕЗНАДІЙНОГО ІНВАЛІДА, ЗАСУДЖЕНОГО НА ВЕСЬ ВІК НА ПАРАЗИТНЕ ЖИТТЯ? БО ТАК ВИХОДИТЬ ЯКЕСЬ “ВНУШЕНИЕ”, І Я СПРАВДІ МОЖУ ОПУСТИТИСЬ ТА СЕРЙОЗНО ПОЧАТИ ДУМАТИ, ЩО Я “НІ ДО ЧОГО”.
“УДРУЧАЄ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ НАВІТЬ НЕ СТІЛЬКИ ПОРНОГРАФІЯ, СКІЛЬКИ СУМБУРНІСТЬ І БЕЗПОМІЧНІСТЬ ДУМКИ Й ФАНТАЗІЇ, БЕЗПОРАДНІСТЬ В РІШЕННІ НАВІТЬ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ. ТАК, НАЧЕ ЛЮДИ З ЗАВ’ЯЗАНИМИ ОЧИМА ПИШУТЬ”.
“ТРЕБА БУЛО В ЄГИПТІ РОДИТИСЬ, ТО, МОЖЕ, Й БУВ БИ ЛАД, АЛЕ Ж НАЙГІРША ПОМИЛКА МОГО ЖИТТЯ – СЕ ЩО Я ЗРОСЛА У ВОЛИНСЬКИХ ЛІСАХ. А ПРОТЕ Я НЕ ЗГАДУЮ ЛИХОМ ВОЛИНСЬКИХ ЛІСІВ. СЬОГО ЛІТА НА ЧЕСТЬ ЇМ НАПИСАЛА ДРАМУ-ФЕЄРІЮ. Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ КАЗКИ І МОЖУ ЇХ ВИДУМУВАТИ МІЛЬЙОНИ”.
“КОЛИ ВИБИРАТИ З ДВОХ, ТО Я ВЖЕ ВОЛЮ БУТИ ДОН-КІХОТОМ НІЖ САНЧО ПАНСА, БО ТАК МЕНІ БІЛЬШЕ ПО НАТУРІ, ТА Й НАВІТЬ ПО ФІГУРІ”.
“ЧАСТО, ЛЮБЛЯЧИ КОГОСЬ, Я ДУМАЮ: ЯКБИ ВІН БУВ ОТАКИЙ І ТАКИЙ, ВЧИНИВ ТЕ І ТЕ, ТО Я Б ЙОГО НЕ ЛЮБИЛА, АЛЕ ЯКБИ ХТО ІНШИЙ МАВ УСІ ТІ ДОБРІ ПРИКМЕТИ, ЩО СЕЙ, ТО ЧИ Я Б ТОГО ІНШОГО ЛЮБИЛА? НЕ ЗНАЮ… НАВРЯД. В КОЖНОМУ ПОЧУТТІ ЄСТЬ ІЩЕ ЩОСЬ НЕДОСЛІДИМЕ, І ТЕЄ “ЩОСЬ” ДАЄ БАРВУ ЦІЛОМУ ПОЧУТТЮ”.
      Мало хто знає, але хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав “єдиним мужчиною в нашому письменстві”. Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.


      Існує астероїд, названий на честь поетеси. Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

       В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.



  

середа, 29 січня 2020 р.


Гаряче книжкове чтиво для найвибагливіших гурманів.

Не секрет, що книжкові новинки полюбляють усі відвідувачі бібліотеки. Адже саме у День нової книги можна першим захопити те, що ще навіть ніхто не гортав. Такі книги ще пахнуть фарбою, а ти станеш їх першим читачем. Отож, розмаїття цікавих та  яскравих  книг представили для читачів бібліотеки. Відвідувачі познайомилися з виданнями художньої літератури, відкрили для себе  імена письменників, які нещодавно з’явилися у сучасному просторі. Читачі зупинялися  біля Book локації “Гаджети? Посперечаємося”. Не залишився поза увагою підлітків й інформаційний колаж “Мотивація: до чого, для чого?”. Діти із задоволенням переглядали  книги, спілкувалися і обмінювалися враженнями. Психологічні тести, інтелектуальні вікторини допомогли підліткам краще пізнати себе та перевірити власні знання.
Працівники бібліотеки презентували юним читайликам книгу “Фонтан казок“. Це казки Сашка Дерманського, Івана Андрусяка, Зірки Мензатюк, Юрія Винничука, Лесі Воронини. Кожен, хто переступав поріг бібліотеки, був вражений книжковою вітриною “Приголомшливі пригоди просто поруч”, особливо книгами автора та ілюстратора, відомого на весь світ – Агостіна Траїні. Це серія книжок про пана Водицю, де головний герой доступно та кумедно знайомить малюків із навколишнім світом і процесами, що в ньому відбуваються.
Тож кожному читачеві знайшлася книга за його вподобанням. Особливо радує те, що багато читачів приходили до бібліотеки разом з матусями, бабусями, татусями. Дорослі також не залишилися поза увагою. Вони мали можливість обрати літературу на свій смак.







понеділок, 13 січня 2020 р.


Незвичайні пам’ятники в Україні.

В Україні є багато різноманітних пам’ятників, присвячених відомим особистостям чи історичним подіям. Іноді серед класичних статуй і монументів трапляються досить незвичні екземпляри. Найкращі з них, звичайно ж, не залишаються без уваги, викликаючи бажання відвідувати їх знову і знову. Сьогоднішня добірка пропонує познайомитися з найцікавішими пам’ятниками України. Ви зможете побачити, на що здатні руки і уява скульпторів. Звичайно ж, тут представлено далеко не всі монументи і скульптури, непересічність яких викликає інтерес у будь-якого перехожого.



Пам'ятник Ільфу і Петрову «12-тий стілець» Охочих подивитися на цей легендарний монумент завжди повно. Чудово, що пам'ятник зроблено у вигляді стільця, вам неодмінно захочеться присісти після того, як вистоїте в довгій черзі.

 вул. Дерибасівська, Одеса.

  
         

        Пам’ятник маленькій канатохідці Вуличний монумент юної акробатки не випадково встановлено в одному з висотних районів столиці. Цей пам’ятник покликаний бути прикладом, що нагадує про необхідність знайти баланс в   сучасному світі.


  вул. Струтинського, Київ.






Пам’ятник футбольному м’ячу Символ харківського футболу стоїть на тому місці, де раніше збиралися шанувальники спорту, щоб обговорити останні новини. У церемонії відкриття двотонного бронзового м'яча взяв участь сам Блохін, який забив свій 200-тий м'яч саме в першій столиці України.

 парк ім. Шевченка, Харків.






Пам’ятник винахідникам гасової лампи Часи гасових ламп уже давно пройшли. Однак, відвідавши Львів, можна познайомитися з винахідниками першого штучного освітлення. Тут біля кафе-музею «Гасова лампа» у бронзі увічнені їх фігури.

 вул. Вірменська, 20, Львів.




Пам’ятник галушці Страви з галушок заслужили особливу народну любов, не дарма ж Гоголь оспівував їх у своїх творах. Кажуть, що справжні галушки роблять тільки в Полтаві. Тут їх настільки сильно люблять, що присвятили цілий пам’ятник.

  пл. Соборна, Полтава.






Пам’ятник деруну. Галушки – не єдина улюблена страва українців. Наприклад, деруни є традиційним частуванням для Полісся. Тому в одному з міст Житомирської області вирішили встановити гранітний монумент, присвячений цій страві.

 парк ім. Островського, Коростень.







Скульптура «Колобки» Цей пам’ятникще називають «Закоханими колобками», хоч як такої назви він немає, так скульптуру нарекли місцеві жителі. Ці кумедні ковані фігурки дуже часто трапляються на весільних фотографіях.

  набережна у Дніпрі.








Пам'ятник «Друг» Пам’ятник, присвячений другу, оселився на одній із площ Кривого Рогу. Натхненням для створення бронзової композиції послужив мультфільм «Жив-був пес». Кажуть, якщо потерти вовку пузо і загадати бажання – воно неодмінно збудеться!

  пр. Поштовий, Кривий Ріг.




Скульптура «Їжачок у тумані» Ще один пам’ятник, присвячений старому радянському мультику, має назву «Конячка», хоча всі звикли називати його «Їжачок у тумані» і ніяк інакше. Кияни так сильно люблять цього персонажа, що взимку загортають його в непотрібний дитячий одяг. Напевно, не хочуть, щоб їжачок замерз, чекаючи на конячку.

  вул. Рейтарська, Київ.



Пам’ятник рюкзаку Це перший у світі пам'ятник, присвячений рюкзаку. Розміром майже з людину, він стоїть у дворі географічного факультету одного з львівських університетів. Згідно із задумом автора, цей наплічник служить символом єднання людей різних поколінь і національностей.

 вул. Дорошенка, Львів.





Пивний пуп Власник одного з львівських ресторанів увіковічнив, хто б міг подумати, пивний пут. Подія сталася у 2015 році та з того часу приваблює все більше туристів до міста Лева. Так от любов до мистецтва і пива.

  пл. Ринок 18, Львів.






Скульптури птахів у парку Київських інтелігентів Один із київських парків наповнено скульптурами різних птахів. Рибалочка, крук, сова і горобець втілюють в собі певний прошарок інтелігентів, яких, на думку автора, Костянтина Скритуцького, сьогодні фактично не залишилося.

 вул. Олеся Гончара,





Скульптура «Сажотрус» Львівський сажотрус сидить на димарі одного з місцевих ресторанів під назвою «Дім легенд». Під пахвою він тримає циліндр, і якщо закинути туди монету, то весь наступний рік вас буде супроводжувати пані Удача.

 вул. Староєврейська, Львів.







Пам’ятник сантехніку Бажання висловити подяку всім працівникам водоканалу надихнуло на створення цього пам'ятника. Тернопільський сантехнік – це збірний образ міського водопровідника і своєрідна данина важкій праці.

  вул. Кардинала Сліпого, Тернопіль.






Пам’ятник водопровідникові Пам’ятник, який завершує низку монументів, присвячених працівникам комунальних служб, у народі носить ім’я «дядя Вася». Це чавунна скульптура черкаського водопровідника. Він, до речі, єдиний професійний пам'ятник у цьому місті.

 вул. Ватутіна, Черкаси.





Пам’ятник каштанам Каштан – одвічний символ Києва. Тому, прогулюючись вулицями міста, не дивуйтеся, коли натрапите на бронзову копію цього дерева. Насправді, пам'ятник «каштанам, що розкрилися» символізує відродження, його присвячено всім мамам і їхнім дітям.

  вул. Михайла Грушевського, Київ.







Сад скульптур Харківський сад скульптур розташовано у самому центрі міста. Деталізовані композиції виконав відомий ізраїльський майстер Франко Мейслер. Ці фігури, безумовно, прийшлися до душі жителям Харкова і його гостям.

  вул. Сумська, Харків.







Монумент «Яйце життя» Незвичайна бетонна скульптура у формі яйця є під Києвом на виїзді з Іванкова. Цей монумент символізує життя і родючість землі, яка обов’язково відновиться після важкої «чорнобильської хвороби».

  вул. Поліська, Іванків.







Пам’ятник «Бичкові-годувальнику» Жителі Бердянська з особливим трепетом ставляться до азовського бичка. На цій рибі тримається економіка всього Приазов’я. Але вирішальну роль бичок зіграв під час голоду 30-тих років і в повоєнний час, врятувавши життя тисячі людей.

  пл. Приморська, Бердянськ.





Пам’ятник огірку Ніжинський огірок став першим пам’ятником овочу в усій Україні. Особливий посол, рецепт якого, за легендою, належав древнім грекам, прославив місто на довгі часи. Сама Катерина II вимагала до свого столу тільки ніжинські хрусткі огірки.

  вул. Шевченка, Ніжин.







Монумент «Слава помідору!» На вирощуванні помідорів спеціалізується весь Кам’янсько-Дніпровський район, що в Запорізькій області. Встановивши пам’ятник на центральній площі міста, жителі хотіли висловити свою подяку овочу-годувальнику.

  вул. Гоголя, Кам’янка-Дніпро







Пам’ятник заробітчанам Перший в Україні пам’ятник заробітчанам стоїть на одній з автобусних зупинок у Закарпатській області. Саме в цьому місці колочавці проводжають рідних і близьких, які прагнуть забезпечити нормальне існування своєї сім’ї.

  вул. Шевченка, Колочава.







Пам’ятник глядачеві Одеса – дивовижне місто. Так, один із міських музеїв вирішив присвятити пам’ятник своїм глядачам, розмістивши у дворі фігуру, яка символізує прагнення до духовних цінностей.

  вул. Софіївська,












На центральній площі Кам’янця-Подільського, поруч з міською ратушею, височіє оригінальна статуя – пам’ятник туристу. Скульптура, виконана із заліза, постала перед жителями та гостями міста на урочистому відкритті туристичного сезону. Нова пам’ятка добре вписалася в архітектурну композицію центру  на Ратушній площі.