четвер, 22 жовтня 2020 р.

 

Книги, що виграли на конкурсі Best Book Award 2020.

Коли на вулиці холоднішає, а вечори стають довшими, все, чого хочеться – це загорнутись у тепле покривало і читати цікаву книжку. Хоч в таку погоду самому не вдається стати чарівним героєм, то разом з книжками ми можемо переміститись в інший, уявний світ і пережити неймовірні пригоди разом з персонажами.

Нещодавно завершився 27 BookForum, тому саме час спокуситись на новинки від українських письменників. Ми підготували для вас добірку книг, які настільки вразили читачів, що виграли на конкурсі Best Book Award 2020.


“Амадока” Софія Андрухович

Після перебування в одній із гарячих точок на Сході України молодий чоловік лишень дивом вижив. Проте його спіткала інша доля – він втратив пам’ять. Допомогти йому в змозі лише жінка, любов та терпіння якої робить дива: чоловік починає пригадувати фрагменти власного життя. Книга розповідає, що нічого у світі не зникає безслідно, а якщо й зникає, то залишається на окремих клаптиках, які рано чи пізно з’єднаються воєдино.


“Ашик Омер” Анастасія Левкова

Хлопчик Омер народився й живе в Кримському ханстві. Довкола Омера кримські пейзажі, мечеті та дивовижні мрії, до яких він прямує. Одного разу Омер взяв у руки саз і заспівав вірші, до яких прислухались й інші люди. Пісні настільки зворушили людей, що слава хлопчика розлетілась по всьому місту, а згодом і світі. Так він став ашиком – народним співцем у Криму.



“Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню” Оксана Мороз

Книга про боротьбу з пропагандою в ЗМІ. Хоча вона й написана в художньому форматі, та все ж з неї можна винести деякі правила інформаційної гігієни. У книзі два головних герої – дядько Іван та його племінниця. Дядько – патріот, але розуміє, що в країні все жахливо. Він людина Інтернету, але йому важко впоратись з великим потоком інформації. Племінниця натомість за допомогою певних інструментів, маніпулює людьми через ЗМІ. Дядько про це знає, але не розуміє, як.


“Я бачу, вас цікавить пітьма” Ілларіон Павлюк

У селищі Буськів Сад однієї зимової ночі зникла маленька дівчинка. Ніхто не наважується її шукати, оскільки в селищі давно працює серійний вбивця, на ім’я Звір. Однак, за справу взявся київський кримінальний психолог – Андрій Гайстер. Куди його заведе розслідування і чи вдасться йому віднайти, можливо, ще живу дівчинку?



“Дівчина з льоду й інші казки” Павічевич Міла

Авторкою є хорватська письменниця – Міла Павічевич, яка самотужки склала добрі й світлі казки для дітей та дорослих. Письменниця пише легко й зрозуміло, а сюжети казок сповнений добром та милосердям, якого часом нам так бракує. Книжку варто читати дітлахам перед сном й не забувати вчитися самим. До всіх сюжетів додаються химерні ілюстрації, що розвивають уяву маленьких читачів.




“Я змішаю твою кров із вугіллям” Олександр Михед

На початку 2016 року Олександр Михед вирушив дорогами війни у пошуках інформації про Схід України. Він описав стан сучасних міст, відкопав архіви з давніми історичними фактами та найголовніше – почув історії місцевих мешканців. Завдяки титанічній праці автора перед нами постала історія Сходу, яку мало хто може знати в такому обсязі.




“Ніч на Венері. 113 письменниць, які сяють у темряві” Ганна Улюра

Книжка про 113 письменниць, які жили і творили, віддаючи цій справі самих себе. На жаль, зараз вони стали забутими або знаходяться на межі забуття. Книжка розповідає біографію кожної з них, що вони пережили, чого прагнули, з якими людьми та проблемами їм довелось зіштовхнутись. Хоч вони й забуті традиційною літературою, та продовжують жити в книзі, поза межами часу.



“Якщо стрибнули, то гребіть” Ольга Гуцал

Книга про спостереження відомої підприємниці Ольги Гуцал у сфері бізнесу, розвитку компанії та створенні команди працівників. Авторка порівнює становлення успішного бізнесу зі зростанням людини. У живому бізнес-проекті так само присутні зачаття, пологи, дитинство та процес дорослішання. Власники бізнесу, як і батьки, часто наштовхуються на проблеми і роблять помилки. Ця книга може навчити не лише підприємців, а й усіх, хто горить своєю справою, дивитись на свій проєкт з нового боку і ставитись до нього по-іншому.

Ось таку підбірку нагородили на цьогорічному Форумі видавців. Кожна з них по-своєму передає емоції та враження, що ними хотіли їх донести автори цих книг. 2020 рік був плідним на книжки, тому беріть смачний чай та пориньте у світ нових історій.

пʼятниця, 25 вересня 2020 р.

 

       Друзі! Завітайте на День юного краєзнавця до бібліотеки! Не забудьте прихопити своїх ровесників! У дружній компанії перегляньте краєзнавчий медіа-урок “Юним хмельничанам про Хмельницький”. Ми переконані, ви дізнаєтеся багато нового про наше місто. Набуті знання вам точно не завадять, особливо напередодні свята. Сподіваємося, ви не забули, у ці вихідні – День народження у нашого міста!

Ми знаємо, як ви полюбляєте ігри. Отож, краєзнавча гра “Хмельницький у головоломках” та вікторина про вулиці міста саме те, що потрібно справжнім ігроманам!

Книжкові гурмани також не залишаться поза увагою. Таємниці та секрети нашого міста вам розкриють книги про Хмельницький.




 

Книги, які допоможуть розвинути письменницькі здібності.

 

Щоб почати писати добре, треба спочатку писати погано. Незручна правда, яка відкривається кожному, хто тільки починає працювати з текстом. Не важливо, пишеш ти художній текст чи пости для соціальних мереж, статтю в газету чи вірш — всюди важлива практика.

Той, хто ніколи раніше не пробував себе в поезії, не одразу напише гарний вірш. Той, хто раніше не писав рекламні тексти, не одразу стане хорошим копірайтером. Доведеться пройти крізь сотні текстів, написаних спочатку погано, потім — нормально, а вже згодом, добре. Але, якщо звертатися за порадами від колег, то практика може стати значно продуктивнішою. Адже ти вже знаєш, у якому напрямку рухатися, щоби писати краще. Саме такі поради, практичні вправи й рекомендації — містяться в книжках із цієї добірки. Ми зібрали ці книги для майбутніх письменників, копірайтерів та просто всіх, хто хоче писати краще:

«Пиши, Скорочуй», Максим Ільяхов та Людмила Саричєва.

Перш за все, книжка буде корисною копірайтерам, журналістам. Автори вчать працювати саме з інформаційним текстом, щоби зробити його дієвим. Вчать позбуватися штампів, офіціозу, канцеляризмів. Змінювати удавану ввічливість на користь для читача.


«Сторітелінг для очей, вух і серця», Марк Лівін.

Книжка для тих, хто хоче навчитися розповідати історії. Такі, що запам’ятовуються, хвилюють, розбурхують уяву й затягують увагу. Письменник зібрав власні поради, а також звернувся до письменників, блогерів, копірайтерів — майстрів історій. Інформація з книжки буде цікава всім, хто хоче, щоби його слухали й читали.

«Як писали класики», Ростислав Семків.

Семків зібрав поради від видатних постатей світу літератури: Мілана Кундери, Рея Бредбері, Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Курта Воннеґута, Маріо Варґаса Льйоси, Умберто Еко.

Навіщо тоді читати цю книжку, якщо в ній чужі поради? Бо в ній зібрана стисла й корисна інформація, не лише з порадами від імені письменників. Автор повністю розкриває письменницький світ кожного: розповідає про їх життєвий досвід. про творчий шлях, про те, що допомогло цим людям стати кращими у своєму ремеслі.

«Пиши сильно» від Litosvita.

Це воркбук із корисними порадами, вправами, списками для тих, хто вчиться писати. А вчити будуть Макс Кідрук, Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько та інші імениті українські письменники. Книжка по праву може називатися настільною, адже просто прочитати її й поставити на поличку не вийде. Доведеться працювати, думати і, звісно, багато писати.


«Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки», Таіс Золотковська.

Роздуми про літературу, поради з розвитку креативного письма, життєві історії й багато завдань із письменництва. Особливо ця книжка стане в нагоді тим, хто хоче писати дитячу літературу.



«Всі крапки над І Сторією», Сергій Гаврилов.

Ще одна книжка, яку можна наректи настільною, і звертатися до неї за порадами щодня. Воркбук буде корисним «для сценаристів, письменників та блогерів», як зазначає сам автор. Ви навчитеся будувати структуру твору, створювати персонажів, обирати потрібні формати оповіді та будете знати, чим відрізняється ідея твору від її теми.


«Про письменство», Стівен Кінг.

Завдяки цій книжці, у кожного є змога зазирнути в життя одного з найвідоміших письменників сучасності. Кінг розповідає про підтримку коханої дружини, про особисті перешкоди та переживання, про успіхи та невдачі в літературному світі. Крім цього, він дає поради щодо стилю, сюжету та героїв у тексті. Вчить, як редагувати власні твори, шукати свою нішу та продавати власні історії видавництвам.

«Звичка писати», Катерина Бабкіна.

Книжка-зошит для роботи з текстом. А, також, із власним натхненням і із собою. Вона допоможе майбутнім авторам визначити: чому вони хочуть писати, навіщо і про що. Як зазначає авторка: ніхто не може навчити вас добре писати. Але, можна навчитися слухати свій внутрішній голос, щоби писати живі історії та чіпляти ними інших. Знову ж таки, історія про практику.

«Пташка за пташкою. Порадник із письменництва та життя загалом», Енн Ламотт.

Бестселер про писати життєві книжки. Авторка прагне допомогти тим, кому є що сказати, якнайкраще висловити свою думку. Вона розповідає, як писати і віднаходити свій стиль, де шукати натхнення і, як вийти з творчої кризи. Це книжка для тих, хто хоче перетворити свій життєвий досвід у добре побудовану текстову історію.

«В очікуванні копірайтера», Стаська Падалка.

Стаська Падалка намагається переосмислити копірайтинг, як поєднання маркетингу, філології та літератури. Книга буде корисна тим, хто вирішив заробляти словом: блогерам, креативним копірайтерам, райтерам, сторітеллерам. Авторка пройшла свій шлях через журналістику, піар, копірайтинг, а свій досвід перетворила в популярні лекції та ось цю от книгу.



«Чому я пишу», Джордж Орвелл.

Нарис Джорджа Оруелла про його особистий шлях у літературі. Як він прийшов до письменництва, чому й навіщо. Що дає йому письмо, чого він від нього чекає. Багато роздумів, які будуть корисними кожному майбутньому автору, що має власні сумніви й очікування щодо світу літератури.


«Дзен у мистецтві письменства», Рей Бредбері.

Життєва історія видатного автора допоможе зрозуміти, що зробило його собою. Бредбері надихає, мотивує та вражає своїм романтизмом та своєю працьовитістю. А, разом з особистими розповідями та роздумами, автор ще й дає практичні поради письменникам.


Яку книжку ви б не обрали першою, не забувайте головне правило хороших письменників: багато писати, втілюючи кожну пораду у своїх текстах.

 

вівторок, 15 вересня 2020 р.

 


Цікаві факти для книголюбів.

 

1. Агата Крісті - найзнаменитіша в світі письменниця. Її незвичайні детективи переведені на 44 мови світу, а загальний тираж складає більше двох мільярдів примірників. 


2. Перше місце за кількістю написаних творів займає Лопе де Вега. Іспанський драматург за все своє життя написав 1800 п'єс.

3. В даний час основними покупцями книг є люди, вік яких становить від 45 років і старше. Саме вони купують більше 50% книг із загального числа світових продажів літератури.

4. У придбанні книг лідируючу позицію займають жінки. Вони обганяють чоловіків, купуючи 68% книг.

5. Може бути, це здасться дивним, але в світі існує хвороба, іменована бібліоклептоманіей. Людям, страждаючим від цієї хвороби, подобається красти книги. Стівен Блумберг - найвідоміший бібліоклептоман. За своє життя він обікрав 268 бібліотеки, викравши більше 23 тисяч рідкісних книг, які в сумі оцінюються на 20 мільйонів доларів. Для поповнення своєї незвичайної колекції Блумберг йшов на величезний ризик і проникав в бібліотеки, використовуючи шахту ліфта та вентиляційні системи.

6. Серед біографій знаменитих особистостей також є свої рекордсмени. Біографія Вінстона Черчілля є найдовшою написаної історією життя, складовою 22 томи.

7. У книжковому світі існують і ліліпути. Важко уявити, що дванадцять крихітних книг світу можуть вміститися в їдальню ложку! Тим не менш, це можливо. До самим маленьким книжечок відносяться екземпляри Конституції Франції, Корану, англійського словника, що включає в себе більше 12 тисяч слів та інших книг.

8. У ваговій категорії перше місце займає географічний атлас. Він знаходиться в Британському музеї і його вага становить 320 кг.  Висота атласу - більш 1 метра.

9. Багато читачів доходять до 18 сторінки, а потім втрачають до книги інтерес.

10. Щоб написати хороший роман, автору потрібно приблизно 475 годин.

11. Люди, які постійно читають книги, беруть участь в благодійних та волонтерських роботах в 2,5 рази більше , а в спортивних заходах в 1,5 частіше, ніж ті, які відносяться до літератури нейтрально. 

Щоб стати казково багатим, не обов’язково щось красти чи стати голлівудською зіркою. Достатньо вміти цікаво писати. Найуспішніші письменники в історії.

 Агата Крісті.

Цао Сюецинь.

 Антуан де Сент-Екзюпері.

 Чарльз Діккенс.

 Джон Рональд Руел Толкін.

 Роберт Лоуренс Стайн.

 Джоан Роулінг.



четвер, 10 вересня 2020 р.

 Що ми не знаєм про українські казки.

Самі собі принцеси.У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою, про це розповідають і “Попелюшка”, і “Білосніжка”. Врода – головна риса героїнь, герой – багатий чоловік – мав вподобати гарне личко та струнку талію.


На Заході бути “на світі всіх милішою та гарнішою” – це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.

В Україні інакше: за звичаєвим правом у нас була материзна – тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби. Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду? Відповідь знову дадуть казки – головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість. Вміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок – от що було запорукою вдалого шлюбу в тому числі й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка – Дідова дочка – завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.


Ілля Муромець – наш. Найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення – в період становлення Київської Русі.

По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, – це Київ, Чернігів, тощо.
Так, в билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш “від заутрені до обідні”. І не дивно, адже його дім зовсім поруч – це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами – однойменний острівець неподалік від Києва).

А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві. Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавались з уст в уста – таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.

І Кощій Безсмертний – також. В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося. Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона – у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню.

Проте, на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, вперше виникла ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.

Герої, які є лише в українських казках. Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках.

Це Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.


Пан Коцький
 – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.


Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж – з’їсти за лінощі.


Також автентичні українські герої – Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.

А ще цікавий персонаж – Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

Казки-мандрівники. Деякі українські казки переїхали до інших країн.Так, наприклад, Котигорошко “перебрався” до сусідньої Білорусі, а казка “Про Вужа-Царевича та вірну жону” відома в Литві як “Егле – королева вужів”.

Українська казка “Про Івана Багатого” – це те саме, що й французька казка “Кіт у чоботях”. Але є приклади набагато ширшого “покриття”: так, українська “Кривенька качечка” відома в Японії під назвою “Журавка”, “Про багатого і бідного брата” – у В’єтнамі як “Карамблола”, а казка “Чому море солоне” з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.

Вітчизняний “майстер Йода”. Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але й з поп-культурою.

Ось, наприклад Ох – персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою. До того ж – учитель, що бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам. Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже.

“Поганці” не на 100%. Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють цей факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле. Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає “будемо битися чи миритися?”, передає супротивнику право першого удару тощо.

У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки – вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму. Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.

Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.

Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в подібних персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: ще за архаїчних часів люди поклонялися йому як тотемному божеству. Вшановуючи його, чоловіки племені вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися вовчій зграї, вили на місяць. Із приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані, і таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків – однозначно негативних персонажів-убивць.

Українські “аватари”. Як відомо, слово “аватар” (або “аватара”) означає втілення божества в різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама. Аватари відображають різні риси та прояви одного божества, і в українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод, тощо. Усіх їх об’єднує спільна риса: вони, фактично, здатні виконувати лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою, аби подолати якісь перешкоди.

Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика). Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його “руками й ногами” – аватарами.

Нестрашні страшні казки. У прадавні часи казки слугували іншим задачам, ніж зараз: вони не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах – включаючи найтемніші та найсуворіші. Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення. Так, наприклад, звичайний ліс, в який іде головний герой безлічі казок, – це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої ініціальні випробування. Рушник, котрий повсякчас з’являється в різних казках, – це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.

Навіть у звичайній хаті є потойбічні “портали” – це вікна та комин: саме через них – і тільки через них, – може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.

Змій і Мачуха: що спільного? Світ казки – це світ нескінченних перетворень і трансформацій, які відображають зміни у суспільстві та людському мисленні.

Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця. Найпершим з них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій – у своїй хтонічній подобі. Але з плином часу він набув антропоморфних рис і, хоч так само називався Змієм, виглядав вже як людина – це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.

Із приходом християнства Змія з позицій “поганця №1” поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному і героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха – персонаж, в якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.