четвер, 20 березня 2025 р.

 

Винаходи Стародавнього Єгипту, які актуальні в наш час.

З усіх древніх цивілізацій, єгиптяни на сьогоднішній день є однією з найбільш добре відомих. Піраміди, побудовані ними, стоять донині, а їх мумії і саркофаги є цінними експонатами в найвідоміших музеях. Але при цьому мало хто знає, що багато з того, чим користуються сучасні люди, було винайдено за часів Стародавнього Єгипту . Ось про що розповідають книги:

 

    
  Зав"язкін О. В. Велика книжка. Скарби Стародавнього Єгипту / О. В. Зав"язкін ; худож. Д. С. Турбаніст. - Київ : Кристал Бук, 2015. - 16 с. : іл.

 



     


Стародавні єгиптяни  / За ред. : Дж.Казеллі ; Іст. дослідж. : Л.Манфреді, Г.Розаті ; Іл.: С.Іллібілль, С.Кіто. - Х. : Ранок, 2003. - 88 с. : іл.



   Динін Ж. Подорож до стародавнього світу / Ж. Динін ; пер. с англ. Л. Хворост. - Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2010. - 64 с. : іл.


 


   Цивілізації стародавнього світу / авт.: Ф. Перруден, Ю. Гусев ; худож.: М. -К. Лемейєр, Б. Алюнні. - Київ : Махаон-Україна, 2006. - 124 с. : іл..


   


Математика.

У єгиптян були відмінні знання з математики. Найбільш ранні записи про геометрію походять з Єгипту, де фахівці з геометрії називалися “арпедонапті”. Вони використовували мотузки, щоб обчислити площу земель, а потім в кінцевому результаті передали ці знання грекам. Єгиптяни крім цього розробили ефективні способи множення і ділення, а також дробу.


                                                                
Боулінг.    

Єгиптяни грали в гру, дуже схожу на сучасний боулінг. Археолог Вільям Меттьюз Фліндерс Петрі виявив могилу дитини, в якій містилися грубі шпильки та невеликі кульки і прийшов до висновку, що це були пристосування для гри. Більш тверді докази цієї теорії були знайдені при розкопках житлового району другого століття. В одному з приміщень виявили кілька м’ячів і доріжку з отвором в середині.


                                                             
Алфавіт.

Звичайно, сьогодні люди не використовують єгипетський алфавіт, але ідея фонетичного алфавіту (де кожен символ є звук, а не ціле слово) прийшла саме з Єгипту. Звичайні єгипетські ієрогліфи використовували символ для кожного слова, але існували також 24 знака, які використовувалися для відображення звуків, щоб якось писати запозичені іноземні слова.


                                                       Папір і лист.

Хоча єгиптяни не винайшли папір, який використовується сьогодні, папірус був величезним кроком в порівнянні з вирізанням текстів на кам’яних і глиняних табличках, як з точки зору простоти написання, так і з точки зору більш легкого перенесення з собою. Єгиптяни винайшли папірус (і очеретяні пера, якими вони писали на ньому) в 3000 р. до н.е., але масово почали використовувати тільки в 500 р. до н.е.

Папірус став однією з найбільших статей експорту Єгипту: він був дуже дорогий і технологія його виготовлення посилено охоронялася. Натхненна прикладом Єгипту, Європа в кінцевому підсумку перейшла на пергамент, і потім Китай винайшов папір в 100 р. до н.е., зробивши його з кори шовковиці та конопляних ганчірок.


                                                            
Перуки.

У стародавніх єгиптян була дилема: вони не хотіли ходити з довгими зачісками під палючим сонцем, але вони також не хотіли стригтися налисо, щоб сонячні промені не обпалювали шкіру голови, а також з причин моди. В результаті з’явилися перуки. Запобігання від високої температури була далеко не єдина причина, по якій єгиптяни почали користуватися перуками. Вони також захищали від головних вошей.


                                                 
Медичні записи.

Люди лікували рани усіма видами трав і подрібненими частинами тварин протягом тривалого часу. Однак, завдяки своїм новим і зручним методам написання, єгиптяни залишили одні з найстаріших описів медичних процедур і лікарських рецептів. До цих пір вчені знайшли дев’ять окремих журналів з папірусу, в яких йдеться про те, як єгиптяни лікували пацієнтів.


                                                      
Хірургія.

Продовжуючи тему медицини, єгиптяни були цивілізацією, якій належали найраніше виявлені хірургічні інструменти. Вони були знайдені в могилі Кара, який був відомий як “палацовий лікар і хранитель секретів фараонів”. У похованні поряд з головою Кара були виявлені кілька бронзових хірургічних інструментів, в кожному з яких був отвір для підвішування на гачок.


                                                     
Дверні замки.

Насправді, єгиптяни не винайшли дверні замки (це зробили ассірійці), але єгиптяни популяризували їх і поліпшили оригінальний дизайн. Єгипетські конструкції дивно схожі на ті, які використовуються сьогодні, за винятком того, що механізми робили з дерева або латуні. Зрештою, це було набагато дешевше, ніж найняти охоронця. В кінцевому підсумку, замки поширилися по Греції і Римській імперії.


                                                    
Зубна паста.

Методи підтримки чистоти зубів існували вже протягом певного часу, але єгиптяни винайшли вперше в історії засіб для підтримки здоров’я порожнини рота. У деяких єгипетських гробницях були знайдені зубні щітки, які були зроблені з гілочки, розділеної на одному кінці. У папірусних документах було знайдено рецепт зубної пасти: 1 драхма (0,3 грама) кам’яної солі, дві драхми м’яти, 1 драхма висушеної квітки ірису і трохи перцю.

                                                        

                                                   Скло.

Докази того, що люди створили і використовували скло в ремеслах, можна знайти ще в 3500 до н.е. – В єгипетській і месопотамській цивілізації. Головним чином скло використовувалося у вигляді дрібних скляних кульок. Єгиптяни потім відкрили ефективний спосіб виготовлення ваз, заливаючи в форми з утрамбованого піску розплавлене скло. Найбільш ранні виявлені єгипетські вази були присвячені фараону Тутмосу III і датуються приблизно 1500 р. до н.е.



 

четвер, 30 січня 2025 р.

 

Всеукраїнська літературна премія імені

Всеволода Нестайка.

 

30 січня 2025 року у день народження Всеволода Нестайка оголошується ім’я лауреата Всеукраїнської літературної премії імені Всеволода Нестайка. А офіційне нагородження письменника-лауреата відбувається напередодні Міжнародного дня дитячої книги, який світова спільнота щорічно відзначає  2 квітня у день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена.

Всеукраїнська літературна премія імені Всеволода Нестайка заснована у   2021 р. Національною секцією Міжнародної Ради дитячої та юнацької книги (UA IBBY), Національною бібліотекою України для дітей, ГО “Українська асоціація працівників бібліотек для дітей” та родиною Всеволода Нестайка за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України для відзначення сучасних українських дитячих письменників за кращий прозовий (реалістичний, пригодницький) твір для дітей молодшого та середнього віку, що висвітлює життя та проблеми сучасних дітей.

         Першою лауреаткою Премії стала Валентина Попелюшка (Валентина Жук) (2021) і книга “Украдені” . Підлітковий трилер, який бажано прочитати не тільки дітям, а й дорослим. Тема, що піднімається у книзі справді страшна – це викрадення дітей. Ми навіть боїмося про це думати! Ця історія не просто захоплююче читання на вихідні, це попередження про небезпеку. Оповідь ведеться від імені п'ятнадцятирічного Васька. Хлопець живе у невеличкому місті і нудьгує влітку. Особливих розваг в містечку для хлопців немає, вони тиняються дворами, грають в м'яча. Та одного дня Васька і двох його нових знайомих викрадають на вулиці. У багажнику авто їх завозять у закинуте місце, де є ще інші викрадені діти. Чи зможуть діти вибратися з пастки? Що з ними хочуть зробити викрадачі? Чи можуть вони очікувати на допомогу? Між рядками, дитина зчитає головне, потрібно бути обачним, обережним, недовіряти незнайомцям, не погоджуватися на сумнівні пропозиції.

         Цьогорічною лауреаткою стала Олена Фінберг та її книга “Неймовірні історії кота Бучика”. Це історія про те, що страшна війна прийшла в Україну і разом з українськими воїнами кіт Бучик стає на захист Батьківщини. Кіт з міста Буча, на долю якого випали й окупація, й полон, і фронтові будні зі звитягами й втратами, розповідає дітям про мир і війну, про український опір ворогам. Поряд з Бучиком немає місця страху, відчаю, зневірі. Разом з побратимами Бучик робить усе можливе, щоб ця війна на нашій землі стала останньою.

Вітаємо Олену Фінберг  та  її переможну  книжку!

 


понеділок, 20 січня 2025 р.

 

День вшанування захисників Донецького аеропорту в Україні.

 20 січня проводиться День вшанування захисників Донецького аеропорту в Україні. Це важлива дата в історії України, коли згадують мужність військовослужбовців, добровольців та волонтерів, які віддали свої життя в боротьбі з російським агресором, захищаючи стратегічно важливий аеропорт. Цей день нагадує нам про героїзм і самопожертву тих, хто стояв на захисті рідної землі.

Українські військові, добровольці, медики й волонтери 242 дні протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам. Затято відстоювали клаптик української землі, на якому розташовувався міжнародний аеропорт “Донецьк”  імені Сергія Прокоф'єва.

“Люди вистояли, не витримав бетон”, – цей легендарний вислів описує безстрашність і незламність захисників Донецького аеропорту, яких стали називати “кіборгами”. Він коротко охарактеризував тривалий час протистояння на невеликому плацдармі.

Зоною бойових дій стало летовище, відкрите 1933 року. До Євро-2012 тут збудували нову злітно-посадкову смугу, яка могла приймати усі різновиди літаків. Під час церемонії відкриття на неї приземлявся вже теж легендарний літак “Мрія”. Звідси можна було дістатися як Європи, так і Китаю, США, а також країн Близького Сходу. Тоді ж відреконструювали весь аеропорт та збудували новий термінал. Саме його проросійські незаконні збройні формування підірвали 20 січня 2015 року, остаточно перетворивши летовище на руїни.

Уперше ж російські загарбники безуспішно спробували захопити аеропорт 17 квітня 2014 року, а 6 травня всі польоти через летовище припинилися. Друга спроба противника взяти під контроль ДАП відбулася 26 травня. Саме ця дата вважається початком відліку боїв за Донецький аеропорт. Тоді у новий термінал зайшли підрозділи російських військ і бойовиків. Завдяки скоординованим діям українська авіація та наземні сили витіснили ворога із займаних позицій, а летовище перейшло під контроль сил АТО. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але українські воїни не здавали позицій і під шквальним вогнем тримали оборону.

Після бою 26 травня упродовж усього літа на летовищі не відбувалося значних вогневих сутичок, перестрілки мали короткочасний та епізодичний характер. А вже на початку вересня 2014 року в аеропорту розпочалися важкі бої – ворог активізував наступ усупереч Мінським домовленостям. Українські військовослужбовці утримували старий і новий термінали. Опорним пунктом сил АТО було селище Піски – через нього захисникам аеропорту поставляли провізію й боєприпаси, відбувалася ротація. У цьому ж селищі розгорнули артилерію вогневої підтримки. А 13 січня 2015 року, після майже восьми місяців щоденних обстрілів, обвалилася диспетчерська вежа Донецького аеропорту, яку утримували українські бійці. Вона була “очима” захисників ДАПу і стала символом їхнього героїзму та оборони летовища загалом.

У новому терміналі бої точилися за різні його поверхи – на фінальних етапах битви українські воїни утримували перший поверх, а підвал та верхні поверхи контролював супротивник. Коли 20 січня проросійські сили підірвали новий термінал, бетонні перекриття і стеля у багатьох секціях обвалилася, ховаючи під собою українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі оборонці вийшли з термінала. Ця дата вважається днем, коли Донецький аеропорт було повністю зруйновано.

Ці бої стали символом незламного духу українських воїнів, а ті, хто стояв на його захисті, отримали почесне прізвисько “кіборги”, бо не могли зрозуміти, чому гарнізон летовища ніяк не вдається взяти штурмом . Вони стали справжнім символом неймовірної стійкості та відваги українського народу, який і досі продовжує героїчно боротися за незалежність своєї країни.

             Вічна слава і пам՚ять полеглим воїнам, а також медикам і 

             волонтерам,    для яких та битва була останньою…


● Пропонуємо ознайомитись з деякими книгами та публікаціями з періодичних видань з фонду нашої бібліотеки про захист Донецького аеропорту і не тільки…

● Вітвицька Н. Україна переможе. Кн. 10 / Н. Вітвицька. – Хмельницький : Цюпак А.А., 2015. – 304 с.

● Гуменюк Б. 100 новел про війну / Б. Гуменюк ; худож. М. Б. Гутман. – Київ : ДІПА, 2018. – 272 с.

● Купчик  К. Десять років - десять книг : (рос.-укр. війна в сучасній укр. літературі) / К. Купчик // Бібліотечна планета. – 2023. – № 3. – С. 40-42.

● Курков А. Війна  / А. Курков ; пер. з рос.: В. С. Бойко, К. П. Ісаєнко ; худож.-оформл. О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2019. – 633 с.

● Леошко  В. “Кіборги" витримали - не витримав бетон!”  / В. Леошко // Голос України. – 2022. – 18 січ. – С. 11.

● Лойко  С. Аеропорт  : головна книга про війну, якої не мало бути, і про героїв, які хотіли жити, але вмирали / С. Лойко.– Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2016. – 376 с.

● Нагорна Н. Повернутися з війни / Н. Нагорна. – Київ : ДІПА, 2018. – 120 с.

Новиков  А. О. Образи й прообрази в романі Сергія Лойка “Аеропорт”  / А. О. Новиков // Вивчаємо українську мову та літературу. –  2016. – № 31-32. – С. 67-71.

● Особова  О. Письменниця Світлана Талан: “Маю право писати про війну” / О. Особова // Урядовий кур"єр.  – 2017. – 25 листоп.– С. 8.

● Радушинська О. П. Вірші про війну / Хмельницька обласна б-ка для дітей ім. Т.Г. Шевченка. –Хмельницький : [б. и.], 2022. – 16 с. : ілюстр.

● Талан  С. Оголений нерв : роман / С. Талан. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 544 с.

● Талан  С. Повернутися дощем : роман: правда про війну, побачену на власні очі / С. Талан. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 448 с.

● Талан С. Ракурс: роман / С. Талан. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 320 с.

● Фіалко Н. І. Коли брати стають ворогами... : повість-есей / Н. І. Фіалко. – Тернопіль : Богдан, 2015. –368 с.

 

 Також радимо переглянути фільми:

 Кіборги. Фільм 2017. https://www.youtube.com/watch?v=IL1KkB59KMQ

 Серіал Кіборги 1 серія. Воєнна драма на реальних подіях. Режисера Ахтема Сеітаблаєва

https://www.youtube.com/watch?v=g2BI3wEBlMY

 

 

 

понеділок, 6 січня 2025 р.

 

6 січня День народження борця за Незалежність України – Василя Стуса. Він присвятив своє життя служінню Україні та Народу. Перебуваючи у москвинських таборах смерті він не скорився. І навіть там вів боротьбу за майбутню Незалежну Україну. Бачачи як нищиться все Українське та принижується людська гідність, Стус оголосив голодування та пожертвував своїм життям заради України та Народу.

Навіть після смерті його вірші довгий час переховували у архівах кдб. Для катів України СЛОВА Василя Стуса були непереможною зброєю. Ми дійсно – нездоланний Народ, бо душі наші сповнені любов'ю до України, до рідної Неньки, до річок і степу, до гір і лісів, до рідної мови… І той, хто насмілиться зазіхнути на нашу всеосяжну любов і волю до життя, той приречений на поразку!..

Герої не вмирають!.. Слова і любов незламного сина України Василя Стуса ведуть нас до Перемоги!..

Деякі книги ви можете переглянути в нашій книгозбірні


Дзю
ба С. Заборонений : історія життя і боротьби В. Стуса / С. Дзюба, А. Кірсанов. -  Харків : Ранок : Фабула, 2022. - 176 с






Дорошенко О. Є. Василь Стус / О. Є. Дорошенко ; худож. О. М. Арт еменко. - Харків : Факт, 2016. - 121 с.






Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР / уклад. В. Кіпіані. - Харків : Віват, 2020. - 688 с. - (Історія та політика).






Стус В. Листи у вічність... : збірка віршів / В. Стус. - Донецк : БАО, 2012. - 272 с. : ілюстр.

         






Стус Д. В. Василь Стус: життя як творчість / Д. В. Стус. - Київ : Дух і літера, 2018. - 384 с.


пʼятниця, 20 грудня 2024 р.

                     ДІДУХ. ІСТОРІЯ РОДИННОГО ОБЕРЕГА

 


Українці – нація хліборобів, все у нас розгортається навколо аграрного календарного року. Встановлення дідуха і всі інші ритуали, пов’язані з ним – це аграрна магія. Дідух – це культ роду. Цей сніп був містилищем, де зимує дух предка. Одна з назв колядного снопа – “рай”, місце, де перебуває дух предків. Основна функція дідуха – пошанування померлих пращурів і забезпечення багатого врожаю. Дідухом міг бути перший чи останній сніп, або ж – найгарніший. Традиції – дуже локальна річ, тож виготовляли дідухи із різного збіжжя – залежно від того, у якому регіоні що росло. Пшениця, до речі, не є найдавнішою культурою, найдавнішими в Україні є просо і жито.

Дідух ще мав назви Коляда, Корочун, Колядник. Це був сніп або плетені пучечки, обв’язані стрічками, але не так, як переважно продають нині – не був він таким розцяцькованим. Переважно на Різдво встановлювали дідуха – сніп, але є регіони, де були і дід, і баба. Дід – це сніп, а Баба – це солома, яку могли класти під стіл. Встановлювали його переважно на покутті – це був кут за діагоналлю від печі, заносили на святий вечір, а виносили у різних місцевостях по-різному. Десь – на третій день свят, десь – аж по закінченню усіх святкувань, десь, може, й довше стояв. Після винесення дідух могли вимолочувати, сіяти, згодовувати худобі чи птахам – традиція дуже розмаїта. Дідухом цей сніп називався тому, що був символом померлих пращурів. Саме через це його і виносили з хати наприкінці свят: відповідно до структури зимової обрядовості, душі померлих пращурів запрошували на святкування, а потім, у певний час, відпроваджували.  У Західній Україні, район Львова, різдвяні снопи палили на третій день Різдва, щоби зігріти прабатьків. Гріти покійників – відправляти їх у той світ і вогонь освітлював їм дорогу. Окрім того, спалення дідуха викликає асоціацію з принесенням людського життя у жертву з надією, що це сприятиме доброму врожаєві. У Карпатах дідух могли класти під стіл, а на Закарпатті під сніп ховалася дитина, котра мукала, щоб у новому році добре велася худоба. Нині дідух часто купують один і використовують з року в рік. У минулому так не робили – щороку зжинали новий і щороку знищували. Нині дідух виконує здебільшого естетичну функцію.



Більше дізнатись про дідуха та звичаї, пов’язані з ним, можна за цими джерелами:

Морозенко М. Наші звичаї і традиції. – Київ: ІРІО, 2024. – 208с.

Скуратівський В. Дідух : свята українського народу / В.Т. Скуратівський; худож.: О. Коваль, Н. Коваль.  Київ : Освіта, 1995.–  272 с.

Магера М. Дідух / М. Магера  // Дві  повісті. – Хмельницький,2005. – С.38-40.

Дрик О. Звичаї українського народу зимового циклу з елементами театрального видовища / О. Дрик  //  Українська мова і література в школах України. – 2021. –  № 6.–  С. 44-48.

Хатні обереги українців // Українська Родина. – 2024. – № 2. – С. 45-47.

Завалова І. Символ українського Різдва : бесіда за картиною О.Шупляка "Різдвяний дідух"  /  І. Завалова // Джміль. – 2018.–  № 12. – С. 26-27.

Шрамко А. Дідух / А. Шрамко  // Джміль.– 2018. – № 12. – С. 28-29.

Що таке дідух, і чому він знову актуальний в Україні : розмова про традиційний різдвяний символ[Електронний ресурс]  //  Громадське радіо. – Режим доступу: https://hromadske.radio/podcasts/my-ie-buly-y-budem-informatsiynyy-maraton/shcho-take-didukh-i-chomu-vin-znovu-aktualnyy-v-ukraini . – Назва з екрана. –  Дата публікації: 09.12.2023

 

вівторок, 3 грудня 2024 р.

 

Українські книги, які стали культовими.

Книжковий простір в Україні формують не тиражі, а книга, про яку говорять у культурному середовищі. Нижче – перелік книжок, без яких неможливо уявити актуальну українську літературу. Частина з них сформувала, без перебільшення, перше покоління українців, народжених не в СРСРВасиль Шкляр своїм “Чорним вороном” задав найвищу на сьогодні тиражну планку – 300 тисяч проданих копій. Її дотепер не подолав навіть той, кого вважають модним та популярним.

Василь Шкляр. “Чорний ворон” (2009)

Найтиражніший роман за весь час Незалежності. Цьому сприяв скандал – звинувачення автора в антисемітизмі та ксенофобії. Причому – через півтора року після першого виходу відразу в двох видавництвах. Роман про героїв Холодноярського повстання звинувачує одіозний міністр освіти Дмитро Табачник, записний українофоб та неприхований прихильник “русского мира”. “Чорного ворона” номінують на Шевченківську премію – Шкляр відмовляється, поки Табачник на посаді.

Народна популярність зашкалює. Роман читають ті, хто ніколи раніше не читав українською. Роман відтворює одну із сторінок української історії  – боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-хроках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років.

 

 Юрій Андрухович. “Рекреації” (1992)

Доказ того, що нова література в Україні почалася не з книжки, а з журнальної публікації. Перший номер журналу “Сучасність” за січень 1992 року, де надрукували “Рекреації” – перший зразок великої прози Юрія Андруховича (до того відомий як поет, автор циклу “армійських” оповідань та учасник поетичної групи “Бу-Ба-Бу”) швидко став бібліографічною рідкістю.

Його крали з бібліотек, з нього робили ксерокопії на рідкісних тоді копіювальних машинах.

Історія про друзів-поетів, котрі їдуть на мистецький фестиваль у карпатську глибинку, де пиячать, матюкаються й взагалі поводяться не так, як прийнято в порядному товаристві, набула культового статусу. Але публікація образила кращі почуття спонсорів із діаспори. Шалений успіх “Рекреацій” в культурному середовищі став одночасно початком кінця успіху “Сучасності” в Україні – журнал поступово втрачав фінансування. Книгою роман Андруховича разом із не менш скандальною «Московіадою» побачив світ 1997 року.

 

 “Улюблені вірші”. Під редакцією Івана Малковича (1994)

І хай не здивує та не збентежить нікого згадана в переліку дитяча книжка. Зібравши кращі українські вірші для дітей та переспівавши українською кращі іноземні, ще й подбавши про якісні, тепер уже – еталонні ілюстрації, поет та видавець Іван Малкович відразу завербував на бік українського слова найвдячнішу та найперспективнішу аудиторію  – дитячу. Книжка перетворилася на проект: до неї додавалися спершу – аудіокасета, потім – CD, де вірші звучать у виконанні Богдана Бенюка. Згодом було “Міні-диво”, книжечки за 1 гривню. Сьогодні є “Улюблені вірші-2”, куди додаються твори сучасних авторів. Без цієї збірки важко уявити нині навіть питомо російськомовну родину.

 

 Оксана Забужко. “Польові дослідження з українського сексу” (1996)

Перший прозовий твір поетеси й філософа Оксани Забужко, розділи якого друкувалися в газеті “На екранах України”. Книжка кишенькового формату зі словом “секс” у назві насправді не переспів “Кама-сутри”, а навпаки – про відсутність її, як і традиційного сексу, в житті освіченої українки. Великий, безперервний, майже на двісті сторінок, монолог жінки починається як спогади про невдалі стосунки поетеси й художника, а завершується невтішним діагнозом: всі українські чоловіки – інфантильні, ні на що не здатні соціопати та моральні деграданти. Роман перевидавався десять разів, став не лише візиткою авторки, а й своєрідним маніфестом жіночого визвольного руху в Україні.

 

Олесь Уляненко. “Сталінка” (1996)

Знову журнальна публікація, знову – “Сучасність”, котра вже втрачає позиції. Але автору, Олесеві Уляненку, через неможливість дати повноцінну, присуджують спеціально придуману Малу Шевченківську премію. Підтримує Павло Загребельний,  живий класик і єдиний з радянських авторів, кого успішно видають після 1991-го. Уляненко описує похмурий світ психіатричної лікарні, по суті – тюрми, та коли тікаєш звідти на волю, різниці жодної не бачиш.

 

 

Андрій Курков. “Пікнік на льоду” (1997)

Перша публікація – під назвою “Смерть чужого”. Герой, безробітний журналіст, пише некрологи на живих людей, після чого вони помирають. Водночас банкрутіє київський зоопарк, і наш герой бере собі під опіку пінгвіна Мишка. Суміш криміналу, чорного гумору та естетики абсурду, помножена на наполегливість автора, робить цей, не дебютний роман, найвідомішою книгою Куркова на Заході. Згодом він стає найбільш перекладеним у Європі авторів із колишнього СРСР. В Україні Куркова через невизначеність та незаповненість жанрових сегментів помилково називають “детективістом”.

 

Лесь Подерв`янський. “Герой нашого часу” (2000)

П`єси Подерв`янського – найцитованіші в колах утаємничених і до виходу їх у вигляді книги. Тепер можна цитувати не з пам`яті, а з писаного. До того ж ненормативна лексика без крапочок. А саме вона, вжита всякий раз влучно, як характеристика не лише персонажа, а й середовища та доби, стає фішкою драматичних творів. Котрі насправді виконані в манері театру абсурду Ежена Іонеско. Цього, як і перенесення моделей античного театру на радянську й пострадянську реальність, не всякий помічає.

 

Любко Дереш. “Культ” (2002)

Перший український молодий талант – на момент публікації автору виповнилося 17 років, отже, писаний дебютний роман у 16. Сам Дереш називає свій дебют у літературі близьким до жанру “фентезі”, але там більше стилізованого говору. Помітні впливи Говарда Лавкрафта і Стівена Кінга. Роман про дорослішання, та герої – старші віком за автора. Твір, як і автор, стають модними, згодом наступні романи Дереша рекламуватимуть на бордах у метро.

 


 Марія Матіос. “Солодка Даруся” (2004)

Поки єдиний випадок, коли найвищою державної нагородою – Національною Шевченківською премією – відзначений роман, справді популярний серед читачів.

Підзаголовок – “Драма на три життя”, і авторка пропонує справжню, оголену, безжальну драму. Час дії – підрадянський. Місце дії – буковинське село.

Головну героїню, душевно хвору Дарусю, постійно мучить головний біль. Її бояться люди, і причини треба шукати в дитинстві та юності героїні, які припали на період Другої світової. Над скаліченими більшовиками долями плачуть, не соромлячись, усі читачі, точніше – читачки. Не ховає сліз і головний читач – тодішній президент України Віктор Ющенко.

 

 

Люко Дашвар. “Село не люди” (2007)

Перша книга журналіста й кінодраматурга Ірини Чернової, яка взяла собі псевдонім Люко Дашвар. Це – традиції народного роману, написаного до того ж невибагливою, без філологічних кучерів мовою. Головна героїня роману Катерина — молоде дівча, яке своїм коханням наразилося на сільський самосуд, від чого була змушена втекти до міста. Там її принижують, гвалтують, і врешті дівчина повертається в село, щоб стати місцевою відункою. Дашвар – золота жила для видавця, дебютний роман розійшовся тиражем у 40 тисяч, кожен наступний тримає планку. Естетська публіка переконана: купуючи цю та інші книги, українські читачі втрачають смак та деградують. Читачі не звертають на естетів увагу.

 

 Сергій Жадан. “Ворошиловград” (2010)

Етапний роман автора, котрий на момент його написання вже сам по собі формував порядок денний в українському літературно-мистецькому житті.

Нібито банальна, звичайна історія про віджату бензоклонку, перетворюється на детально виписану історію звичаїв пострадянської України.

В якійсь момент уже не має значення, де відбувається дія – на Сході чи на Заході. Бо, виявляється, в кожного з нас свій маленький Ворошиловград.

Книга року ВВС цей роман Жадана визнає кращим за десять років існування конкурсу. У анотації видавництва сказано, що роман “Ворошиловград” – твір жорсткий, меланхолійний та реалістичний. “Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам’ять. І все, що ти можеш їм протиставити – це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички. Історії українського рейдерства присвячується”.

 

Ліна Костенко. “Записки українського самашедшего” (2010)

Перший прозовий твір живого класика української поезії та взагалі – перша книга, написана нею за двадцять років. Працюючи над романом довго, Костенко від імені 35-річного програміста (хоча правильно називати героя системним адміністратором) показує життя українського суспільства від часів Кучми до “помаранчевої революції”. Рефлексії авторки сприймаються не всіма, роман критикують частіше, ніж хвалять, при цьому за два місяці розходиться 80 тисяч примірників і чи не вперше україномовного автора “пірат ять”.  У романі описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний програміст за освітою, який, проте займається обслуговуванням комп'ютерів, а не програмуванням.

Познайомився зі своєю майбутньою дружиною ще під час Революції на граніті. Його батько — відомий перекладач, шістдесятник, що має нову молоду дружину та дуже інтровертованого сина, який фігурує під прізвиськом Тінейджер. Дружина головного героя — філолог, дослідник Гоголя. Син навчається в школі й товаришує з сусідом Борькою, сином “нового українця”. Головний герой веде так звані “Записки”, занотовуючи всі катастрофи, замахи, вбивства (наприклад, цинічне вбивство польською поліцією українця Сергія Кудрі) і скандали, про які дізнається з новин. 

 

 

Юрій Винничук. “Танго смерті” (2012)

Один із найпродуктивніших українських письменників написав, як водиться, дуже львівський роман, як і решта його прозових творів. Проте “Танго смерті“ з`явилося дуже вчасно: українців накрила хвиля цікавості до власної історії. А в книзі – історія чотирьох героїв, українця, поляка, німця та єврея, яка поступово перетворюється на сімейну сагу та водночас – на белетризовану історію України ХХ століття. Фірмова суміш жанрів: авантюрного, любовного, історичного та позажанрового, модерного романів лише додала популярності.

 


 Євген Положій. “Іловайськ” (2015)

Твір не документальний. Автор, професійний журналіст, не воював у АТО. Зібравши розповіді тих воїнів, котрі вижили в трагічному Іловайському котлі, котрий вважається початком прямої російської агресії в Україну.

Положій спершу створив на основі кожної окреме оповідання, а потім звів їх докупи, об`єднавши, зшивши невидимими міцними нитками. Ветерани АТО в чесності й реальності описаних автором подій сумнівів не мають