Катерина Білокур – українська художниця-самоучка.

    На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила "чужою" усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Природа стала для неї вчителем, а квіти – головними мотивами полотен. “Квіти, як і люди – живі, у них є душа!”, – говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Вони, немов на одному диханні, лягали на полотно яскравим вибухом. Розмістити колекцією її картин мріяли в Радянському Кремлі, а сьогодні, щоб побачити її полотна, в Україну приїжджають люди з усього світу.

Народилася художниця в селі Богданівка в Яготинському районі Київської області. Дата народження не відома. Вважається, що Катерина Білокур 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Таке припущення точної дати народження художниці вважається через те, що у цей день церква відзначає день святої великомучениці Катерини, в честь якої і дали ім'я дівчинці. Ці звивисті вулички зберігають пам’ять про Катерину Білокур. А в невеликому будинку, де все життя прожила художниця – музей.

Коли дівчинка почала малювати – точно ніхто не пам’ятає. Та й були це наївні дитячі ескізи, намальовані вуглиною на клаптиках полотна. “Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит молодшого брата Грицька. – Ах ти, поганка! – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці”, –  йдеться у спогадах художниці. Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким безглуздим, як вважали в селі, заняттям. Вжили заходів: різки та найсуворіша заборона малювати. “Одержима”, – говорили про Катерину односельці.

Жага отримати художню освіту не покидала Катерину. Дізнавшись з газети, що Київський театральний технікум набирає студентів – вирішила знову ризикнути після того, як її не прийняли в миргородський технікум.

Але в Театральному технікумі розмова почалася з питання про закінчення школи. На цьому, як і в Миргородському технікумі, все й закінчилося. Документа не було… Знову розчарування і душевний біль. Відчай проник у душу так глибоко, що в листопадову холоднечу вирішила… топитися. На щастя, обійшлося. Перемогло бажання жити і довести всім, що вона здатна на щось більш значуще, ніж поратися на городі!

У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…

У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви. “О, з якою я енергією працювала в кінці 1940 року й на початку 1941-го! Вже рідні мої мене не сварили, бо в Полтаві сказали, що я – художник! Чуєте!? Вчені люди назвали мене художником!”, – зі спогадів Катерини. У 1941 році Катерина Білокур створює свій черговий шедевр – “Польові квіти”.

У червні 1954 року, в Парижі, відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам’ятав про чудову колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову побачити ці творіння і показати їх європейським фахівцям. У Париж привезли тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції Міжнародної виставки сучасного мистецтва в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР. Серед них і три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле”. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!”.

“Громадянку села Богданівка” Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивно, тим більше, що про сучасне мистецтво він відгукувався вельми невтішно. А Катерину назвав “геніальною”.

Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі… Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка двері відчинила меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.

  

 Всесвітній день боротьби зі СНІДом

     

Мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – привернути увагу суспільства до цієї хвороби. Згідно з даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року у світі проживало 38 млн людей з ВІЛ. У 2019 році кількість нових випадків інфікування становила 1,7 млн осіб.

Вперше Всесвітній день боротьби зі СНІДом проголошено у 1988 році. Багато державних, громадських та медичних організацій у всьому світі в цей день проводять різні просвітницькі та діагностичні заходи.

Символ  Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – червона стрічка, яка символізує пам'ять про людей, життя яких забрав СНІД. Також вона є символом боротьби із захворюванням і надії на те, що незабаром знайдуть ліки від "чуми XX століття". 

З часів гріхопадіння в історії людства спостерігалося безліч найрізноманітніших вкрай негативних явищ. Якщо виключити згубні природні катастрофи, а так само здавалося б нескінченну низку віроломних кровопролить, в яких так досягло успіху наше людство і спробувати виділити якісь ще події, які запопадливо підкошували наші з вами життя, то безсумнівно ми зупинимося на жахливих і вкрай жорстоких епідеміях смертельних для людини хвороб. Одна з останніх епідемій нашої сучасності була прозвана чумою 20-го століття - синдром набутого імунного дефіциту, скорочено - СНІД. Не дивлячись на досягнення нашої прогресивної науки ми на превеликий жаль змушені констатувати, що вона ще далеко не закінчена. Її масштаб, цинічність і підступність, досі не може залишити байдужим жодної більш-менш розсудливої людини. Офіційна статистика поширення синдрому набутого імунного дефіциту все змушує нас відчувати глибоку тривогу. З часів виявлення і виділення цієї хвороби в окрему категорію пройшло вже багато часу. За опублікованими в 2007-му році даними цей вірус почав розповсюджуватися з Африки приблизно з 1969-го року. Спочатку на Гаїті, потім потрапив в Сполучені Штати Америки, потім далі по всьому світу. Вчені сподівалися швидко приборкати хвилю цієї епідемії, так як шляхи розповсюдження цього вірусу були встановлені цілком виразно вже в 1985-му році - через кров, і в соціальному середовищі навіть з’явився сарказм з приводу цієї недуги, так як вона в першу чергу торкнулася людей з не традиційної сексуальної орієнтацією, людей які займаються проституцією і середу наркозалежних, але її швидкість і її маневреність поставили під сумнів цю легковажну надію.

На рахунку цієї хвороби вже безліч мільйонів людських життів, щорічно до їх числа додається ще і ще й цей рахунок вже давно не на нашу користь. Звичайно ж, завдяки численним дослідженням, вченим і медикам вдалося хоч якось медикаментозно приборкати її активність у людському тілі, однак дорожнеча цих методів і лікарських препаратів як завжди дає значний карт бланш її розвитку та поширенню. Факти вперто свідчать, що навіть численні міжнародні та урядові програми по боротьбі з пандемією ВІЛ-інфекції та СНІДу не дозволяють нам ще залишити цю епідемію в минулому. У відсотковому відношенні ця хвороба по колишньому характерна переважно для основних груп ризику. Завдяки злагодженості методів і роботи медичних установ вдалося знизити показник розповсюдження і захворюваності ВІЛ-інфекцією і СНІДом через лікарські заклади, проте він і досі залишається досить високим: від 0,22 до 1,1%% від загального числа заражених.

Оцінивши загрозу, що насувається і можливі катастрофічні наслідки, ще в 1987-му році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, два співробітника з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я, запропонували ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом . Ця ідея була підтримана. Дата проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом була встановлена на 1-е грудня і вперше відзначена в 1988-му році. Відзначається щорічно з ініціативи ВООЗ, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/43/15.

Ми  сподіваємося, що одного разу можна буде сказати - зі СНІДом покінчено! Висловлюємо почуття глибокого співчуття всім, хто втратив своїх близьких і друзів від цієї віроломної хвороби. Бажаємо підбадьорення і надії всім, хто переносить цю хворобу на собі - залишатися в живих! Життя не відвернулося від Вас, воно лише нагадало про себе ...