пʼятниця, 25 вересня 2020 р.

 

       Друзі! Завітайте на День юного краєзнавця до бібліотеки! Не забудьте прихопити своїх ровесників! У дружній компанії перегляньте краєзнавчий медіа-урок “Юним хмельничанам про Хмельницький”. Ми переконані, ви дізнаєтеся багато нового про наше місто. Набуті знання вам точно не завадять, особливо напередодні свята. Сподіваємося, ви не забули, у ці вихідні – День народження у нашого міста!

Ми знаємо, як ви полюбляєте ігри. Отож, краєзнавча гра “Хмельницький у головоломках” та вікторина про вулиці міста саме те, що потрібно справжнім ігроманам!

Книжкові гурмани також не залишаться поза увагою. Таємниці та секрети нашого міста вам розкриють книги про Хмельницький.




 

Книги, які допоможуть розвинути письменницькі здібності.

 

Щоб почати писати добре, треба спочатку писати погано. Незручна правда, яка відкривається кожному, хто тільки починає працювати з текстом. Не важливо, пишеш ти художній текст чи пости для соціальних мереж, статтю в газету чи вірш — всюди важлива практика.

Той, хто ніколи раніше не пробував себе в поезії, не одразу напише гарний вірш. Той, хто раніше не писав рекламні тексти, не одразу стане хорошим копірайтером. Доведеться пройти крізь сотні текстів, написаних спочатку погано, потім — нормально, а вже згодом, добре. Але, якщо звертатися за порадами від колег, то практика може стати значно продуктивнішою. Адже ти вже знаєш, у якому напрямку рухатися, щоби писати краще. Саме такі поради, практичні вправи й рекомендації — містяться в книжках із цієї добірки. Ми зібрали ці книги для майбутніх письменників, копірайтерів та просто всіх, хто хоче писати краще:

«Пиши, Скорочуй», Максим Ільяхов та Людмила Саричєва.

Перш за все, книжка буде корисною копірайтерам, журналістам. Автори вчать працювати саме з інформаційним текстом, щоби зробити його дієвим. Вчать позбуватися штампів, офіціозу, канцеляризмів. Змінювати удавану ввічливість на користь для читача.


«Сторітелінг для очей, вух і серця», Марк Лівін.

Книжка для тих, хто хоче навчитися розповідати історії. Такі, що запам’ятовуються, хвилюють, розбурхують уяву й затягують увагу. Письменник зібрав власні поради, а також звернувся до письменників, блогерів, копірайтерів — майстрів історій. Інформація з книжки буде цікава всім, хто хоче, щоби його слухали й читали.

«Як писали класики», Ростислав Семків.

Семків зібрав поради від видатних постатей світу літератури: Мілана Кундери, Рея Бредбері, Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Курта Воннеґута, Маріо Варґаса Льйоси, Умберто Еко.

Навіщо тоді читати цю книжку, якщо в ній чужі поради? Бо в ній зібрана стисла й корисна інформація, не лише з порадами від імені письменників. Автор повністю розкриває письменницький світ кожного: розповідає про їх життєвий досвід. про творчий шлях, про те, що допомогло цим людям стати кращими у своєму ремеслі.

«Пиши сильно» від Litosvita.

Це воркбук із корисними порадами, вправами, списками для тих, хто вчиться писати. А вчити будуть Макс Кідрук, Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько та інші імениті українські письменники. Книжка по праву може називатися настільною, адже просто прочитати її й поставити на поличку не вийде. Доведеться працювати, думати і, звісно, багато писати.


«Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки», Таіс Золотковська.

Роздуми про літературу, поради з розвитку креативного письма, життєві історії й багато завдань із письменництва. Особливо ця книжка стане в нагоді тим, хто хоче писати дитячу літературу.



«Всі крапки над І Сторією», Сергій Гаврилов.

Ще одна книжка, яку можна наректи настільною, і звертатися до неї за порадами щодня. Воркбук буде корисним «для сценаристів, письменників та блогерів», як зазначає сам автор. Ви навчитеся будувати структуру твору, створювати персонажів, обирати потрібні формати оповіді та будете знати, чим відрізняється ідея твору від її теми.


«Про письменство», Стівен Кінг.

Завдяки цій книжці, у кожного є змога зазирнути в життя одного з найвідоміших письменників сучасності. Кінг розповідає про підтримку коханої дружини, про особисті перешкоди та переживання, про успіхи та невдачі в літературному світі. Крім цього, він дає поради щодо стилю, сюжету та героїв у тексті. Вчить, як редагувати власні твори, шукати свою нішу та продавати власні історії видавництвам.

«Звичка писати», Катерина Бабкіна.

Книжка-зошит для роботи з текстом. А, також, із власним натхненням і із собою. Вона допоможе майбутнім авторам визначити: чому вони хочуть писати, навіщо і про що. Як зазначає авторка: ніхто не може навчити вас добре писати. Але, можна навчитися слухати свій внутрішній голос, щоби писати живі історії та чіпляти ними інших. Знову ж таки, історія про практику.

«Пташка за пташкою. Порадник із письменництва та життя загалом», Енн Ламотт.

Бестселер про писати життєві книжки. Авторка прагне допомогти тим, кому є що сказати, якнайкраще висловити свою думку. Вона розповідає, як писати і віднаходити свій стиль, де шукати натхнення і, як вийти з творчої кризи. Це книжка для тих, хто хоче перетворити свій життєвий досвід у добре побудовану текстову історію.

«В очікуванні копірайтера», Стаська Падалка.

Стаська Падалка намагається переосмислити копірайтинг, як поєднання маркетингу, філології та літератури. Книга буде корисна тим, хто вирішив заробляти словом: блогерам, креативним копірайтерам, райтерам, сторітеллерам. Авторка пройшла свій шлях через журналістику, піар, копірайтинг, а свій досвід перетворила в популярні лекції та ось цю от книгу.



«Чому я пишу», Джордж Орвелл.

Нарис Джорджа Оруелла про його особистий шлях у літературі. Як він прийшов до письменництва, чому й навіщо. Що дає йому письмо, чого він від нього чекає. Багато роздумів, які будуть корисними кожному майбутньому автору, що має власні сумніви й очікування щодо світу літератури.


«Дзен у мистецтві письменства», Рей Бредбері.

Життєва історія видатного автора допоможе зрозуміти, що зробило його собою. Бредбері надихає, мотивує та вражає своїм романтизмом та своєю працьовитістю. А, разом з особистими розповідями та роздумами, автор ще й дає практичні поради письменникам.


Яку книжку ви б не обрали першою, не забувайте головне правило хороших письменників: багато писати, втілюючи кожну пораду у своїх текстах.

 

вівторок, 15 вересня 2020 р.

 


Цікаві факти для книголюбів.

 

1. Агата Крісті - найзнаменитіша в світі письменниця. Її незвичайні детективи переведені на 44 мови світу, а загальний тираж складає більше двох мільярдів примірників. 


2. Перше місце за кількістю написаних творів займає Лопе де Вега. Іспанський драматург за все своє життя написав 1800 п'єс.

3. В даний час основними покупцями книг є люди, вік яких становить від 45 років і старше. Саме вони купують більше 50% книг із загального числа світових продажів літератури.

4. У придбанні книг лідируючу позицію займають жінки. Вони обганяють чоловіків, купуючи 68% книг.

5. Може бути, це здасться дивним, але в світі існує хвороба, іменована бібліоклептоманіей. Людям, страждаючим від цієї хвороби, подобається красти книги. Стівен Блумберг - найвідоміший бібліоклептоман. За своє життя він обікрав 268 бібліотеки, викравши більше 23 тисяч рідкісних книг, які в сумі оцінюються на 20 мільйонів доларів. Для поповнення своєї незвичайної колекції Блумберг йшов на величезний ризик і проникав в бібліотеки, використовуючи шахту ліфта та вентиляційні системи.

6. Серед біографій знаменитих особистостей також є свої рекордсмени. Біографія Вінстона Черчілля є найдовшою написаної історією життя, складовою 22 томи.

7. У книжковому світі існують і ліліпути. Важко уявити, що дванадцять крихітних книг світу можуть вміститися в їдальню ложку! Тим не менш, це можливо. До самим маленьким книжечок відносяться екземпляри Конституції Франції, Корану, англійського словника, що включає в себе більше 12 тисяч слів та інших книг.

8. У ваговій категорії перше місце займає географічний атлас. Він знаходиться в Британському музеї і його вага становить 320 кг.  Висота атласу - більш 1 метра.

9. Багато читачів доходять до 18 сторінки, а потім втрачають до книги інтерес.

10. Щоб написати хороший роман, автору потрібно приблизно 475 годин.

11. Люди, які постійно читають книги, беруть участь в благодійних та волонтерських роботах в 2,5 рази більше , а в спортивних заходах в 1,5 частіше, ніж ті, які відносяться до літератури нейтрально. 

Щоб стати казково багатим, не обов’язково щось красти чи стати голлівудською зіркою. Достатньо вміти цікаво писати. Найуспішніші письменники в історії.

 Агата Крісті.

Цао Сюецинь.

 Антуан де Сент-Екзюпері.

 Чарльз Діккенс.

 Джон Рональд Руел Толкін.

 Роберт Лоуренс Стайн.

 Джоан Роулінг.



четвер, 10 вересня 2020 р.

 Що ми не знаєм про українські казки.

Самі собі принцеси.У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою, про це розповідають і “Попелюшка”, і “Білосніжка”. Врода – головна риса героїнь, герой – багатий чоловік – мав вподобати гарне личко та струнку талію.


На Заході бути “на світі всіх милішою та гарнішою” – це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.

В Україні інакше: за звичаєвим правом у нас була материзна – тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби. Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду? Відповідь знову дадуть казки – головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість. Вміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок – от що було запорукою вдалого шлюбу в тому числі й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка – Дідова дочка – завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.


Ілля Муромець – наш. Найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення – в період становлення Київської Русі.

По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, – це Київ, Чернігів, тощо.
Так, в билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш “від заутрені до обідні”. І не дивно, адже його дім зовсім поруч – це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами – однойменний острівець неподалік від Києва).

А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві. Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавались з уст в уста – таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.

І Кощій Безсмертний – також. В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося. Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона – у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню.

Проте, на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, вперше виникла ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.

Герої, які є лише в українських казках. Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках.

Це Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.


Пан Коцький
 – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.


Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж – з’їсти за лінощі.


Також автентичні українські герої – Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.

А ще цікавий персонаж – Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

Казки-мандрівники. Деякі українські казки переїхали до інших країн.Так, наприклад, Котигорошко “перебрався” до сусідньої Білорусі, а казка “Про Вужа-Царевича та вірну жону” відома в Литві як “Егле – королева вужів”.

Українська казка “Про Івана Багатого” – це те саме, що й французька казка “Кіт у чоботях”. Але є приклади набагато ширшого “покриття”: так, українська “Кривенька качечка” відома в Японії під назвою “Журавка”, “Про багатого і бідного брата” – у В’єтнамі як “Карамблола”, а казка “Чому море солоне” з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.

Вітчизняний “майстер Йода”. Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але й з поп-культурою.

Ось, наприклад Ох – персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою. До того ж – учитель, що бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам. Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже.

“Поганці” не на 100%. Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють цей факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле. Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає “будемо битися чи миритися?”, передає супротивнику право першого удару тощо.

У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки – вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму. Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.

Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.

Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в подібних персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: ще за архаїчних часів люди поклонялися йому як тотемному божеству. Вшановуючи його, чоловіки племені вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися вовчій зграї, вили на місяць. Із приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані, і таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків – однозначно негативних персонажів-убивць.

Українські “аватари”. Як відомо, слово “аватар” (або “аватара”) означає втілення божества в різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама. Аватари відображають різні риси та прояви одного божества, і в українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод, тощо. Усіх їх об’єднує спільна риса: вони, фактично, здатні виконувати лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою, аби подолати якісь перешкоди.

Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика). Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його “руками й ногами” – аватарами.

Нестрашні страшні казки. У прадавні часи казки слугували іншим задачам, ніж зараз: вони не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах – включаючи найтемніші та найсуворіші. Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення. Так, наприклад, звичайний ліс, в який іде головний герой безлічі казок, – це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої ініціальні випробування. Рушник, котрий повсякчас з’являється в різних казках, – це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.

Навіть у звичайній хаті є потойбічні “портали” – це вікна та комин: саме через них – і тільки через них, – може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.

Змій і Мачуха: що спільного? Світ казки – це світ нескінченних перетворень і трансформацій, які відображають зміни у суспільстві та людському мисленні.

Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця. Найпершим з них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій – у своїй хтонічній подобі. Але з плином часу він набув антропоморфних рис і, хоч так само називався Змієм, виглядав вже як людина – це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.

Із приходом християнства Змія з позицій “поганця №1” поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному і героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха – персонаж, в якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.

 

 

понеділок, 7 вересня 2020 р.

 Що потрібно розповісти дітям до школи.

Ось вже й діти пішли до школи, а для батьків, котрі багато працюють — це справжнє полегшення, адже про їх дітей протягом цього часу турбуватимуться вчителі. Та чи дійсно навчальний заклад це місце, де дитину навчать усьому? Однозначно ні. Є інформація, яку до дітей мають донести саме батьки. І бажано, до початку навчального року. Аби діти встигнули засвоїти і обміркувати інформацію та мати змогу використовувати її у шкільному житті. До вашої уваги 10 важливих пунктів, які потрібно обговорити з майбутніми школярами  аби підготувати їх до життя у навчальному закладі:

1. Дитина не повинна бути як всі. Це мабуть найважливіший і найбільш не очевидний для дитини пункт. У колективі з однолітками дуже важко не втратити свою ідентичність та не піддатись на копіювання поведінки, звичок, манери спілкування. І зазвичай проявляється це не в зовсім хорошому сенсі: прогуляти урок, тому що всі прогуляли, насміхатись над новим учнем, тому що він не сподобався іншим тощо.

Потрібно донести до дитини розуміння того, що вона повинна формувати свою власну особистість і тоді з неї всі будуть брати приклад. Лише в такому разі вона може бути сильною, у хорошому значенні цього слова. Адже сильний не той, хто веде за собою натовп, а той, хто вміє йому протистояти.

Проте, це стосується не лише поганих рис та вчинків. Дитина не повинна рівнятись на інших учнів, навіть якщо вони зразкові. “Вчись як Дмитрик”, “Одягайся як Олексій”, “Бігай як Антон” — всі ці порівняння лише породжують невпевненість та тривогу, що навколо усі роблять щось краще за нього. Дитина повинна прагнути стати кращою, а не стати кимось іншим.


2. Дитина може обирати, які позакласні заняття відвідувати. Всі навколо будуть агітувати вступити у новий гурток, записатись на танці, баскетбол, макраме та ще купу всього.  Погодитись оформлювати шкільну газету і приймати участь у граматичному конкурсі. Але записувати її на всі позашкільні заняття і нарікати “спробуй тільки покинути” це програшна тактика.

Спочатку дитина перенавантажить себе і не встигатиме робити домашні завдання і відвідувати всі гуртки, а потім почне ставитись до цього всього із роздратуванням та приходити для “галочки”. Тобто, втратить цікавість.

Потрібно пояснити дитині, що вона може приходити на пробні заняття і покидати почату справу на першому, третьому або десятому відвідуванні, якщо їй набридне. Ні, це не означає, що вона візьме за звичку покидати почате. Це означає, що вона не витрачатиме час на те, до чого не лягла душа і швидше знайде — що саме їй потрібно.

3. Дитина повинна знати, коли вирішувати питання самостійно, а коли звертатись до батьків. Часто батьки просто запевняють дитину, що потрібно негайно звертатись при проблемах/конфліктах/негараздах до вчителя чи родини. А однолітки у той же час стверджують, що доносити все старшим не можна і цькують тих хто так робить. Саме тому діти схильні йти до останньої крайності і не казати старшим нічого.

Для того, аби уникнути такого ставлення, постарайтесь не бути категоричним: поясніть, що дитина в праві сама вирішувати конфлікти та суперечки, постояти за себе, владнати ситуацію. Проте, може розраховувати на вашу допомогу і підтримку у разі потреби. Варто розповісти, чому саме потрібно повідомляти батькам, якщо виникли проблеми, хтось хоче завдати шкоди або ж ситуація не вирішується попри зусилля.
Так у дитини буде більш довірливе ставлення до батьків, але при цьому вона буде вчитись самостійності і навчиться відрізняти ситуації буденні від тих, виришіення яких потребує допомоги старших.

4. Вчитель — не завжди правий. Це пояснювати вкрай потрібно. Перш за все, аби закріпити довірливі стосунки та створити атмосферу, про яку йшла мова вище, коли дитина може розповісти все батькам. Як повідомити, що вчитель зробив щось не так, якщо у свою відповідь почуєш лише звинувачення?

Потрібно пояснити, що до старших, а особливо до викладачів, треба ставитись із повагою. Адже вони наставники для школярів. Проте вчитель може бути не правий: несправедливо звинуватити у списуванні чи у іншому поганому вчинку, образити словесно чи нав’язувати свою думку, котру дитина не зобов’язана поділяти. В такому випадку школяр завжди повинен вміяти відстояти свою позицію, або ж повідомити батькам про несправедливість.

5. Безпека по дорозі додому. Важливий пункт, для батьків, які відправляють дитину до школи без нагляду. Нічого страшного у цьому немає, якщо пояснити дитині правила поведінки. Не тільки про те, чого не можна робити, але й про те, що потрібно робити у різних ситуаціях.

6. У навчанні головне знання, а не оцінка. Батьки часто вимагають від дітей хороших оцінок, як і всі викладачі. Але кожен має різні здібності і у вашої дитни можуть бути відмінні оцінки з гуманітарних наук, проте низькі з математичних. Страх отримати погані оцінки не поглибить знання, а приведе до списування, підроблення оцінок, хитрощів. Це неправильний підхід до навчання, який може стати звичкою у подальшому житті. Головне не схвальна оцінка, а реальні знання, котрі людина може застосувати у майбутньому.

7. Можна самостійно обирати, на яких предметах акцентувати увагу. В тему до попереднього пунку повинен бути і цей. Адже кожен викладач запевняє, що саме його предмет життєво необхідний, батьки стверджують, що такими є всі предмети, а дитина тим часом забуває подумати про те, що потрібно саме їй. Якщо дати школяру трохи свободи та дозволити зосередитись на цікавих предметах — він зможе глибше їх вивчати і робити це з цікавістю. Такий підхід допоможе у професійному зростанні в майбутньому набагато більше, ніж високий середній бал і такі ж “середні” знання з усіх предметів.

8. Не можна ображати інших. Всі думають про те, щоб їх дитину ніхто не ображав, але слід й подумати про те, чи вона не чинить шкоди іншим. Тут слова зайві, кожен сам знає, як краще до дитини донести негативне значення цькування однолітків, але зробити це неодмінно потрібно.

9. Потрібно захищати слабших та допомагати, співпереживати іншим. Не чинити шкоди — це звісно добре. Але як бути у випадку, коли ти став свідком подібної ситуації? “Не лізь не у свою справу”, “Не вляпуйся у неприємності”, “Оминай конфлікти” — батьки дають своїм дітям такі хибні настанови з добрим наміром, аби захистити. Та натомість ризикують виховати байдужу особистість. Звичка захищати слабших та допомагати іншим безкорисно, допоможе дитині вирости небайдужою, соціально активною людиною. Котра не закриватиме очі на насильство чи злочини.

10. Про те, навіщо взагалі люди ходять у школу в цілому. Не потрібно зводити все до простого ланцюга: отримати хороші оцінки, щоб потрапити у хороший університет, щоб знайти хорошу роботу. Особливо враховуючи, що дитині ці перспектив поки не зрозумілі. Набагато краще акцентувати увагу на цікавих знаннях, формуванні особистості, а також приємних дрібницях: змога познайомитись із новими друзями, займатись у творчих гуртках, тощо. Це допоможе не лише підготувати дитину до походу у школу, але і розвинути цікавість до навчання.

А що думаєте з цього приводу ви? Чи потрібно пояснювати усі ці речі дітям перед 1 вересня?