Шановні друзі!

Пропонуємо вам переглянути нові журнали для малечі, які надійшли в березні.

 

 Цікаві факти про Національну преміяю України імені Тараса Шевченка.

Національна премія України імені Тараса Шевченка – офіційно найвища державна фінансова й “іміджеві“ нагорода, якою від 1961 року відзначають найвидатніші, на думку, Шевченківського комітету, події культури, у тому числі – твори літератури й мистецтва, публіцистики та журналістики. За цей час премію отримало понад півтисячі осіб і колективів. Серед них – письменники Василь Стус, Іван Багряний, Дмитро Білоус, Ірина Вільде, Роман Іваничук, Ліна Костенко, Юрій Мушкетик, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Євген Сверстюк, Валерій Шевчук, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк та інші.

Час від часу з-поміж лауреатів з’являються імена, які викликають обурення й підважують і без того суперечливий авторитет премії, що довго обслуговувала офіціоз. Останніми роками фінальні списки викликають постійні хвилі дискусій у середовищі культури. Та й самі ймовірні претенденти та лауреати, які підписують “ґарантійний лист” зі згодою щодо свого висунення та щодо умов, влаштовують задерикуваті інформаційні приводи. Наприклад, 2011 року переможець у галузі літератури відмовився від державної відзнаки. Прозаїк Василь Шкляр попросив Президента відтермінувати вручення нагороди “на той час, коли при владі не буде українофоба Дмитра Табачника”…

За умовами, твори на здобуття премії мають право висувати творчі спілки, колегії, художні й вчені ради. Грошову винагороду визначає Президент України. 2014 року вона становила рекордно велику суму – 1,3 млн. грн. (тоді як 2013-го йшлося про 260 тисяч грн.). Також лауреат отримує Диплом і Почесний знак. Урочистості традиційно відбуваються в день народження Тараса Шевченка – 9 березня.

Від часу заснування Шевченківська відзнака не раз зазнавала реформ. Зокрема одним із цікавих фактів із історії премії є те, що від кінця 1970-х до кінця 1990-х років з-посеред на той час семи “вільних” основних номінацій була закріплена восьма. Нею обов’язково мали нагороджувати (на відміну від інших, де премія могла не знайти свого переможця) за літературні та образотворчі твори для дітей. Серед ілюстраторів державне визнання заслужили Олександр Івахненко та Сергій Якутович. Одними з перших нагороджених письменників були Микола Вінграновський та Ярема Гоян. Утім, черговий голова премії – Володимир Яворівський – відмінив цю номінацію. Тоді ж з’явилася Мала Шевченківська премія, якою відзначали молодих митців, проте вона проіснувала лише рік.

Відтоді дитячі письменники рідко коли становилися лауреатами “Шевченківки”. І лише в 2010 році за ілюстрації до дитячих книжок був нагороджений художник Кость Лавро. А в 2012 році за напрямом “Література” за трилогію “Джури” (“Джури козака Швайки”, “Джури-характерники”, “Джури і підводний човен”) – Володимир Рутківський.

 

 

 

 

 

Попередник сучасних стендаперів.

 

Остапа Вишню насправді звали Павло Губенко,  народився він на одному з хуторів біля села Грунь Зіньківського повіту Полтавської губернії в листопаді 1889 у багатодітній родині (у батьків було 17 дітей, і всі вони отримали гідну освіту). Остап Вишня жив у харківському будинку “Словоˮ і київському “РоЛітˮ для письменників. Гумористичний хист у нього був від мами Параски. Вона добре співала, була дотепною та сипала жартами-примовками.

Псевдонім “Остап Вишня” вперше з’явився в 1921 році. Є кілька версій того, чому письменник Павло Губенко вирішив обрати для себе такий “ягідний” псевдонім. Вибір імені письменником пояснюють любов’ю до творчості Миколи Гоголя, зокрема, захопленням романом “Тарас Бульбаˮ. Вибір прізвища пов’язують з банальною любов’ю до цих ягід. Згідно з іншою версією, вибір пояснюється звичайним приємним звучанням псевдоніма. Деякі експерти бачать у прізвищі захоплення творчістю Шевченка, в знаменитому творі якого фігурують ці дерева разом з хрущами.

Вишня був переконаний, що сміх має здатність зцілювати організм від недуг. Сам же він прожив недовго – 66 років.

Остап Вишня був не лише гумористом, а й працював у санітарних частинах Центральної Ради, мав прізвисько “король тиражівˮ за свою величезну популярність. До 1928 року з’явилося 25 збірок “Вишневих усмішокˮ, а згодом – чотиритомник його вибраних усмішок. До 1930 року загальний тираж його книжок досягав двох мільйонів – нечуваний результат на той час. Люди в селах буквально зупиняли роботу, аби прочитати свіжу публікацію Вишні. Його гуморески вчили українців позбутися комплексу меншовартості.

Свою літературну роботу Губенко (Остап Вишня) розпочав у Кам’янці на Поділлі влітку 1919 року. До міста він прибув у складі міністерства в зв’язку з військово-політичними подіями. Саме тут він покинув службу й зайнявся літературною справою. Гуморист опублікував на шпальтах газет Кам’янця-Подільського понад 40 творів. 17 лютого 1920 року змушений був виїхати до Києва.

Цікавим є й епізод, внаслідок якого йому якимось дивним чином вдалося уникнути розстрілу: коли приходить наказ про його розстріл, виконання затягується через погодні умови. А поки готують страту, керівника табору самого розстрілюють, а документи та наказ про покарання Остапа Вишні якимось дивним чином зникають. Не інакше, як доля захистила свого обранця.

Остап Вишня був найзапеклішим мисливцем і другом багатьох відомих письменників. Він заснував новий жанр – усмішка, а його твори мали величезний вплив на українську культуру.  Його "усмішки" й сьогодні надихають, дарують сміх і світле бачення життя.

 

Декілька книг із фондів нашої бібліотеки:

Вишня О. Вишневі усмішки / Вишня О.; Упоряд. В.О.Губенко-Маслюченко. – Київ : Дніпро, 1979. – 541 с.

Вишня О. Мисливські усмішки  / Вишня О.; Худож.-оформ. А.С.Ленчик. –  Харків : Фоліо, 2006. – 255 с.

Вишня О. Твори : в 4 т.. Т.1. : Усмішки. Фейлетони. Гуморески (1919-1925) / О. Вишня. – Київ : Дніпро, 1988. – 526 с.

Вишня О. Фейлетони, гуморески, усмішки, щоденникові записи              / О. Вишня. – Київ : Наукова думка, 1984. – 558 с.

Качеровська Н. Н. Великі, величні, незабутні : поділля в їх долі : худож.-публіцист. вид. / Н. Н. Качеровська. – Хмельницький : Стрихар А. М., 2021. – 101 с.

 Український поет доби “Розстріляного відродження”.

Свідзінський Володимир Юхимович (Євтимович) народився 26 вересня (8 жовтня) 1885 р. у с. Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівський район, Вінницька область.

Був другою дитиною в сім’ї, мав 4 братів і сестру. Батько – Євтим (Євфимій) Аксентійович, священик. Мати – Наталка Прохорівна (уроджена Стопакевич), попівна.

Закінчив 1899 р. Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Звільнено 25 серпня 1904 р. з четвертого класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня. 1906 р. вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 р. в комерційний інститут.

1912 р. в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського – «Давно, давно тебе я жду…».

Працював у Вінниці економістом. Узяв участь в організованому земством вивченні народних промислів Поділля. У виданій згодом книзі «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916) йому належав нарис про ткацтво. У березні 1915 р. переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 р. канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов’язків облікового урядовця. Учасник Першої світової війни.

У Кам’янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933 р.). 1921 р. у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 р. Свідзінський працює архіваріусом у Кам’янець-Подільському університеті (невдовзі – інститут народної освіти) та в редакціях місцевих газет. В 1922 р. в Кам’янець-Подільській філії Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії».

У жовтні 1925 р. Свідзінський переїздить до Харкова, де працював літературним редактором у місячнику «Червоний шлях», від листопада 1930 р. – в газеті політуправління Українського військового округу «Червона армія». У Харкові сім’я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю.

У Харкові Свідзінський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 р. у Києві. Багато перекладав із літератур народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів – «Слово о полку Ігоревім» (1938), комедії Арістофана «Хмари», «Оси», «Жаби» (видано 1939).

Член Спілки письменників СРСР з 1936 р.

1941 р. Володимир Світзінський був репресований. Помер 18 жовтня 1941 р. у с. Непокрите. Реабілітований у 1964 р. посмертно. 

Використані джерела:

Вибрані твори / В.Ю. Свідзінський ; упоряд. Е. Соловей. – Київ : Смолоскип, 2011. – 502 с. 

Живуща вода : поезії (вибрані твори) / В.Ю. Свідзінський. – Київ : Київ. правда, 2002. – 192 с.

Медобір : поезії / В. Свідзінський. – Мюнхен : Сучасність, 1975. – 204 с.

Народні українські пісні про останню світову війну / В. Свідзінський // Освіта. – 1919. – № 3. – С. 8-11. 

О ковровом ткачестве в Подольской губернии / В. Свидзинский // Экономическая жизнь Подолии. – 1915. – № 4.

Поезії / В.Ю. Свідзинський. – Київ : Рад. письменник, 1986. – 349 с.

Твори у двох томах. Т. 1. Поетичні твори / В. Свідзінський ; Вид. підгот. Е. Соловей; Укр. наук. ін-т Гарвардського ун-ту, Ін-т критики. – Київ : Критика, 2004. – 582 с. – (Відкритий архів. Нове українське письменство).

Твори у двох томах. Т. 2. Переклади. Статті. Листи / В. Свідзінський ; Вид. підгот. Е. Соловей; Укр. наук. ін-т Гарвардського ун-ту, Ін-т критики. – Київ : Критика, 2004. – 512 с. + фронтиспіс. – (Відкритий архів; Нове українське письменство).

Ткачество на Подолье / В. Свидзинский // Кустарные промыслы Подолья. – Киев, 1916.

Про В.Ю. Свідзинського

***

Бондар-Терещенко, І. Як загинув Свідзинський... / І. Бондар-Терещенко // Літ. Україна. – 2000. – 11 трав. – С. 11.

Бортняк, А. «Пам’ять, відроджена з попелу» : [про В.Ю. Свідзинського] / А. Бортняк // Реабілітовані історією : у двадцяти семи томах. Вінницька область. – Вінниця, 2006. – Кн. 1 : розділ 4. – С. 747-750.

Василенко, В.С. Подільський фенікс : до 130-річчя від дня народження В. Свідзинського (08.10.1885-18.10.1941) / В.С. Василенко // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2015 року : хронолог. довід. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2014. – С. 251-254. 

Гальчак, С. Свідзинський Володимир Юхимович / С. Гальчак // Краєзнавці Вінниччини : Біографії. Бібліографія / С. Гальчак. – Вінниця, 2005. – С. 171-172.

Гальчак, С.Д. Свідзинський Володимир Юхимович (Євтимович) / С.Д. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі : XIX – поч. XXI ст. / С.Д. Гальчак ; ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 683.

Горбатюк, В. «Там, на рідній межі ...» : В. Свідзінський : дитинство у Моломолинцях / В. Горбатюк // Русалка Дністровая : літ.-краєзнав. зб. / голов. ред. М. Каменюк. – Вінниця, 2013. – С. 205-210.

Дятчук, В. Володимир Свідзинський: Маянів. До джерел : екскурс по невідомих сторінках / В. Дятчук, Л. Барабан // Вінниц. край. – 2014. – № 2. – С. 148-155.

Завальнюк, К. Володимир Свідзинський – поет, учений, патріот... / К. Завальнюк // Маяк. – 1996. – 12 жовт. – С. 3.

Завальнюк, К.В. Поет, учений, патріот Володимир Свідзинський (1885-1941) / К.В. Завальнюк, Т.В. Стецюк // Подільська старовина : наук. зб. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2008. – Вип. 4 : до 90-річчя музею. – С. 296-307.

Зборовець, І. Обставини загибелі поета В. Свідзинського / І. Зборовець // Краєзнавство. – 1995. – № 1/4. – С. 53-55.

Зонова, І. «Охоронці підпалили клуню, хто вискакував – розстрілювали». Багато років рідня не знала про долю нашого земляка Володимира Свідзинського / І. Зонова // Поділ. порадниця. – 2005. – 2 лют. – С. 4.

Історія відсутності й повернення : [кн. про В. Свідзинського] // Слово і час. – 2007. – № 5. – С. 78-80.

Коцарев, О. Тихий поет і драматичний символ : [про поета В. Свідзінського] / О. Коцарев // Літ. Україна. – 2011. – 5 трав. – С. 7.

Мандрівник і риболов : природа у творчості В. Свідзінського й М. Рильського / уклад. І. Андрусяк. – Київ : Факт, 2003. – 352 с. 

Мацько, В. Науково-художня версія Елеонори Соловей шляхів «Невпізнанного гостя» – Володимира Свідницького : [про дослідження творчості В. Свідзінського] / В. Мацько // Вітчизна. – 2008. – № 7-8. – С. 162-165.

Мельник, В. «Друг, що загинув передчасно» : [про поета В.Ю. Свідзинського] / В. Мельник // Долі в інтер’єрі історії / В. Мельник. – Вінниця, 2006. – С. 79-85.

Наєнко, М. Володимир Свідзинський: засвітився від себе й від бога : [про життя і творчість поета] / М. Наєнко // Дивослово. – 2008. – № 11 . – С. 51-53.

Основні дати життя і творчості Володимира Свідзінського // Володимир Свідзінський (1885 - 1941). – Київ, 2006. – С. 5.

Перевишко, К. Тихе повернення Володимира Свідзінського : [про укр. поета В. Свідзінського] / К. Перевишко // Літ. Україна. – 2011. – 3 листоп. – С. 15.

Подолинний, А.М. Свідзінський Володимир Юхимович (Євтимович) / А.М. Подолинний // З-над Божої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини / упоряд. і заг. ред. А.М. Подолинного. – Вінниця, 2001. – С. 301-302.

Поліщук, О. Феномен Володимира Свідзинського: перші підсумки : [укр. поета, етнографа, уродженця с. Маянів Тиврів. р-ну] / О. Поліщук // Слово і час. – 2006. – № 9. – С. 89-96.

Положення про Всеукраїнську літературну премію імені В. Свідзинського // Літ. Україна. – 2000. – 10 лют.

Свідзинський, В. Спогади про батька / В. Свідзинський // Слово і час. – 1990. – № 10. – С. 46-50.

Свідзінський Володимир Юхимович : укр. поет і перекладач // Провідники духовності в Україні. – Київ, 2003. – С. 304-305.

Сегеда, Ю. Володимир Свідзинський і модернізм / Ю. Сегеда // Філологічні студії / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2003. – Вип. 1. – С. 190-197.

Український письменник Володимир Свідзінський, (1885-1941) : біобібліогр. покажч. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В.Г. Короленка. – Харків, 2002. – 82 с.

 

 

Цікаві факти про Україну.

Для тих хто не з України, але почав розуміти де знаходиться ця велична країна:

                      

Україна – це найбільша з країн, що повністю знаходяться в Європі.

Міжнародний український гімн складається всього з шести рядків (чотири у віршах і дві в приспіві). Решта рядків гімну вважаються політично некоректними. (наприклад, “Станемо, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону” має на увазі, претензії Україні на територію Росії та іншого "сусіда").

Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі (фахівці розрізняють близько 7000 мов ) і за кількістю носіїв займає 26-те місце. Також вона є другою за поширеністю серед мов слов’янського походження.

Україна посідає четверте місце у світі за кількістю громадян з вищою освітою. Населення України належить до найбільш освічених, а кількість людей з вищою освітою на душу населення – вища за середньоєвропейський рівень.

Найстарішим навчальним закладом Східної Європи вважається Києво-Могилянська академія.

Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву “Наука до читання й розуміння слов’янського письма”. Він вийшов в світ у Вільнюсі.

Запорізька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва — по праву вважається одним з перших демократичних утворень у світі.

Найперша Конституція в світі створена - Пилипом Орликом. 5 квітня 1710 р і мала назву “Конституцію ПРАВ і СВОБОД війська Запорізького”. У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі тільки в 1791 році.

Армії УПА поставили абсолютний рекорд, утримуючись на фактично окупованій території майже двадцять років. Технології та методи українських вояків вивчали навіть кубинські повстанці Фіделя Кастро.

Найдовший музичний інструмент у світі – це українська трембіта. Її довжина може досягати чотирьох метрів, а її звуки чутні більш ніж за десять кілометрів.

Найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю (поступається лише Мамонтовій печері в США) – носить назву “Оптимістична” і знаходиться на Поділлі.

На території України зосереджено 1/4 всіх запасів чорнозему на планеті.

Найдавніша відома ученим мапа, а також найстародавніше поселення Homo Sapiens знайдені в Україні: у с. Межиріччя Рівненської області. Їм близько 14,5-15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта.

Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів – “шлях із варяг у греки” – система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.

З 12 лавр світу 4 знаходяться в Україні. Три православні та одна греко-католицька.

Україна займає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Також є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення.

Найглибша у світі станція метро знаходиться у Києві.

Найкоротша головна вулиця, але в той же час одна з найширших і мальовничих — вулиця Хрещатик у столиці України Києві.

Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень – це “Щедрик”, народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. Зазвичай на Youtube різні виконання “Щедрика” набирають мільйони переглядів.

Одна з найбільших пустель Європи знаходиться саме в Україні.

Український “Південмаш” (м. Дніпро) виробляє найбільш екологічно чисті ракети-носії в світі.

Третій найвідвідуваніший у світі Макдональдс – у Києві, біля залізничного вокзалу. Цей заклад незмінно потрапляє до п'ятірки найбільш жвавих Макдональдсів світу.

               

 

 

                                                             СВЯТО ВИДАВЦІВ.              

День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 563/99 від 25 травня 1999 року, щорічно в останню суботу травня.

Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, у якій у 1491 році з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.

Чи знаєте ви, як створюється книжка чи журнал? Щоб вони з’явилися, потрібні фахівці різних професій – автори, перекладачі, редактори, літредактори, коректори, дизайнери, ілюстратори, автори шрифтів, верстальники, видавці, маркетологи тощо. Щорічно в останню суботу травня в Україні відзначається професійне свято – День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження України.  Подія бере початок в 1999 році, з видання відповідного указу глави держави.

Це свято тих людей, хто за родом діяльності задіяний у створенні друкованої продукції — редактори, видавці, ілюстратори, директори видавництв, коректори, менеджери видавничого процесу, розповсюджувачі друкованої продукції. Видавнича справа — творчо-виробнича сфера, пов'язана з створенням і масовим поширенням інформаційних продуктів. До них відносять книги, газети і журнали, рекламні матеріали. Спеціаліст у цій галузі може працювати у видавництвах, редакціях засобів масової інформації, друкарнях, прес-службах, Інтернет-ЗМІ, рекламних агентствах.

Своєю першою друкарнею Україна зобов'язана Івану Федорову, львівському видавцеві XVI століття, що поклало початок всієї історії книгодрукування в країні. Першою виданою книгою на українських землях вважається «Апостол» (1574 рік). Головними центрами освіти та друкарської діяльності стали Київ, Львів та Острог. Книги також активно друкувалися при монастирях. Розповсюдженням видань займалися численні купці і крамарі.

Всього в Україні в 1574 - 1648 рр. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами.

Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою.

Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.

На даний час в Україні налічується більше 6000 підприємств видавничо-поліграфічної галузі, в яких працює без малого 50 тисяч фахівців: від реалізаторів книжкової продукції до провідних медіамагнатів.

 

 

 

Винаходи Стародавнього Єгипту, які актуальні в наш час.

З усіх древніх цивілізацій, єгиптяни на сьогоднішній день є однією з найбільш добре відомих. Піраміди, побудовані ними, стоять донині, а їх мумії і саркофаги є цінними експонатами в найвідоміших музеях. Але при цьому мало хто знає, що багато з того, чим користуються сучасні люди, було винайдено за часів Стародавнього Єгипту . Ось про що розповідають книги:

 

    

  Зав"язкін О. В. Велика книжка. Скарби Стародавнього Єгипту / О. В. Зав"язкін ; худож. Д. С. Турбаніст. - Київ : Кристал Бук, 2015. - 16 с. : іл.

 

     

Стародавні єгиптяни  / За ред. : Дж.Казеллі ; Іст. дослідж. : Л.Манфреді, Г.Розаті ; Іл.: С.Іллібілль, С.Кіто. - Х. : Ранок, 2003. - 88 с. : іл.

   Динін Ж. Подорож до стародавнього світу / Ж. Динін ; пер. с англ. Л. Хворост. - Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2010. - 64 с. : іл.

 

   Цивілізації стародавнього світу / авт.: Ф. Перруден, Ю. Гусев ; худож.: М. -К. Лемейєр, Б. Алюнні. - Київ : Махаон-Україна, 2006. - 124 с. : іл..

   

Математика.

У єгиптян були відмінні знання з математики. Найбільш ранні записи про геометрію походять з Єгипту, де фахівці з геометрії називалися “арпедонапті”. Вони використовували мотузки, щоб обчислити площу земель, а потім в кінцевому результаті передали ці знання грекам. Єгиптяни крім цього розробили ефективні способи множення і ділення, а також дробу.

                                                                Боулінг.    

Єгиптяни грали в гру, дуже схожу на сучасний боулінг. Археолог Вільям Меттьюз Фліндерс Петрі виявив могилу дитини, в якій містилися грубі шпильки та невеликі кульки і прийшов до висновку, що це були пристосування для гри. Більш тверді докази цієї теорії були знайдені при розкопках житлового району другого століття. В одному з приміщень виявили кілька м’ячів і доріжку з отвором в середині.

                                                             Алфавіт.

Звичайно, сьогодні люди не використовують єгипетський алфавіт, але ідея фонетичного алфавіту (де кожен символ є звук, а не ціле слово) прийшла саме з Єгипту. Звичайні єгипетські ієрогліфи використовували символ для кожного слова, але існували також 24 знака, які використовувалися для відображення звуків, щоб якось писати запозичені іноземні слова.

                                                       Папір і лист.

Хоча єгиптяни не винайшли папір, який використовується сьогодні, папірус був величезним кроком в порівнянні з вирізанням текстів на кам’яних і глиняних табличках, як з точки зору простоти написання, так і з точки зору більш легкого перенесення з собою. Єгиптяни винайшли папірус (і очеретяні пера, якими вони писали на ньому) в 3000 р. до н.е., але масово почали використовувати тільки в 500 р. до н.е.

Папірус став однією з найбільших статей експорту Єгипту: він був дуже дорогий і технологія його виготовлення посилено охоронялася. Натхненна прикладом Єгипту, Європа в кінцевому підсумку перейшла на пергамент, і потім Китай винайшов папір в 100 р. до н.е., зробивши його з кори шовковиці та конопляних ганчірок.

                                                            Перуки.

У стародавніх єгиптян була дилема: вони не хотіли ходити з довгими зачісками під палючим сонцем, але вони також не хотіли стригтися налисо, щоб сонячні промені не обпалювали шкіру голови, а також з причин моди. В результаті з’явилися перуки. Запобігання від високої температури була далеко не єдина причина, по якій єгиптяни почали користуватися перуками. Вони також захищали від головних вошей.

                                                 Медичні записи.

Люди лікували рани усіма видами трав і подрібненими частинами тварин протягом тривалого часу. Однак, завдяки своїм новим і зручним методам написання, єгиптяни залишили одні з найстаріших описів медичних процедур і лікарських рецептів. До цих пір вчені знайшли дев’ять окремих журналів з папірусу, в яких йдеться про те, як єгиптяни лікували пацієнтів.

                                                      Хірургія.

Продовжуючи тему медицини, єгиптяни були цивілізацією, якій належали найраніше виявлені хірургічні інструменти. Вони були знайдені в могилі Кара, який був відомий як “палацовий лікар і хранитель секретів фараонів”. У похованні поряд з головою Кара були виявлені кілька бронзових хірургічних інструментів, в кожному з яких був отвір для підвішування на гачок.

                                                     Дверні замки.

Насправді, єгиптяни не винайшли дверні замки (це зробили ассірійці), але єгиптяни популяризували їх і поліпшили оригінальний дизайн. Єгипетські конструкції дивно схожі на ті, які використовуються сьогодні, за винятком того, що механізми робили з дерева або латуні. Зрештою, це було набагато дешевше, ніж найняти охоронця. В кінцевому підсумку, замки поширилися по Греції і Римській імперії.

                                                    Зубна паста.

Методи підтримки чистоти зубів існували вже протягом певного часу, але єгиптяни винайшли вперше в історії засіб для підтримки здоров’я порожнини рота. У деяких єгипетських гробницях були знайдені зубні щітки, які були зроблені з гілочки, розділеної на одному кінці. У папірусних документах було знайдено рецепт зубної пасти: 1 драхма (0,3 грама) кам’яної солі, дві драхми м’яти, 1 драхма висушеної квітки ірису і трохи перцю.

                                                        

                                                   Скло.

Докази того, що люди створили і використовували скло в ремеслах, можна знайти ще в 3500 до н.е. – В єгипетській і месопотамській цивілізації. Головним чином скло використовувалося у вигляді дрібних скляних кульок. Єгиптяни потім відкрили ефективний спосіб виготовлення ваз, заливаючи в форми з утрамбованого піску розплавлене скло. Найбільш ранні виявлені єгипетські вази були присвячені фараону Тутмосу III і датуються приблизно 1500 р. до н.е.