середа, 8 травня 2024 р.

 

День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

                                               

Минулого року Верховна Рада України Законом “Про День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років” встановила 8 травня як День пам’яті та перемоги – єдину дату, коли Україна відзначає перемогу над нацизмом та вшановує памʼять загиблих у Другій світовій війні. Символом памʼяті про Другу світову війну з 2014 року в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті.

Друга світова охопила значну частину планети. Участь у ній взяла 61 держава. Воєнні дії велися на території близько 40 країн - у Європі, північній Африці, Азії, Тихоокеанському регіоні. За різними оцінками, в тій війні загинуло від 50 до 85 мільйонів людей.

Поступовий офіційний перехід до європейської традиції памʼятання розпочався після Революції Гідності. Ця традиція полягає не тільки в зміні дати, а й у зміні фокусу – з культу зброї та перемоги на внесок різних спільнот у подолання нацизму, на окрему людину, її страждання і втрати у війні. День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Варто нагадати, що українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Водночас українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

Обидва тоталітарні режими під час окупації території України здійснювали численні злочини проти цивільного населення – Голокост, масові вбивства та депортації народів.

Разом із тим слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про військовослужбовців Радянської армії (понад шість мільйонів), вояків УПА (понад 100 тисяч), так і про тих українців і вихідців з України, що перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі (120 тисяч у 1939 році), США (до 80 тисяч у 1945), Канади (до 45 тисяч у 1945), Франції (до п’яти тисяч у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тисяч у 1941-1945), Румунії (24 тисячі), Угорщини (до 20 тисяч), Словаччини (до двох тисяч), Хорватії (півтори тисячі).

Для України війна почалася 1 вересня 1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Того дня німецька військова авіація бомбардувала Львів та інші міста. Від 17 вересня учасником Другої світової на боці Німеччини став Радянський Союз. Внаслідок переділу Центральної і Східної Європи між нацистами і комуністами до складу Радянського Союзу в 1939 році були включені території Західної України та Західної Білорусії, а в 1940-у - країни Балтії, Бессарабія та Північна Буковина.

Нині спадкоємицею сталінського режиму є Російська Федерація, яка привласнює перемогу над нацизмом та активно культивує міфи про Другу світову війну не лише всередині власної країни та серед держав, які колись були частиною СРСР, а й маніпулює ними в Європі та світі. Держава-агресор використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито “виключну роль“ в ній як індульгенцією на вчинення масових злочинів в Україні – проти військовополонених і цивільних. Кульмінацією цієї агресивної політики Російської Федерації став напад на Україну в 2014 році та злочинне повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

Ми приєдналися до європейської традиції відзначення цієї дати. Для Європи 8 травня - точка відліку закінчення війни, перемога над страшним злом нацизму, нагадування про катастрофу війни, а не про тріумф одних народів над іншими, переможців над переможеними. Пам’ять про війну має вести не до культу перемоги, а розвивати вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами, а також виховувати сміливість та принциповість у боротьбі з агресією й несправедливістю.

8 травня, в День пам’яті та перемоги, Україна вшановуватиме кожного, хто боровся з нацизмом. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять мирні цивільні люди, які загинули або постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл, діти війни, примусові робітники. Адже війна - це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

 

пʼятниця, 26 квітня 2024 р.

 

ЧОРНОБИЛЬ... ТРАГЕДІЯ... ПАМ'ЯТЬ...

26 квітня виповнюється 38 років з часу аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Тоді, у квітні 1986 року радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення, біля півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року більше 90 тисяч осіб було евакуйовано із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним.

         Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики до вибуху на АЕС “Фукусіма-1”, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує досі.

      

   Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на АЕС Форсмарк були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної частини СРСР та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором. Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний “саркофаг” (об'єкт “Укриття”). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене в кінці листопада 1986 року.

Чорнобильська катастрофа стала попередженням усьому людству, наскільки крихким може бути наше майбутнє з неконтрольованою радіацією. Нинішня поведінка росії знову ставить світ на межу катастрофи, і це треба зупинити. В день річниці Чорнобильської катастрофи про це варто нагадати усім світовим лідерам.

http://www.odb.km.ua/index.php?dep=1&dep_up=430&dep_cur=432#gsc.tab=0




Фільм “Чорнобиль. Хроніка важких тижнів”, 1986, кадри якого знімали в Прип'яті влітку 1986 року.

Фільм “Розпад” (1990) – американсько-радянська стрічка, один з перших художніх фільмів про Чорнобильську трагедію. Режисер: Михайло Беліков. В головній ролі : Сергій Шакуров.

Фільм “Чорнобиль. Останнє попередження” (“Chernobyl: The Final Warning”) (1991) – американсько-британсько-радянська стрічка. Режисер: Ентоні Пейдж.

Фільм "Аврора” (2006) – українська стрічка. Режисер:  Оксана Байрак.

Фільм “Прорвемось (друга версія)” – українська стрічка. Режисер: Іван Кравчишин.

Фільм “У суботу” (2011) – німецько-українська стрічка. Режисер: Олександр Міндадзе.

Фільм “Земля забуття»” (2011) – франко-українська стрічка. Режисер:  Міхаль Боганім.  В головній ролі:  Ольга Куриленко.

Фільм “Чорнобиль.3828” (2011) – українська стрічка. Режисер: Сергій Заболотний.

Фільм “Заборонена зона” (2012) – голлівудський фільм 2012 року.

Поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”.

Симфонія для органу “Чорнобиль” Мікаела Тарівердієва, 1988 рік.

Пісня Тарас Петриненка “Чорнобильська зона”.

Пісня гурту “Брати Гадюкіни”  – “Мамуню, рехтуйте весіллє”.

Пісні Тризубого Стаса “Чорнобильський метелик” та “Атомне кохання”.

Пісня гурту “Скрябін” – “Чорнобиль форева”

Пісня Адріано Челентано “Sognando Chernobyl” (“Мені сниться Чорнобиль”), 2008 рік, альбом “L'animale”.

Серія комп'ютерних ігор S.T.A.L.K.E.R.

Комп'ютерна гра “Cold War” (2005) – показана альтернативна (фантастична) версія причини аварії на ЧАЕС.

Комп'ютерний вірус ”Чорнобиль”.

Квебецький драматург Філіпп Ландрі присвятив місту свою драму “Повернення до Прип'яті”, яка отримала високу оцінку канадських театралів

 

понеділок, 1 квітня 2024 р.

 

Класичні твори, зміст яких ми сприймаємо по новому.

Знайомтесь – це класичні твори, які відкривають важливі змістовні теми і залишають слід у нашому серці. Перечитайте їх, і ви по новому будете сприймати такі актуальні теми як соціальна нерівність, війна та конфлікт людини з суспільством. Чи змінилась у вас думка про класичну літературу?

  Михайло Коцюбинський. Intermezzo

Актуальність цього твору не зникне, поки не зникне остання людина у цивілізованому світі. Адже поки існує розумна людина – існує і її відвічна боротьба з собою та навколишнім світом. А у великому місті кожному часом хочеться сховатись, або втекти куди подалі і залишити себе – собі. Облишити все, аби тебе оточували лише тиша, сонце і природа. А місто все тягне свої залізні руки по твою душу. Той, хто хоча б одного разу прочитає цей твір – безперечно захоче перечитати його знову.

Михайло Коцюбинський. Цвіт Яблуні

Людське життя сповнене як прекрасних моментів, так і моментів втрат і розпачу. Інколи, вони навіть можуть переплітатись між собою, даруючи людині невідомі раніше почуття. Так сталось і з головним героєм твору — вбитий горем батько не міг нічого вдіяти, спостерігаючи, як вмирає його маленька донечка. Але при цьому він спостерігав, як цвітуть дерева, все навколо продовжує жити і його оточує неймовірна краса. Таким складним поєднанням почуттів, автор намагався донести до читача, що людина — істота куди складніша, ніж вона сама про себе думає.

Михайло Старицький. Не судилося

Соціально-психологічний твір, котрий розкриває складність відносин між людьми з різним фінансовим становищем, та перепони, які можуть трапитись на шляху у кохання, коли гроші визначають твоє місце у житті. Також твір вдало розкриває конфлікт особистості, що йде наперекір громадськості. Безперечно, він вартий уваги у будь-який час.


Ольга Кобилянська.  Людина

Тематика цього твору була у ті часи для України не властивою, але Ольга Кобилянська певно випереджала свій час, адже твір її лишається актуальним і донині. Він розкриває проблематику ставлення суспільства до жінки і її ролі у цьому суспільстві. Ідею необхідності відстоювання жінками своїх прав та свобод, прагнення до освіти і гідної праці та поваги до жінки як до особистості.


Олександр Довженко. Україна в огні

У творі зображено український народ під час другої світової війни. Добре описані всі типи персонажів: герої, зрадники, окупанти і пристосуванці. І як ніколи актуальною тематика війни і участі в ній українців є сьогодні. Хтось пішов на фронт, хтось бореться на стороні ворога, а хтось наживається на чужому горі. У творі дуже добре описано, як легко українців розсварити і розкинути по різні сторони барикад, що ми не можемо не помічати в нашій сучасності.

 

Валер’ян Підмогильний. Місто

Відвічний потік селян у місто, в пошуках кращого життя, описаний у цьому романі зовсім з іншого боку. Твір написаний у форматі, зовсім не притаманному українській літературі того періоду, адже автор був одним із тих, хто випереджає час.

Герої твору – амбіційна селянська молодь, котра вирушає у великі міста, або здобувати освіту, розвиватись та реалізувати власні амбіції, на противагу поділу між селянами та жителями міста.

 

Юрій Яновський. Вершники

Серед тоді ще радянської літератури, цей твір був справжньою знахідкою, адже між його рядками яскраво просвічувався головний заклик до українців – досить вбивати одне одного за чужі ідеали. Він був актуальним, коли українці знаходились в радянські окупації і на стороні ворога боролись проти іншого ворога. Він є актуальним і зараз, коли вороги внутрішні і вороги зовнішні розривають країну у новій війні.

 




Марко Вовчок. Інститутка

Твір Інститутка описує волелюбність українців, які все ж рано чи пізно втомлюються від несправедливості та пробуджуються до протестів і боротьби. Але це також соціально-побутовий твір, більшість уваги в якому приділено різним соціальним верствам та конфліктам між ними, які є актуальними й досі.

 


Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева Сім’я

Іван Нечуй-Левицький – видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити “непочаті рудники” українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози.

 

Микола Хвильовий. Я (Романтика)

Автор показує антигуманність Революції 1917 року, її вплив на людину. В центрі цієї психологічної новели — ліричний герой. Точніше, його внутрішні переживання, емоції, сприйняття навколишнього. Головне, що треба зрозуміти після прочитання — мета зовсім не виправдовує засоби. Залишитися людиною з цінностями та бути чекістом, який страчує невинних, неможливо.

 


Іван Багряний. Тигролови

Книга, яка чудово нагадує про те, чому “совок” повертати не треба. Григорій Многогрішний потрапив в м’ясорубку тоталітарного режиму. У свої 25 він вже пережив тортури, катування й заслання на Сибір. Сильний та нескорений, Григорій втікає та знайомиться з сім’єю Сірків. Тепер він знайшов притулок в Зеленому Клині, де тигрів ловлять руками. Людина в тайзі справді відчуває себе вільною. Як тигри, яких приборкує.

 


 

Іван Франко. Украдене щастя

Твори Івана Франка справедливо мають стояти поруч з “Кобзарем”. Читати твори Франка можна у будь-якому настрої дорослим і дітям. П’єса “Украдене щастя” написана на основі народної “Пісні про шандаря” та наскрізь пронизана фольклором.

Три персонажі, три різні долі й украдене щастя. Важкі умови життя й нестача землі при владі Австро-Угорщини породили справжнє “галицьке пекло”, в якому Анна, Микола й Михайло зрештою втратили усе, що мали. Будь-яка надія на щасливе життя згасла серед зрад, вбивств та ворожнечі. Варто читати з погляду сучасної людини та знаходити для себе нові сенси любити: сім’ю, свою землю, історію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

понеділок, 26 лютого 2024 р.

 

Леся Українка: біографія та цікаві факти

 


25 лютого 2024 року, – 153 роки з дня народження відомої української письменниці Лесі Українки (справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач). Це одна з найвизначніших постатей нашої культури. Попри складну долю, мужня жінка знаходила натхнення та створила геніальні поетичні, прозові й публіцистичні твори, а також професійно перекладала світову класику. 

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. В дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі "Зоря" було опубліковано два вірші ("Конвалія" і "Сафо"), під якими вперше з'явилось ім'я – Леся Українка.

Леся народилася в заможній, поміщицькій родині спадкових дворян. Її батько – Петро Косач, нащадок козацько-старшинського роду. Він був правознавцем, державним службовцем, який дослужився до дійсного статського радника (це високий чин, зараз можна порівняти з генералом-майором). Петро приятелював із Михайлом Драгомановим. Завдяки цій дружбі, познайомився із молодшою молодшою сестрою Драгоманова й потім із нею одружився. У шлюбі народилися 6 дітей: 2 хлопчиків і 4 дівчаток.

Мама Лесі Українки – Ольга Драгоманова-Косач увійшла в історію як відома письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. Вона стала для своєї талановитої доньки першою наставницею, яка навчала її віршувати, знайомила з найкращими творами світової літератури, а згодом – допомагала видавати вже власні твори Лесі.  Іншою людиною, яка суттєво вплинула на формування світогляду Українки, став Михайло Драгоманов. Змушений стати політичним емігрантом, він виїхав із російської імперії спочатку до Швейцарії, потім – до Болгарії. Упродовж останнього року життя Михайла Леся перебувала з ним у Софії.

Перший вірш, який називався “Надія”, Леся написала в 9 років, перебуваючи в Луцьку. Він написаний під враженням від звістки про арешт і заслання її тітки, молодшої сестри батька – Олени Косач. Перші опубліковані твори Лесі з’являються в тринадцятирічному віці в галицьких часописах, тобто в Австро-Угорщині. За однією із версій, саме тому в 1884 році народився псевдонім – Леся Українка. За іншою версією псевдонім з’явився під впливом Драгоманова, який часто підписував свої твори “Українець”.

1884 року Леся почала активно писати вірші: “Конвалія”, “Сафо”, “Літо краснеє минуло”. Перша збірка поезій “На крилах пісень” виходить друком 1893 року у Львові за сприяння Івана Франка. У збірці є зразки пейзажної та інтимної лірики. У 1899 році вийшла друга збірка – “Думи і мрії”. У поезіях порушено теми героїзму, митця і суспільства, лицарської  відваги.


У 1905 році письменниця пише драматичну поему “У катакомбах”. У 1907 році написані твори “Касандра”, “На руїнах”, далі працює над творами “У пущі”, “Руфін і Прісцілла”. У 1907 році написана “Блакитна троянда” – історія про життя української інтелігенції.

Вершиною творчості Лесі Українки вважають драму-феєрію “Лісова пісня”, яку письменниця написала за 10 (за іншою версією – 12) днів у Кутаїсі. Невдовзі після цього мисткиня завершує драму “Камінний господар” із власною інтерпретацією образу Дон Жуана.

Уся творчість Лесі Українки пронизана мотивами волі, боротьби, служіння високій меті. Ліричним героєм її творів і сильна духом особистість, яка шукає розв’язання актуальних суспільних і філософських проблем. Здебільшого роботи Лесі Українки публікувалися за кордоном – у Берліні, Дрездені, Відні, Празі. Попри те що, рано почала публікуватися, Леся Українка майже 15 років не одержувала гонорари за свої твори.

        


  В особистому житті мисткині були свої драми і трагедії. Нещасливе кохання до Нестора Гамбарашвілі, потім – до Сергія Мержинського. Із Сергієм вона познайомилася у Ялті 1897 року. А в 1901 році Леся їде до Мінська, щоб доглядати за хворим на туберкульоз коханим. Два місяці вона провела біля його ліжка і, саме в цей час, за одну ніч написала знакову драму “Одержима”. Мержинський помер у неї на руках.

 Є багато припущень про роман Лесі Українки з Ольгою Кобилянською, але немає жодних прямих підтверджень існування такого зв’язку. Усі подібні твердження є лише припущеннями, які походять із власних інтерпретацій літературознавців і журналістів.

1907 року у 36-річному віці Леся вийшла заміж за Климента Квітку – музикознавця, збирача фольклору, який був молодше за неї на 9 років. Квітка брав активну участь у державотворенні України, у створенні Української академії наук, став одним із найвидатніших музикознавців світу. Пройшов репресії в сталінські часи.

Леся Українка померла від туберкульозу в 1913 році, віддавши своє життя боротьбі за українську національну ідею та культуру. Вона була лише 42-річного віку, але залишила по собі незабутній слід у світовій літературі та історії України.

 

Пропонуємо ознайомитися з 10 цікавими фактами про Лесю Українку:

 ●У дитинстві Леся була найбільш близька зі старшим братом Михайлом. У них навіть було спільне ім’я, яким їх називали в родинному колі – “Мишолосіє”.

●Леся почала читати дуже рано – у 4 роки, а в дев’ятирічному віці написала свій перший вірш.

●Леся не ходила до школи, бо її мати не хотіла російського впливу на свою доньку. Її освітою опікувалися родичі і приватні педагоги.

●Леся Українка вміла грати на фортепіано. Спочатку її навчала тітка Олена, а потім дружина Миколи Лисенка – піаністка Ольга Липська.

●У 19 років письменниця написала перший підручник про історію східних народів українською мовою. Михайло Драгоманов допомагав їй у створенні “Стародавньої історії східних народів”. Він давав їй методичні рекомендації, надсилав праці із цієї теми німецьких і французьких авторів.

●Леся Українка перекладала твори Байрона, Шекспіра, Міцкевича, Гюго, Гейне, Гомера.

●Генійка добре малювала. Вона любила зображувати море. Але, на жаль, збереглася лише одна її картина – “Мати й дитина”.

●Поетеса висловлювалася щодо росіян. Вона вважала, що “братні народи” є просто сусідами”, які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє – жити окремо.

●Іван Франко називав Лесю “єдиним мужчиною в нашому письменстві”.

Похорон письменниці проходив під наглядом жандармів. Влада боялася, що ця подія перетвориться на український мітинг. Людей було так багато, що довелося зупинити рух трамваїв. Труну Лесі Українки несли 6 жінок: її подруги та відомі українські діячки.

За творами письменниці створено понад 10 фільмів, мультфільм, понад 20 вистав, 4 радіовистави, 5 радіокниг, 5 пісень. До 145 річниці від дня народження Лесі Українки компанія Google навіть створила святковий дудл (логотип пошукової системи) за мотивами її легендарної “Лісової пісні”. Про неї зафільмовано 11 документальних стрічок.

 

 

 

понеділок, 19 лютого 2024 р.

 

Книги про минуле і майбутнє.

Наша сучасна історія не може існувати без занурення в минуле. Ми повинні його знати і не забувати. Без розуміння цього ми так і житимемо в чужій реальності. Ну і звичайно мріяти про майбутнє. Лише активна праця на перемогу і  робота, і думки про це, якнайшвидше доставлять нас до щасливого майбуття. Про це  і наші книги, які ми пропонуємо для вас.

Живка Зоряна. Ангел на ймення Грушка. Дітям про Голодомор.  – Л.: Свічадо, 2023

Ця дитяча, здавалося б, книжка насправді про цілком доросле життя її малих героїв. Як їздили до баби в село, як забороняли кидати хліб на землю і не доїдати з тарілки. Щоправда, “лихі люди”, які прийшли забирати хліб в історії Зоряни Живки “Ангел на ймення Грушка. Дітям про Голодомор” це досі не “комуняки” чи “москалі”, як закидатимуть авторці, утім, книжка все ж таки для малят. І тим не менш, малята різні бувають – можна було би й спробувати хоч раз у цьому жанрі назвати речі своїми іменами. Зрозуміло, що були й не лише москалі, але й свої, партійні, але їх вже не люди, Бог карав. “Прибіг він якось до матері, увірвався в хату, схопив її за свитку й трясе: “Скажи, відьмо, чого в тебе діти вже скільки місяців хліба не нюхали й живі-здорові, а мої попухли й лежать колодами?” Ми на печі принишкли – страшно: дядько, мов той ведмідь у кожусі, а мати худа, зморена, в латаній свитині. Мати стала, ставно так, аж виросла наче, подивилася йому в очі та й каже: “Бо мене Бог на світі держить! Бог і правда! “ І він якось ізнишк тоді, ніби й поменшав, розвернувся та мовчки пішов…” Ну, а так, звісно, книжка, будучи побудована на родинних переказах, створена на допомогу батькам і педагогам, бо порушує важливе питання: як говорити з дітьми про національну трагедію – Голодомор і колективізацію.

 

Волинська Вероніка. Екзистенція. – К.: Фенікс, 2023

Попри досить різні історії  героїв, три повісті у збірці “Екзистенція” Вероніки Волинської об’єднані темою мандрів у часі та просторі та найголовнішої мандрівки у житті кожної людини – подорожі до себе. Так, може здатися, що герой першої повісті, яка дала назву всій збірці, живе потрійним життям. Як журналіст-фрилансер Тит вдень пише статті для мережевих видань про дослідження супутника Титан, вночі грає у комп’ютерну гру, де б’ється із навалою зомбі, а після бачить химерні сни. І все це відбувається в часи кліматичного катаклізму – надзвичайно холодна зима призвела до змін у соціальному житті та до появи кліматичних біженців; кордони південних країн закриті, десь випробовують кліматичну зброю. Проте для інтроверта Тита найважливіше знов відшукати себе, адже його засмоктує екзистенційна криза. Розраду дає спілкування по скайпу з дівчиною на ім’я Андромеда, в яку він закохався. А також спілкування у дивних мандрівках-снах із відомими постатями з різних часів, як-от із Альбером Камю, автором культового роману “Сторонній”. “– Я не знаю, як бути, – зізнаюся я. – Гадаю, що знаєш. Щоб повернутися до життя, абсурд слід подолати. – Як? – Зробити стрибок…”. Щодо стрибків – це, крім першої повісті, дійство в якій щоразу прискорюється, стосується решти двох текстів у збірці. У повісті “Кванто”, де описується наше майбутнє з переміщеннями свідомості в минуле, історик мистецтва Антон Саган вирушає у подорож до середньовічного Парижа. Звідки мандрує до Кванто, подорож до якого описано у “Квантовій трагедії” місцевого поета Дантуса. А повість “Фуга” з цієї фантастичної збірки – взагалі про суцільні переміщення під дією спеціального препарату, під час яких головний герой (чи героїня?), бажає припинити стрибання тілами і хоче залишитись в якомусь одному. Чи вдасться героям усіх трьох повістей відшукати шлях до себе, до розуміння своєї природи і свого місця у Всесвіті?

 
Докінз Річард . Політ фантазії. Природні і рукотворні способи обійти гравітацію. – К.: Лабораторія, 2023

Ця книжка відомого популяризатора науки – дослідження історії польотів від міфічного Ікара, якому так і не вдалося підкорити небо, вимерлих птахів-гігантів до сучасних літальних апаратів. Тож, знов-таки, через науку, ідеї та уяву у дослідженні Річарда Докінза “Політ фантазії. Природні і рукотворні способи обійти гравітацію” маємо справжній виклик гравітації і відкриття секретів про те, як природа і людина навчилися долати силу тяжіння і підніматися в небо. Таким чином, перед нами повна історія польотів, яка пояснює, як живі істоти піднялися в небо і надихнули людей на власні надзвичайні подвиги. Також у книжці порівнюються походження та механізми, які дозволяють здійснювати політ штучним літальним апаратам, таким як літаки, гелікоптери та повітряні кулі, та тваринами, які навчилися літати завдяки еволюції. Адже людство навчилося літати завдяки своєму розуму, про що зокрема свідчить наявність у нашому житті парапланів, літаків, гелікоптерів, ракет і навіть реактивних ранців, завдяки чому польоти сьогодні цілком реальні. Ми пройшли настільки довгий шлях, що тепер можемо навіть невагомо літати в космосі. “Здається, що літання – це надзвичайно корисна здатність, придатна для найрізноманітніших речей, – нагадує автор і тут-таки запитує: – У такому разі ви можете запитати, чому всі тварини не літають? А точніше, чому багато тварин вирішили зайти так далеко, що втратили свої чудові крила, які колись мали їхні предки? Наука дає змогу подорожувати в часі, чи то вперед у компанії Всесвіту, що приголомшливо розширюється, чи то назад через уламки щойно народженої Сонячної системи до початку самого часу. Політ – це втеча від гравітації у третій вимір, і так само наука — це втеча від сірої нормальності повсякдення, яка відкриває шлях до захмарних висот фантазії. Тож розправмо крила та погляньмо, куди вони нас віднесуть”.

Євстратенко Анастасія. Ніж у рибі. – К.: Прометей, 2023

Ця книжка – про майбутнє, а саме – про 2028 рік, коли вже декілька сезонів школярів розподіляють у навчально-розважальні центри, щоб ті нарешті змогли спокійно відвідувати заняття та грати разом у дозволені ігри. В них жодної небезпеки для вихованців, жодних ризиків. Однак головним героям цієї історії є замало дозволеного і вони завзято шукають собі пригод. Таємний хід відкриває їм підвал, в якому загадковий вчений досліджує тунелі часу і йому якраз дуже потрібні піддослідні. Чи зможуть друзі разом із чумаками побороти Вологолове чудовисько, яке відлякує відвідувачів корчми? Чи зможуть знайти того, хто вбиває археологів та краде скіфські курильниці? і головне, чи зможуть вони повернутись назад, у свій час? Але для початку треба з нього вибратися у дивовижний світ. “- Пароль? – запитав голос із віконця у залізному паркані. – Ніж… – почала відповідати смаглява дівчина в чорній куртці, але її перебив той самий голос. – Тихо! Зробіть так, щоб шпигунка не почула. – Слоне, будь ласка, затули їй вуха, – попросила смаглявка свого напарника. Патлатий світловолосий хлопець у схожому темному одязі стиснув голову іншої дівчинки, що стояла поряд з ним. Очі в неї були зав’язані шматком пожовклої тканини, від якої ще й смерділо затхлим супом. Дві світло-русі косиці похнюплено визирали з-під пов’язки. Одяг у шпіонки був весь білий, на відміну від вбрання її стражників. Смаглявка, упевнившись, що Слон зробив усе як слід, чітко, але тихо вимовила: – Кажу пароль: ніжу рибі! Дверцята з тріскотом відчинились, і чорно-біла компанія з трьох осіб – вартовий залишився на посту – попрямувала до входу на напівзруйнований автомобільний завод”.

 

 Рапі Рональд М. Допомога вашій тривожній дитині: покрокова інструкція для батьків. – Житомир: Морфеус, 2023

Щодо виходу цієї книжка варто, мабуть, насамперед згадати, як було у нас донедавна із ставленням до дітей? Адже вони боялися всього – темряви, страховиськ під ліжком, а також, погодьмося, батьків. “Якщо загубиш рукавички, додому можеш не приходити!” – доводилося чути? Або взагалі: “Лікарю, не кажіть мамі, що я вмираю, бо вона сваритиметься! “ Зараз не так, зараз “боюсь померти без тебе” кажуть зазвичай діти, полишені на хвильку мамою біля крамниці. Сподіваємось, книжка Рональда М. Рапі “Допомога вашій тривожній дитині: покрокова інструкція для батьків” закріпить цю тенденцію. Бо якщо фобії призводять до повторюваної поведінки дитини, – це вже стає реальною загрозою. Крім того, задавнюючись, такі негативні прояви можуть даватися взнаки ще й у дорослому віці. Ось чому в книжці цього автора маємо випробувану програму подолання дитячої тривожності. Її розробники – визнані західні професіонали, які мають багаторічний досвід у клінічній психології, практичні кейси лікування тривожності, панічних атак, обсесивно-компульсивних розладів. Таким чином, книжка є дієвим порадником для батьків, які мають дітей із такими проблемами, а також буде корисною всім, хто цікавиться практичною психологією.