середа, 24 лютого 2021 р.


 
25 лютого – 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-​Квітки) видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. З нагоди цієї вагомої дати ми зібрали  цікаві факти про видатну українку




  • Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.

  • Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш “Надія”. За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.

  • До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою.

  • Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.

  • У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

  • Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

  • Свій творчий псевдонім поетеса запозичила в свого дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).

  • Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів “промінь”, “напровесні”, а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — “мистецтво”.

  • Лірична сповідь Лесі Українки “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…” присвячена єдиному коханню поетеси – Сергію Мержинському. Це трагічне почуття не було взаємним, він кохав іншу, але саме завдяки цьому почуттю за одну ніч біля ліжка вмираючого від сухот коханого була створена геніальна “Одержима”. Сергій Мержинський помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.

  • Заміж Леся Українка вийшла вже після 30 років. Свого чоловіка, Климента Квітку, вона, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.

  • За словами Івана Франка, тендітна й ніжна Леся Українка була “єдиним мужчиною в нашому письменстві”. Хоча сама поетеса себе не вважала гідною й нігтя Франка, оточення вважало її за надзвичайно сильну духом жінку.

  • За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.

  • Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.
  •  

*   

середа, 17 лютого 2021 р.

 

Українську мова, яка вас здивує.


Українська мова багата на цікавинки! Вона відрізняється від решти східнослов’янських мов своєю милозвучністю та унікальними словами та правилами.

Цікаві факти про українську мову в цифрах

 ● Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів. Цікаво знати, що за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською – 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською – 62%).

● Походження української мови – окрема теми для статті! Точно сказати, коли зародилася українська мова, – складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюх, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.

● До речі, перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова “мед” і “страва”.

● На відміну від решти східнослов’янських мова, іменник в українській має 7 відмінків. Як ви зрозуміли, вирізняє нас кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій та санскритській граматиках.

● У “Короткому словнику синонімів української мови”, де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово “бити” – аж 45! Цікаве завдання для вас та ваших дітей: спробуйте назвати хоча б 20, можете використовувати фразеологізми 

● Ви ніколи не замислювалися над тим, що в нашій мові є три форми майбутнього часу! Цікавий матеріал, чи не так? Нумо згадувати разом – проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду йти).           

           Цікавинки про українську мову

 

● Однією з “родзинок” української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Навіть слово “вороги” має зменшувально-пестливу форму, яка вживається в гімні України. Пам’ятаєте: “…згинуть наші вороженьки, як роса на сонці”.

● Найуживанішою буквою в українському алфавіті є літера “п”; саме з неї починається найбільша кількість слів. Натомість найменш уживана – буква “ф”, її вживають переважно в запозичених словах.

● Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити “дихлордифенілтрихлорметилметан” (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

● У нашій мові є особливі слова – паліндроми. Це так звані “дзеркальні” фрази або слова: їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось приміром “Я несу гусеня”, або ж “ротатор”. Можете і ви згадати щось цікаве про паліндроми?

Цікаві відомості з історії української мови

● Українську мову офіційно визнали літературною після видання “Енеїди” Івана Котляревського. Відтак, Котляревського вважають основоположником нової української мови.

● Перший український “Буквар” видав у 1574 року у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише один примірник книги, який було знайдено 1927-го в Римі. Зараз стародрук зберігається в бібліотеці Гарвардського університету.

● Найстарішою українською піснею вважається балада “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?”.

● Найбільше перекладів серед українських творів має “Заповіт” Тараса Шевченка: його переклали 147 мовами народів світу.

● Найбільше псевдонімів мав поет Олексндр Кониський – свої твори він підписував 141 іменами, в Івана Франка було 99 псевдонімів, а письменник Осип Маковей користувався 56 вигаданими назвами.

 


 

 

пʼятниця, 29 січня 2021 р.

                 День пам’яті Героїв Крут.

            Бій під Крутами – одна з тих сторінок  історії, що привертають увагу суспільства, та в яких завжди переплітається правда із вимислом, міфами та спробами політичних спекуляцій.

29 січня 1918 року. Збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути, яка розташовувалася на 130-му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва, Україна. Учасники події: невеликий загін з боку юної Української Народної Республіки (близько 600 чоловік) і "знаменита" Червона армія Радянської Росії, яка значно перевищує своїх вимушених супротивників числом, бойовим потенціалом та досвідом. Результат бою не важко передбачити. У запалі громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного світогляду, в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій, які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг залишитися в забутті.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

       


       Так закінчилася битва під Крутами. За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та зберегти молоду Українську Державу.

Причини, з яких це сталося, для деяких очевидні, для деяких так і залишаться незрозумілими та навіть зовсім необгрунтованими, але вони мали місце бути. Знавці наголошують на відсутністі у широкого загалу населення України в ті часи усвідомлення необхідності державної незалежності, низький рівень національної самоідентичності. Але деякі з цим не згодні. Як факт, який завжди залишається фактом - такою правдою, яку неможливо ані сховати, ані спотворити; лише на короткий час і лише під дією величезного страху. Але коли ця напруга слабшає, правда знову відкривається. Вона як світло, від якого тікає всяка темрява.

А правда в тому, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя та благополуччя. Це було доказом, яскравим доказом, і насамперед самим собі. Доказом перед усіма іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це - пряма відповідь на історичний виклик. Відповідь, а не ухилення від неї.

Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15/07, який відзначається 29-го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.

Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх та нинішніх поколінь. День надії і любові до своєї вітчизни. День пам’яті Героїв Крут.



 

 

 

 

 

понеділок, 7 грудня 2020 р.

Катерина Білокур – українська художниця-самоучка.

    На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила "чужою" усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Природа стала для неї вчителем, а квіти – головними мотивами полотен. “Квіти, як і люди – живі, у них є душа!”, – говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Вони, немов на одному диханні, лягали на полотно яскравим вибухом. Розмістити колекцією її картин мріяли в Радянському Кремлі, а сьогодні, щоб побачити її полотна, в Україну приїжджають люди з усього світу.

Народилася художниця в селі Богданівка в Яготинському районі Київської області. Дата народження не відома. Вважається, що Катерина Білокур 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Таке припущення точної дати народження художниці вважається через те, що у цей день церква відзначає день святої великомучениці Катерини, в честь якої і дали ім'я дівчинці. Ці звивисті вулички зберігають пам’ять про Катерину Білокур. А в невеликому будинку, де все життя прожила художниця – музей.

Коли дівчинка почала малювати – точно ніхто не пам’ятає. Та й були це наївні дитячі ескізи, намальовані вуглиною на клаптиках полотна. “Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит молодшого брата Грицька. – Ах ти, поганка! – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці”, –  йдеться у спогадах художниці. Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким безглуздим, як вважали в селі, заняттям. Вжили заходів: різки та найсуворіша заборона малювати. “Одержима”, – говорили про Катерину односельці.

Жага отримати художню освіту не покидала Катерину. Дізнавшись з газети, що Київський театральний технікум набирає студентів – вирішила знову ризикнути після того, як її не прийняли в миргородський технікум.

Але в Театральному технікумі розмова почалася з питання про закінчення школи. На цьому, як і в Миргородському технікумі, все й закінчилося. Документа не було… Знову розчарування і душевний біль. Відчай проник у душу так глибоко, що в листопадову холоднечу вирішила… топитися. На щастя, обійшлося. Перемогло бажання жити і довести всім, що вона здатна на щось більш значуще, ніж поратися на городі!


У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…

У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви. “О, з якою я енергією працювала в кінці 1940 року й на початку 1941-го! Вже рідні мої мене не сварили, бо в Полтаві сказали, що я – художник! Чуєте!? Вчені люди назвали мене художником!”, – зі спогадів Катерини. У 1941 році Катерина Білокур створює свій черговий шедевр – “Польові квіти”.

У червні 1954 року, в Парижі, відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам’ятав про чудову колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову побачити ці творіння і показати їх європейським фахівцям. У Париж привезли тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції Міжнародної виставки сучасного мистецтва в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР. Серед них і три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле”. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!”.

“Громадянку села Богданівка” Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивно, тим більше, що про сучасне мистецтво він відгукувався вельми невтішно. А Катерину назвав “геніальною”.

Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка двері відчинила меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.



  

вівторок, 1 грудня 2020 р.

 Всесвітній день боротьби зі СНІДом

     
Мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – привернути увагу суспільства до цієї хвороби. Згідно з даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року у світі проживало 38 млн людей з ВІЛ. У 2019 році кількість нових випадків інфікування становила 1,7 млн осіб.

Вперше Всесвітній день боротьби зі СНІДом проголошено у 1988 році. Багато державних, громадських та медичних організацій у всьому світі в цей день проводять різні просвітницькі та діагностичні заходи.

Символ  Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – червона стрічка, яка символізує пам'ять про людей, життя яких забрав СНІД. Також вона є символом боротьби із захворюванням і надії на те, що незабаром знайдуть ліки від "чуми XX століття". 

З часів гріхопадіння в історії людства спостерігалося безліч найрізноманітніших вкрай негативних явищ. Якщо виключити згубні природні катастрофи, а так само здавалося б нескінченну низку віроломних кровопролить, в яких так досягло успіху наше людство і спробувати виділити якісь ще події, які запопадливо підкошували наші з вами життя, то безсумнівно ми зупинимося на жахливих і вкрай жорстоких епідеміях смертельних для людини хвороб. Одна з останніх епідемій нашої сучасності була прозвана чумою 20-го століття - синдром набутого імунного дефіциту, скорочено - СНІД. Не дивлячись на досягнення нашої прогресивної науки ми на превеликий жаль змушені констатувати, що вона ще далеко не закінчена. Її масштаб, цинічність і підступність, досі не може залишити байдужим жодної більш-менш розсудливої людини. Офіційна статистика поширення синдрому набутого імунного дефіциту все змушує нас відчувати глибоку тривогу. З часів виявлення і виділення цієї хвороби в окрему категорію пройшло вже багато часу. За опублікованими в 2007-му році даними цей вірус почав розповсюджуватися з Африки приблизно з 1969-го року. Спочатку на Гаїті, потім потрапив в Сполучені Штати Америки, потім далі по всьому світу. Вчені сподівалися швидко приборкати хвилю цієї епідемії, так як шляхи розповсюдження цього вірусу були встановлені цілком виразно вже в 1985-му році - через кров, і в соціальному середовищі навіть з’явився сарказм з приводу цієї недуги, так як вона в першу чергу торкнулася людей з не традиційної сексуальної орієнтацією, людей які займаються проституцією і середу наркозалежних, але її швидкість і її маневреність поставили під сумнів цю легковажну надію.

На рахунку цієї хвороби вже безліч мільйонів людських життів, щорічно до їх числа додається ще і ще й цей рахунок вже давно не на нашу користь. Звичайно ж, завдяки численним дослідженням, вченим і медикам вдалося хоч якось медикаментозно приборкати її активність у людському тілі, однак дорожнеча цих методів і лікарських препаратів як завжди дає значний карт бланш її розвитку та поширенню. Факти вперто свідчать, що навіть численні міжнародні та урядові програми по боротьбі з пандемією ВІЛ-інфекції та СНІДу не дозволяють нам ще залишити цю епідемію в минулому. У відсотковому відношенні ця хвороба по колишньому характерна переважно для основних груп ризику. Завдяки злагодженості методів і роботи медичних установ вдалося знизити показник розповсюдження і захворюваності ВІЛ-інфекцією і СНІДом через лікарські заклади, проте він і досі залишається досить високим: від 0,22 до 1,1%% від загального числа заражених.

Оцінивши загрозу, що насувається і можливі катастрофічні наслідки, ще в 1987-му році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, два співробітника з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я, запропонували ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом . Ця ідея була підтримана. Дата проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом була встановлена на 1-е грудня і вперше відзначена в 1988-му році. Відзначається щорічно з ініціативи ВООЗ, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/43/15.

Ми  сподіваємося, що одного разу можна буде сказати - зі СНІДом покінчено! Висловлюємо почуття глибокого співчуття всім, хто втратив своїх близьких і друзів від цієї віроломної хвороби. Бажаємо підбадьорення і надії всім, хто переносить цю хворобу на собі - залишатися в живих! Життя не відвернулося від Вас, воно лише нагадало про себе ...



 

понеділок, 9 листопада 2020 р.

 День української писемності та мови: що нам всім треба знати.

     День української писемності та мови традиційно відзначають 9 листопада вже 23 роки поспіль. У цей день зазвичай нагороджують кращих українських літераторів і видавництва, які випускають літературу українською мовою.

    Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопада 1997-го № 1241/97 і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі. Дослідники вважають, що саме з Нестора-літописця починається писемна українська мова. Зокрема, його перу належать такі відомі роботи: "Повість временних літ", "Житіє святих князів Бориса і Гліба", "Житіє Феодосія Печерського".

У цей день традиційно:

  • покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;
  • відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
  • заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
  • стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцик;

Цей конкурс проводиться за підтримки МОН. Щорічна кількість учасників – понад 5 мільйонів із 20 країн світу. Проте цього року через пандемії його можуть скасувати.

  • проводять радіодиктант для українців;

Традиційно до свята проводиться радіодиктант національної єдності. Таку акцію започаткували 2000 року. Так, щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову.

    Цікаві факти про українську мову

  • Найбільше перекладений літературний твір – "Заповіт" Тараса Шевченка. Його переклали на 147 мов народів світу.
  • Особливістю української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Зменшувально-пестливу форму має, як не дивно, навіть слово "вороги" – "вороженьки".
  • Найбільш уживаною літерою в українській абетці є літера "п"; на неї також починається найбільша кількість слів. Літера "ф" – найменш уживана.
  • Назви всіх дитинчат тварин в українській мові належать до середнього роду.
  • Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються в цей час.
  • Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?"

Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

 “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.


 

“100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.


 “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

 

“Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.


“Говорим и читаем по-украински” (2015, Світлана Лукач)

Книжка, яку потрібно було створити вже давно! Довідник для російськомовних людей, які хочуть вивчити українську і не знають з чого почати. Окрім зрозумілої теорії, розподіленої на тематичні блоки, є вправи для закріплення матеріалу.


Вислови відомих людей про значення мови:

 Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Ф. Вольтер).

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини (Й. Г. Гердер).

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистити себе (О. Пахльовська).

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (М. Рильський).

Мова росте елементарно, разом з душею народу (І. Франко).

Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати (М. Рильський).

… Поки живе мова – житиме й народ, як і національність … От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань (І. Огієнко‎).

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом (А. Мокренко).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко).

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів (В. Голобородько).

Мова – це місто, для побудови якого кожна людська істота принесла камінь (Р. В. Емерсон).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (П. Мирний)

Від слова до слова людина іноді йде все життя (Станіслав Єжи Лєц).

Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам (Вільгельм Швебел