понеділок, 7 грудня 2020 р.

Катерина Білокур – українська художниця-самоучка.

    На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила "чужою" усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Природа стала для неї вчителем, а квіти – головними мотивами полотен. “Квіти, як і люди – живі, у них є душа!”, – говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Вони, немов на одному диханні, лягали на полотно яскравим вибухом. Розмістити колекцією її картин мріяли в Радянському Кремлі, а сьогодні, щоб побачити її полотна, в Україну приїжджають люди з усього світу.

Народилася художниця в селі Богданівка в Яготинському районі Київської області. Дата народження не відома. Вважається, що Катерина Білокур 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Таке припущення точної дати народження художниці вважається через те, що у цей день церква відзначає день святої великомучениці Катерини, в честь якої і дали ім'я дівчинці. Ці звивисті вулички зберігають пам’ять про Катерину Білокур. А в невеликому будинку, де все життя прожила художниця – музей.

Коли дівчинка почала малювати – точно ніхто не пам’ятає. Та й були це наївні дитячі ескізи, намальовані вуглиною на клаптиках полотна. “Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит молодшого брата Грицька. – Ах ти, поганка! – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці”, –  йдеться у спогадах художниці. Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким безглуздим, як вважали в селі, заняттям. Вжили заходів: різки та найсуворіша заборона малювати. “Одержима”, – говорили про Катерину односельці.

Жага отримати художню освіту не покидала Катерину. Дізнавшись з газети, що Київський театральний технікум набирає студентів – вирішила знову ризикнути після того, як її не прийняли в миргородський технікум.

Але в Театральному технікумі розмова почалася з питання про закінчення школи. На цьому, як і в Миргородському технікумі, все й закінчилося. Документа не було… Знову розчарування і душевний біль. Відчай проник у душу так глибоко, що в листопадову холоднечу вирішила… топитися. На щастя, обійшлося. Перемогло бажання жити і довести всім, що вона здатна на щось більш значуще, ніж поратися на городі!


У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…

У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви. “О, з якою я енергією працювала в кінці 1940 року й на початку 1941-го! Вже рідні мої мене не сварили, бо в Полтаві сказали, що я – художник! Чуєте!? Вчені люди назвали мене художником!”, – зі спогадів Катерини. У 1941 році Катерина Білокур створює свій черговий шедевр – “Польові квіти”.

У червні 1954 року, в Парижі, відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам’ятав про чудову колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову побачити ці творіння і показати їх європейським фахівцям. У Париж привезли тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції Міжнародної виставки сучасного мистецтва в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР. Серед них і три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле”. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!”.

“Громадянку села Богданівка” Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивно, тим більше, що про сучасне мистецтво він відгукувався вельми невтішно. А Катерину назвав “геніальною”.

Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка двері відчинила меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.



  

вівторок, 1 грудня 2020 р.

 Всесвітній день боротьби зі СНІДом

     
Мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – привернути увагу суспільства до цієї хвороби. Згідно з даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року у світі проживало 38 млн людей з ВІЛ. У 2019 році кількість нових випадків інфікування становила 1,7 млн осіб.

Вперше Всесвітній день боротьби зі СНІДом проголошено у 1988 році. Багато державних, громадських та медичних організацій у всьому світі в цей день проводять різні просвітницькі та діагностичні заходи.

Символ  Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – червона стрічка, яка символізує пам'ять про людей, життя яких забрав СНІД. Також вона є символом боротьби із захворюванням і надії на те, що незабаром знайдуть ліки від "чуми XX століття". 

З часів гріхопадіння в історії людства спостерігалося безліч найрізноманітніших вкрай негативних явищ. Якщо виключити згубні природні катастрофи, а так само здавалося б нескінченну низку віроломних кровопролить, в яких так досягло успіху наше людство і спробувати виділити якісь ще події, які запопадливо підкошували наші з вами життя, то безсумнівно ми зупинимося на жахливих і вкрай жорстоких епідеміях смертельних для людини хвороб. Одна з останніх епідемій нашої сучасності була прозвана чумою 20-го століття - синдром набутого імунного дефіциту, скорочено - СНІД. Не дивлячись на досягнення нашої прогресивної науки ми на превеликий жаль змушені констатувати, що вона ще далеко не закінчена. Її масштаб, цинічність і підступність, досі не може залишити байдужим жодної більш-менш розсудливої людини. Офіційна статистика поширення синдрому набутого імунного дефіциту все змушує нас відчувати глибоку тривогу. З часів виявлення і виділення цієї хвороби в окрему категорію пройшло вже багато часу. За опублікованими в 2007-му році даними цей вірус почав розповсюджуватися з Африки приблизно з 1969-го року. Спочатку на Гаїті, потім потрапив в Сполучені Штати Америки, потім далі по всьому світу. Вчені сподівалися швидко приборкати хвилю цієї епідемії, так як шляхи розповсюдження цього вірусу були встановлені цілком виразно вже в 1985-му році - через кров, і в соціальному середовищі навіть з’явився сарказм з приводу цієї недуги, так як вона в першу чергу торкнулася людей з не традиційної сексуальної орієнтацією, людей які займаються проституцією і середу наркозалежних, але її швидкість і її маневреність поставили під сумнів цю легковажну надію.

На рахунку цієї хвороби вже безліч мільйонів людських життів, щорічно до їх числа додається ще і ще й цей рахунок вже давно не на нашу користь. Звичайно ж, завдяки численним дослідженням, вченим і медикам вдалося хоч якось медикаментозно приборкати її активність у людському тілі, однак дорожнеча цих методів і лікарських препаратів як завжди дає значний карт бланш її розвитку та поширенню. Факти вперто свідчать, що навіть численні міжнародні та урядові програми по боротьбі з пандемією ВІЛ-інфекції та СНІДу не дозволяють нам ще залишити цю епідемію в минулому. У відсотковому відношенні ця хвороба по колишньому характерна переважно для основних груп ризику. Завдяки злагодженості методів і роботи медичних установ вдалося знизити показник розповсюдження і захворюваності ВІЛ-інфекцією і СНІДом через лікарські заклади, проте він і досі залишається досить високим: від 0,22 до 1,1%% від загального числа заражених.

Оцінивши загрозу, що насувається і можливі катастрофічні наслідки, ще в 1987-му році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, два співробітника з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я, запропонували ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом . Ця ідея була підтримана. Дата проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом була встановлена на 1-е грудня і вперше відзначена в 1988-му році. Відзначається щорічно з ініціативи ВООЗ, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/43/15.

Ми  сподіваємося, що одного разу можна буде сказати - зі СНІДом покінчено! Висловлюємо почуття глибокого співчуття всім, хто втратив своїх близьких і друзів від цієї віроломної хвороби. Бажаємо підбадьорення і надії всім, хто переносить цю хворобу на собі - залишатися в живих! Життя не відвернулося від Вас, воно лише нагадало про себе ...



 

понеділок, 9 листопада 2020 р.

 День української писемності та мови: що нам всім треба знати.

     День української писемності та мови традиційно відзначають 9 листопада вже 23 роки поспіль. У цей день зазвичай нагороджують кращих українських літераторів і видавництва, які випускають літературу українською мовою.

    Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопада 1997-го № 1241/97 і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі. Дослідники вважають, що саме з Нестора-літописця починається писемна українська мова. Зокрема, його перу належать такі відомі роботи: "Повість временних літ", "Житіє святих князів Бориса і Гліба", "Житіє Феодосія Печерського".

У цей день традиційно:

  • покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;
  • відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
  • заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
  • стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцик;

Цей конкурс проводиться за підтримки МОН. Щорічна кількість учасників – понад 5 мільйонів із 20 країн світу. Проте цього року через пандемії його можуть скасувати.

  • проводять радіодиктант для українців;

Традиційно до свята проводиться радіодиктант національної єдності. Таку акцію започаткували 2000 року. Так, щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову.

    Цікаві факти про українську мову

  • Найбільше перекладений літературний твір – "Заповіт" Тараса Шевченка. Його переклали на 147 мов народів світу.
  • Особливістю української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Зменшувально-пестливу форму має, як не дивно, навіть слово "вороги" – "вороженьки".
  • Найбільш уживаною літерою в українській абетці є літера "п"; на неї також починається найбільша кількість слів. Літера "ф" – найменш уживана.
  • Назви всіх дитинчат тварин в українській мові належать до середнього роду.
  • Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються в цей час.
  • Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?"

Які книжки читати для вдосконалення своєї мови?

 “Гарна мова — одним словом: словник вишуканої української мови” (2015, Тарас Береза)

Автор опрацював найдавніші твори української мови, відібрав із них найцікавіші уживані раніше слова. Та своєю працею доводить, що ми втратили велику частину цікавих виразів і слів. Безперечно, це найцікавіший гід по історії української мови й літератури.


 

“100 експрес-уроків української” (2016, Олександр Авраменко)

Відомий український радіоведучий та борець за популяризацію української мови — розробив ці вправи спеціально для нас. Тих, хто вчиться позбуватись неправильних слів в українській мові й найкраще запам’ятовує інформацію при виконанні практичних завдань.


 “Мова чудова” (2016, Ольга Уліщенко)

Найкращий варіант для дітей, адже книжка написана жвавою мовою. Вміє зацікавити головними героями творів та допомагає легко засвоїти матеріал.

 

“Українська легко! (інфографіка)” (2016, Наталія Клименко)

Книжка про того самого Лепетуна — головного героя сайту Мова — ДНК нації. Ми вже згадували про цей ресурс вище. А книжка також складається у більшості з ілюстрації та стислих правил. Чудовий подарунок тому, хто хоче зробити свою мову чистішою.


“Говорим и читаем по-украински” (2015, Світлана Лукач)

Книжка, яку потрібно було створити вже давно! Довідник для російськомовних людей, які хочуть вивчити українську і не знають з чого почати. Окрім зрозумілої теорії, розподіленої на тематичні блоки, є вправи для закріплення матеріалу.


Вислови відомих людей про значення мови:

 Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Ф. Вольтер).

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини (Й. Г. Гердер).

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистити себе (О. Пахльовська).

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (М. Рильський).

Мова росте елементарно, разом з душею народу (І. Франко).

Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати (М. Рильський).

… Поки живе мова – житиме й народ, як і національність … От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань (І. Огієнко‎).

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом (А. Мокренко).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко).

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів (В. Голобородько).

Мова – це місто, для побудови якого кожна людська істота принесла камінь (Р. В. Емерсон).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (П. Мирний)

Від слова до слова людина іноді йде все життя (Станіслав Єжи Лєц).

Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам (Вільгельм Швебел

 

пʼятницю, 6 листопада 2020 р.

 Книги для гарного осіннього настрою.


                        Починається сезон дощів, а вечори темні та холодно — саме те що потрібно, аби сховатись у кімнаті з чашкою чаю та цікавою книгою. Тож ми зробили для вас добірку саме таких цікавих книг, які ідеально пасуватимуть до осінньої пори:

                           
  
О. Генрі «Останній листок».

Не можна розпочинати осінні читання, не згадавши про цю розповідь. Вона коротенька — на один вечір, але залишає після смак ще надовго. І навіть якщо ви читали розповідь десятки разів та на пам’ять знаєте, чим вона закінчиться — все рівно слід її перечитати. Аби нагадати собі про те, наскільки дивовижне наше життя, коли у ньому є місце для дружби, самопожертви та глибоких почуттів.

                            


Рей Бредбері «Напередодні Дня всіх святих».

Здається, що історій Бредбері вистачає на кожну пору року і яка погода не була б за вікном — завжди знайдеться доречна книжка цього автора. Ця — ідеально пасує до осіннього настрою із присмаком магії. Її варто прочитати тим, хто знаходить місце для чарівних історій, мрій про потойбічні світи і жаги до розгадування таємниць. Рекомендується розповідь до прочитання напередодні Дня всіх святих — Хелоуїна.

                            
Фенні Флегг “Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка».

Багато людей бачили однойменний фільм, але мало хто знає, що він був знятим по чудовій книзі, вартій, аби її прочитали. Головні героїні обговорюють дивовижні історії життя людей, що їх оточують чи оточували. Це історії, котрі змушують інколи сумувати, інколи захоплюватись чи сміятись. Але всі вони — надихають і додають сили, так що цю книгу можна приймати як ліки від осінньої апатії.

                            
Руїс Сафон «Тінь вітру».

Середньовічний готичний роман можна вважати просто уособленням цієї пори року. Тим більше, якщо він написаний автором, котрого порівнюють із королем даного жанру — Умберто Еко. Знайомимось ми з головним героєм, ще коли він зовсім маленьким хлопчиком знаходить магічну книгу, що змінює раз і назавжди його подальше життя. І ми із захопленням слідкуємо за його пригодами, відносинами з людьми, незвичними поворотами долі та магічними епізодами, яких так часто не вистачає у реальному житті.

                            
Крістіан Грендаль «Мовчання у жовтні».

Меланхолія, ліризм, складні метафори — в цій книзі повний комплект всього необхідного для осінньої літератури. Філософських погляд на людські взаємовідносини — відкриває незвичайний погляд на звичайнісінькі речі. І немає кращого часу над цими печами поміркувати, ніж восени.

                            

Скарлетт Томас «Наш трагічний Всесвіт».

Англійські письменники — майстри в питанні атмосферної осінньої прози. І не дивно, адже їх країна здається місцем, де осінь панує увесь рік: дощі та густі тумани, холодне море і вітер, теплі светри та пальто, чай з молоком і старі будинки покриті мохом. Головна героїня роману — письменниця, яка одно разу знаходить книжку, що змінює її життя. Все навколо неї кардинально змінюється, окрім одного — англійської осені.

                            


Діана Сеттерфілд «Тринадцята казка».

Що може ідеально доповнити осінь? Правильно — готичний роман! Спочатку здається, що у вас попереду цілий вечір і його нема чим зайняти. Аж раптом на годиннику третя ночі, а в не можете відірватись він книжки, поки не дізнаєтесь, що далі буде.

                            


Шарлотта Бронте «Джейн Ейр».

Її без зайвих сумнівів відносять до визнаної класики і більшість книголюбів вже давно прочитали цю книжку. Але ж є такі історії, до яких хочеться повертатись щороку. Аби роман отримав відлуння у вашому серці — читати його потрібно саме у осінню пору.

                            

Кеннет Грем «Вітер у вербах».

Класична англійська казка — саме те, що потрібно, якщо ви читаєте у вечері разом із дітьми. Для дорослих така мила історія не буде нудною, а дітям вона стане улюбленою книгою на довгі роки, адже в ній є все те, що ми так любимо у дитинстві. Якщо ваша мета — розвивати у дітей правильний смак до літератури, то ця казка неодмінно має бути у списку до прочитання.

                            

Агата Крісті «Велика подорож».

Королева детективів — такий титул отримала письменниця і це те, що про неї знають всі. Та життя Агати Крісті не пройшло за письмовим столом, у написанні ідеальних історій. Окрім них було же безліч пригод, серед яких і одна з найбільш величних — навколосвітня подорож. В основі книжки — записи, які Агата Крісті робила під час мандрівки по Африці, Австралії, Новій Зеландії, Гаваях, Канаді. Окрім цих розповідей про світ, захоплює те, наскільки бурхливе, насичене, дивовижне життя прожила авторка.

                            
Розамунде Пілхер «Кінець літа» і «Сніг у квітні».

Осінь не залежить від погоди за вікном. Ви можете наділити її теплом, затишком і лише приємними емоціями. Як? Просто вибрати, яку із цих двох книжок читати першою. Сторінки їх пронизані теплими сімейними історіями, ностальгією та глибокими характерам головних героїв. Персонажі розкривають себе з кращого боку і читач, черпаючи натхнення, також стає трішки кращою людиною.

четвер, 22 жовтня 2020 р.

 

Книги, що виграли на конкурсі Best Book Award 2020.

Коли на вулиці холоднішає, а вечори стають довшими, все, чого хочеться – це загорнутись у тепле покривало і читати цікаву книжку. Хоч в таку погоду самому не вдається стати чарівним героєм, то разом з книжками ми можемо переміститись в інший, уявний світ і пережити неймовірні пригоди разом з персонажами.

Нещодавно завершився 27 BookForum, тому саме час спокуситись на новинки від українських письменників. Ми підготували для вас добірку книг, які настільки вразили читачів, що виграли на конкурсі Best Book Award 2020.


“Амадока” Софія Андрухович

Після перебування в одній із гарячих точок на Сході України молодий чоловік лишень дивом вижив. Проте його спіткала інша доля – він втратив пам’ять. Допомогти йому в змозі лише жінка, любов та терпіння якої робить дива: чоловік починає пригадувати фрагменти власного життя. Книга розповідає, що нічого у світі не зникає безслідно, а якщо й зникає, то залишається на окремих клаптиках, які рано чи пізно з’єднаються воєдино.


“Ашик Омер” Анастасія Левкова

Хлопчик Омер народився й живе в Кримському ханстві. Довкола Омера кримські пейзажі, мечеті та дивовижні мрії, до яких він прямує. Одного разу Омер взяв у руки саз і заспівав вірші, до яких прислухались й інші люди. Пісні настільки зворушили людей, що слава хлопчика розлетілась по всьому місту, а згодом і світі. Так він став ашиком – народним співцем у Криму.



“Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню” Оксана Мороз

Книга про боротьбу з пропагандою в ЗМІ. Хоча вона й написана в художньому форматі, та все ж з неї можна винести деякі правила інформаційної гігієни. У книзі два головних герої – дядько Іван та його племінниця. Дядько – патріот, але розуміє, що в країні все жахливо. Він людина Інтернету, але йому важко впоратись з великим потоком інформації. Племінниця натомість за допомогою певних інструментів, маніпулює людьми через ЗМІ. Дядько про це знає, але не розуміє, як.


“Я бачу, вас цікавить пітьма” Ілларіон Павлюк

У селищі Буськів Сад однієї зимової ночі зникла маленька дівчинка. Ніхто не наважується її шукати, оскільки в селищі давно працює серійний вбивця, на ім’я Звір. Однак, за справу взявся київський кримінальний психолог – Андрій Гайстер. Куди його заведе розслідування і чи вдасться йому віднайти, можливо, ще живу дівчинку?



“Дівчина з льоду й інші казки” Павічевич Міла

Авторкою є хорватська письменниця – Міла Павічевич, яка самотужки склала добрі й світлі казки для дітей та дорослих. Письменниця пише легко й зрозуміло, а сюжети казок сповнений добром та милосердям, якого часом нам так бракує. Книжку варто читати дітлахам перед сном й не забувати вчитися самим. До всіх сюжетів додаються химерні ілюстрації, що розвивають уяву маленьких читачів.




“Я змішаю твою кров із вугіллям” Олександр Михед

На початку 2016 року Олександр Михед вирушив дорогами війни у пошуках інформації про Схід України. Він описав стан сучасних міст, відкопав архіви з давніми історичними фактами та найголовніше – почув історії місцевих мешканців. Завдяки титанічній праці автора перед нами постала історія Сходу, яку мало хто може знати в такому обсязі.




“Ніч на Венері. 113 письменниць, які сяють у темряві” Ганна Улюра

Книжка про 113 письменниць, які жили і творили, віддаючи цій справі самих себе. На жаль, зараз вони стали забутими або знаходяться на межі забуття. Книжка розповідає біографію кожної з них, що вони пережили, чого прагнули, з якими людьми та проблемами їм довелось зіштовхнутись. Хоч вони й забуті традиційною літературою, та продовжують жити в книзі, поза межами часу.



“Якщо стрибнули, то гребіть” Ольга Гуцал

Книга про спостереження відомої підприємниці Ольги Гуцал у сфері бізнесу, розвитку компанії та створенні команди працівників. Авторка порівнює становлення успішного бізнесу зі зростанням людини. У живому бізнес-проекті так само присутні зачаття, пологи, дитинство та процес дорослішання. Власники бізнесу, як і батьки, часто наштовхуються на проблеми і роблять помилки. Ця книга може навчити не лише підприємців, а й усіх, хто горить своєю справою, дивитись на свій проєкт з нового боку і ставитись до нього по-іншому.

Ось таку підбірку нагородили на цьогорічному Форумі видавців. Кожна з них по-своєму передає емоції та враження, що ними хотіли їх донести автори цих книг. 2020 рік був плідним на книжки, тому беріть смачний чай та пориньте у світ нових історій.