Історія створення Державного Гімну України.

 

Державний Гімн України – один із головних державних символів України поряд з прапором і гербом.  Державним гімном є пісня “Ще не вмерла Україна ”: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького.

Вперше пісня “Ще не вмерла Україна” була публічно виконана 10 березня 1865 року у місті Перемишль, що нині знаходиться на території Польщі. Відбулося це з нагоди урочистостей до річниці смерті Тараса Шевченка.

Історія створення Державного гімну України почалася восени 1862 року. Автор тексту пісні “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський написав її під час вечірки у Києві. За це Чубинського вислали в Архангельську губернію, бо пісня мала буцімто “шкідливий вплив на розум простолюду”, тоді, як і зараз, Російській імперії не подобалися будь-які прояви самоідентифікації українців.

Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше вірш Павла Чубинського був опублікований у 1863 році у львівському журналі “Мета“. Композитору Михайлу Вербицькому сподобався вірш Чубинського, і він написав музику до нього.

 З моменту створення і до проголошення Незалежності України пісня “Ще не вмерла Україна” була гімном низки державних утворень, що існували на території України: Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Карпатської України.

Лише через рік після проголошення незалежності України у 1992 році пісня “Ще не вмерла Україна…” стала Державним гімном. У 1996 році він потрапив у Конституцію України, а 2003 року Верховна Рада ухвалила закон про Державний гімн України.

Вірш Павла Чубинського дещо відрізняється від нинішнього Державного гімну України. Наприклад, починається він зі слів “Ще не вмерла Україна, і слава, і воля. Ще нам, браття-молодці, усміхнеться доля”. Зміни були запропоновані другим президентом України Леонідом Кучмою перед ухваленням Радою закону про Державний Гімн. Він, зокрема, пропонував змінити звучання перших слів пісні на “Ще не вмерла України”. Ще одна зміна, яка була запропонована Кучмою перед ухваленням закону– щоб офіційним державним Гімном були лише перший куплет і приспів пісні. Причина такої позиції криється у другому куплеті гімну, де є слова “Станемо, браття, у бій кривавий від Сяну до Дону”. Справа у тім, що коли був написаний вірш, ці землі були етнічно українськими, та згодом західні землі відійшли Польщі, східні – Росії. Таким чином було ухвалено рішення не вважати цю частину пісні офіційним гімном, аби уникнути звинувачень про буцімто зазіхання на територіальну цілісність сусідніх держави.

  

Сьогодні день народження Тараса Шевченка!

А чи знали ви, що:

● Тарас Шевченко був невисокого зросту – трохи більше 164 см.

● Улюбленим напоєм Тараса був чай із ромом.

● Перші гроші Тарас заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків. Він був помічником священника.

● У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка.

● 1384 – стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 – в 35 країнах світу — Бразилії, США, Китаї тощо. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко.

● Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

● За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта Притча про робітників на винограднику.

● 500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою проїзд Садовий, 30, і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.

● У 2002 році на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки з’явилася оновлена 50-рублева банкнота з портретом Тараса Шевченка на лицьовій стороні. Раніше в обігу тут були купюри в 50 000 рублів із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку перед університетом в Тирасполі.

● Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.

●Шевченко навчався в Академії мистецтв у Петербурзі. В Академії величезну увагу приділяли античним і біблійним сюжетам. Його початкові роботи – це “Смерть Сократа”, “Смерть Лукреції”. Крім Академії, Тарас постійно самонавчався. Тоді не було Вікіпедії, а, наприклад, треба було відвідувати Ермітаж, розмовляти з іншими художниками.

● Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.

●До кінця життя Шевченко самонавчався в гравюрі й робив величезні нововведення. Він приїхав із заслання і сказав, що не хоче займатися олійними портретами, почав вчитися у гравера Федора Йордана. Тоді його називали російським Рембрандтом за манеру передавання світлотіні.

● 2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла – саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва. Заробити таку фантастичну суму зміг Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні. За деякими даними, частина грошей була надана імператорською сім’єю. 400 рублів виділила сама імператриця Олександра Федорівна і по 300 рублів – спадкоємець престолу Олександр II і княгиня Олена Павлівна.

●15 років – стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.

● Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були односельчанка Оксана Коваленко, польська швачка Дзюня Гусиковська, натурниця Амалія Колберг, княжна Варвара Рєпніна-Волконська, дружина полковника Ганна Закревська, Анна Ускова. Після повернення із заслання Тарас закохався в 14-річну актрису Катерину Піунову, а останнім коханням його стала 20-річна служниця Ликера Полусмак. До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки. Крім цього, є версія, що у поета був роман із дружиною Михайла Максимовича – Марією, адже через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування у Максимовичів народився син. Однак багато істориків називають це чутками, оскільки Михайло був близьким другом Тараса, і останній не міг так із ним вчинити.

●Найбільший міф – що Тарас писав для селян. По-перше, селяни не вміли читати, і тільки десь наприкінці 19 століття їм почали розказувати, хто такий Тарас Шевченко. Освічені люди тоді – переважно дворяни. Його публіка – вихідці з України, які про неї пам’ятали. З 30-х років у Петербурзі була мода на все малоросійське – українське. Це була найближча екзотика.

 

● Культ Шевченка виник ще за його життя, почав зміцнюватися після смерті й перепоховання. Тоді 90% етнічного українства були селянами, тому Тарас майже всюди в шапці та кожусі – образ мав бути простим і зрозумілим. Радянській владі це також було зручно. Тому з’явилася формула “поет-революціонер-демократ”, яка означала мало не “комуніст”.

 

●Десь із 26 років він був суперзіркою серед вихідців з України. Навколо нього було багато масонів, але він масоном не міг бути, бо народжений у рабстві. Вони дуже вплинули на формування його світогляду. Він гостював у їхніх маєтках в Україні. Текст, який найбільше вплинув на Шевченка, – “Історія русів”. Це – літературно-політичний твір на історичну тематику, а всі вірили, що це – правда.

 

●Тарас – міський чоловік. Якщо ви заберете історію народження в кріпацькій сім’ї, то з 15 років він жив у Вільно (тепер Вільнюс), а потім – протягом 17 років у Петербурзі. Це людина, вихована в столичній міській культурі, дуже європеїзованому місті. Він був частиною мистецької еліти Петербурга й душею компанії. Якби Тарас Шевченко жив сьогодні, то був би відомим, доволі скандальним блогером і успішним митцем.

                                                     

  

 

Міжнародний день жінок: як з'явилося свято, яке сьогодні припадає на 8 березня.

8 березня в Україні донедавна пов’язували з тюльпанами та весною. Нині все більше жінок погоджуються, що Міжнародний день боротьби за права жінок – це нагода заявити про рівноправ’я.

Однак суперечки навколо цієї дати не вщухають.

З середини 19 століття жінки почали організовувати мітинги, метою яких було досягнення рівних прав. Саме ці заходи зумовили появу свята 8 Березня. У цей день у 1857 році робітниці Нью-Йоркських фабрик влаштували демонстрацію. Жінки хотіли отримувати таку ж зарплатню, як і чоловіки. Крім того, активістки привернули суспільну увагу до питання освіти, права голосувати на виборах та поліпшення трудових умов. Так у світі почали виникати жіночі профспілки.

На початку 20 століття, знов у Нью-Йорку, 15 тисяч жінок вийшли на мітинг. Згодом у Данії пройшла друга Міжнародна коференція працюючих жінок. На ній активістка Роза Люксембург та очільниця групи соціал-демократичної партії Німеччини Клара Цеткін запропонували ідею започаткувати Міжнарожний жіночий день. Свято створювалося з метою боротьби за жіночі права.

Ідея свята знайшла велику підтримку серед країн соціалістичного табору. Однак спочатку його відзначали у лютому. Відзначати 8 березня Міжнародний жіночий день або День боротьби за права жінок вирішили в ООН у 1975 році. 

    Традиційно в Україні Міжнародний жіночий день асоціюється не із боротьбою за права, а із квітами та подарунками. Справжня причина, чому замість демонстрацій з’явилася банальна букетна традиція невідома. Є думка, що у радянському союзі свідомо прийшли до викорінення боротьби за права жінок. Поступово у країні совєтів зникали жіночі відділи, котрі займалися агітацією та освітою. Справжню тематику свята замінили на оспівування весни та материнства.

В Україні справжній сенс свята став останнім часом відроджуватися. Цьому посприяли різні громадські та міжнародні організації. Цього року 8 Березня припадає на середу, день мав би бути державним вихідним, однак ситуацію змінив військовий стан. Хоча офіційно свято ніхто не відмінив, українці не відпочиватимуть, а вийдуть на роботу. 

Під час повномасштабної вторгнення дискусія навколо 8 березня загострилась. 13 лютого 2023 року на розгляд Верховної Ради подали законопроєкт, який пропонує скасувати 8 березня, 1 травня та 9 травня, а замість них започаткувати три нові свята:

• 25 лютого "День української жінки" (дата народження найвідомішої української письменниці та громадської діячки – Лесі Українки);
• 9 березня – день народження Тараса Шевченка;
• друга неділя травня – "День матері".

У відповідь омбудсмен з прав людини Дмитро Лубінець став на захист 8 березня, а на сайті президента з’явилися одразу кілька петицій проти скасування вихідного. "8 березня – це Міжнародний день жінок, який святкується по всьому світу, у тому числі й у Європейському Союзі! Абсолютно не має значення, що свято було введене при СРСР – воно міжнародне", – вважає ініціаторка одного зі звернень. Водночас існує петиція з вимогою створити два вихідних на День матері та День батька замість 8 березня. Жодне з цих звернень не набрало необхідної кількості голосів.

У 2023 році українці голосували у "Дії" за скасування або збереження вихідного дня 8 березня. Більшість проголосували "за" вихідний, а у Раді обіцяли врахувати ці дані перед ухваленням законопроєкту щодо скасування свята. 

 

Наталена Королева - нетрадиційна постать у нашій  українській літературі.

Сьогодні 135 років від дня народження Наталени Андріївни Королеви (1888-1966), прозаїка українського зарубіжжя. Наталена Королева - українська письменниця, актриса, мистецтвознавець. Наталена Андріанівна Королева знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського і слов'янського стилів.

Наталена з’явилася на світ 3 березня 1888 року неподалік міста Бургос у Кастилії – історичному регіоні Іспанії. При народженні отримала ім’я Кармен Фернанда Альфонса Естрелла Наталена Дунін-Борковська. Мати походила зі старовинного іспанського дворянського роду де Ласерда (Лячерда) і померла під час пологів. Батько, Адріан-Юрій Дунін-Борковський, був польським шляхтичем з Волині. Його родина була змушена емігрувати після невдачі антиросійського повстання 1863–1864 років. У дитинстві Наталена виховувалася у монастирі Нотр-Дам-де-Сіон у Франції. Коли батько одружився вдруге, за наполяганням мачухи вона виїхала на навчання до Києва.

Коли восени 1904 року 16-річна дівчина вперше приїхала до Києва вона вражала всіх, хто її знав, своїми знаннями з історії, археології, філософії, медицини, теорії музики; до того ж вона вже володіла, окрім французької, ще й польською, іспанською, арабською, італійською мовами - а українську, за власним визнанням, “трохи пам'ятала ще з дитинства”. Далі було навчання в Київському інституті шляхетних дівчат. Згодом - рішуча відмова від вигідного шлюбу, навчання в імперській столиці Петербурзі, захоплення театром (сценічна кар'єра не була успішною через слабке здоров'я), перебування у Західній Європі (Іспанія, Франція, Італія) та країнах Близького Сходу, участь в археологічних розкопках у Помпеях та Єгипті. Перші художні твори, написані французькою мовою, почали з'являтися в паризьких журналах у 1909 році.

З часом Наталена оселилась і працювала вчителькою у Празі. Тут вона зустріла давнього знайомого ще по Києву - Василя Королева-Старого, письменника, видавця, культурного та громадського діяча, і одружилася з ним. Їхній шлюб виявився міцним і довгим. Особливо важливим є те, що саме Василь Королів-Старий надихнув свою молоду дружину до написання художніх творів українською мовою. Перший такий твір, оповідання “Гріх (3 пам'ятні книжки)”, був надрукований в українському тижневику “Воля” (виходив у Відні) в січні 1921 р. Більше Наталена Королева не розлучалася з українською мовою до кінця життя.

Наталена Королева своєю творчістю привнесла в українську культуру новий елемент “європейськості”, інтелектуалізму та філософської глибини. Про що, власне, говорили кращі її твори.

Повість “Сон тіні” (1938, видана у Львові, ґрунтовно перероблена автором для видання, випущеного в Пряшеві, Словаччина, 1966 рік) – про життя античної греко-римської цивілізації. “Повість з середньовіччя. 1313” (Львів, 1934-1935 рр., Журнал “Дзвони”) - про кризу середньовічної замкнутої фанатичної свідомості, про перші духовнї паростки Відродження. Тут є й цікава сюжетна фабула відкриття пороху, приписуване легендарному ченцеві XIV ст. Бертольду Шварцу. Повість “Предок” (журнал “Дзвони”, Львів. 1937-1938 рр.) також твір з життя середньовічної, задавленої інквізиторами Іспанії (до речі, там письменниця яскраво відтворює трагічні сторінки з історії багатьох представників своїх предків по матері - роду Лачерда).

На жаль, в сучасній Україні творчість Наталени Королевої майже невідома широкому загалу. Тільки останнім часом роботи Королевої почали знаходити свого читача. Наприклад, 2007 року в Дрогобичі вийшла велика за обсягом (672 сторінки) збірка “Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas?”. 2009 року у Львові надруковано збірку автобіографічних творів, а 2011-го у столиці перевидано “Легенди старокиївські”.

Останній період життя Наталени Королевої був тяжким. У грудні 1941 року вона втратила чоловіка, який помер від розриву серця після допитів у гестапо. Коли у Чехо-Словаччині встановився прорадянський режим, її позбавили пенсії, припинили друкувати, тож доводилося заробляти приватними уроками іноземних мов і музики, а часом як прибиральниця. Наталени Королевої не стало 1 липня 1966 року в Мельнику. Вона похована на цвинтарі Святого Вацлава поруч із чоловіком.