Українські твори, які піднімають настрій.

 

Твори українських письменників –  дуже хороша можливість відпочити від буденності, збагатити свій словниковий запас та краще пізнати історію та культуру свого краю. А якщо вдало підібрати автора, можна ще й добряче посміятися. Ці твори,  для вас, які забезпечать кілька годин приємного і корисного відпочинку:

Котляревський Іван. Енеїда.

         Іван Котляревський не тільки відомий український письменник, а й особистість, навколо якої досі ходять різноманітні думки і суперечки. Автор вічної книги "Енеїда" саме завдяки своїй найвідомішій праці отримав не тільки славу, але й критику. У своєму головному творі письменник використовував українську мову, чого ніхто не робив до цього і це було ризикованим ходом, так як в XVIII столітті після епохи Гетьманства, всілякі спроби виділити українську культуру і мову придушувались. Використавши гумористичне забарвлення для своєї повісті, письменник зміг виправдати власні дії ніби він приймає на сміх український народ, - однак домігся свого і перша книга українською мовою була видана. Це перша масштабна пам’ятка нашого письменства. Не дивно, що українці так люблять гумор, у нас навіть література почалася з цього гумористичного твору!

“Енеїда” – українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію.

Перечитати варто, щоб побачити справжню просту українську мову 18 століття. Такий переклад Вергілія справді унікальний та запальний.

Олександр Довженко. Зачарована Десна. 

Олександр Довженко (1894 - 1956) – український радянський кінорежисер, фундатор поетичного кіно, творець нового літературного жанру –  кіноповісті. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань.

Зачарована Десна – автобіографічний твір, спогади Олександра Петровича Довженка про дитинство, перші кроки пізнання життя, про “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...”, про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми – про “тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”, інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”, про війну, спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: “Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...” і в якому висловлено знамениту формулу: “Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє”.

Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.

Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюківки.

         “Торе­а­дори з Васюківки” – перший український дитячий бестселер. Важко знайти в нашій літе­ра­турі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка. Цей твір внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для ді­тей. Всеволода Нестайка часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно “Тореадори з Васюківки” перекладено двадцятьма мовами. Це перше видання нової авторської редакції роману з новими надзвичайно веселими епізодами. Завдяки чудовому вмінню автора створювати гумористичні історії, серія веселих оповідань часом доводить читачів до нестримного сміху.

Вічна класика дитячої української літератури. Ніхто не витримається хоча б від посмішки під час читання, бо кумедна історія про хлопчаків із Васюківки варта набагато більшого. 

Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева Сім’я.

Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично  сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози.

“Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість класика української літератури Івана Нечуя-Левицького. У творі описано події, що відбувалися у великій сільській родині Кайдашів. Конфлікти усередині сім’ї зображено з гумором, проте добре ставлення до сварливих Кайдашів не перешкоджає автору безжально критикувати суспільний лад, спосіб організації громади, поведінку. Автор розповідає про сім'ю, що живе на Київщині у великому селі. Ми читаємо про типове сільське життя, яке сповнено важкої роботи, про любов, проблеми взаємин батьків і дітей, свекрух з невістками, чоловіків з дружинами.

Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози.

Михайло Старицький. За двома зайцями.

П’єса “За двома зайцями” українського поета, прозаїка, драматурга, театрального й культурного діяча Михайла Старицького (1840–1904), написана 1883 року, це комедійна історія про авантюриста Свирида Голохвостого. Легковажний цирульник вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище, сподіваючись на свою привабливу зовнішність. Голохвастов намагається одружитись із багатою міщанкою Пронею, і, водночас, залицяється до бідної красуні Галі. Але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш.

“За двома зайцями” - це книга, яка розповідає про те, що якщо хотіти всього і одразу можна не отримати нічого. У центрі подій молодий чоловік, який вирішив одружитися на не молодій та не красивій Проні, аби отримати гроші її батька. І все б у нього вийшло... Некрасива дівчина, якій давно уже час заміж, одразу уподобала собі симпатичного та харизматичного Свирида Петровича і без сумнівів погодилася стати його дружиною. Та Свирид Петрович хотів мати ще й красиву коханку – Галю. І сталося так, що мати Галі та Проні рідні сестри і обман, як би вправно його не приховували розкрився. Та книга розповідає не лише про походеньки брехливого Голохвастого та про те, що все таємне стає очевидним. Автор відкрито засуджує намагання Голохвастого та Проні слідкувати моді. Вони не мали вишуканих манер, але намагалися вдавати із себе велику рибу, забули про звичаї, не поважно ставилися до батьків і тому потрапили у таку кумедну ситуацію.

Остап Вишня. Мисливськi усмiшки та інші оповідання.

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — самобутній український сатирик і гуморист. Його творам властиві лаконізм, дотепність і образність мови. Здоровий гумор та нищівна сатира роблять його твори не лише цікавими, але й актуальними.

Герой цих оповідань – кумедний, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві - збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, в поверненні додому – здебільшого без здобичі або і без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитина. І головне для нього – не трофей, а спілкування з природою. Отже, це збірка творів вітчизняного майстра художнього слова.

 Микола Куліш. Мина Мазайло.

Комедія “Мина Мазайло” відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами.

У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків – веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних.

“Мина Мазайло” - це книга, яка читається дуже легко. Головний герой - Мина Мазайло хоче зміните своє українське прізвище на російське, бо вважає, що саме через це в його житті відбувається все погане. Але його син, Мокій, категорично не хоче цього чути, бо пишається своїм українським походженням. На основі цього відбуваються подальші події твору. 

Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві.

     Цей роман належить до жанру альтернативної історії, адже основою його сюжетної лінії стала перемога спільних німецько-українських сил над Росією та пишний парад союзників 7 листопада 1941 року на Красній площі в Москві.

Написаний вигадливо і з гумором, він нагадує про те, що творити історію, долати міфи та стереотипи ніколи не пізно. І звучить особливо актуально саме зараз, саме в цей час.

Яскраві образи українців, іронічний і якийсь принизливо-слабкий образ Вірного Сину Німецького Народу і Його Великого Фірера, Рятівника Світу від комунізму...Великого Імператора Третього Райху - Адольфа Гітлера. Автор взяв і подумав, а що було б, якби...? І як же цікаво читати його версію, і твір шестикласника, у якому аналізується роман, і фантазію про інопланетне майбутнє. Колоритно, смішно, інколи сумно, лаконічно, але надзвичайно образно!

 Іван Нечуй-Левицький. Старосвітські батюшки та матушки.

     Повість “Старосвітські батюшки та матушки” І. Нечуя-Левицького – багатоплановий твір про світське життя священиків, написаний в гумористичному ключі. Життя і побут духовенства були добре відомі письменнику. Батько  Нечуя-Левицького був священиком і численна рідня теж була пов'язана з цим суспільним станом. Крім того, письменник здобув вищу духовну освіту.

У центрі повісті – історії життя двох попівських родин – Моссаківських і Балабух, які представляють два напрямки в українському духовенстві: традиційний та “новомодний”. Зображуючи існування-животіння обох духовно убогих пастирів, письменник ставиться до них із сумною поблажливістю, максимально використовуючи гумористичні можливості ситуацій, в які потрапляють герої. Іноді гумор переходить в сатиру, найчастіше у зображенні “новомодних” панотців. Але сміх у творі не злий, часто це “сміх крізь сльози”. В його основі лежить усвідомлення митцем недосконалості світу і людини в ньому.

Повість багата на широке використання народної пісенної творчості, колоритних пейзажів, інтер'єрів, екстер'єрів, вдалих метафор та порівнянь, засобів контрасту, гумористичних сцен й епізодів. У “Старосвітських батюшках та матушках” спостерігаємо вже новий тип гумору – модерний, інтелектуальний, більш віддалений від народної сміхової культури.

Олексій Чупа. Вишня і я.

Легка, приєна книга про дитину, яка вміє бути дорослою і дорослого, який вміє бути дитиною. Автор намагався писати максимально простою мовою без запозичених слів. Сюжет також без крутих поворотів, але незвичність ситуації спонукає дочитати до останньої сторінки.

Ярчик і не підозрює, що найважливішою людиною у його житті стане маленька дівчинка, яку він випадково зустрів у крамниці. Спочатку трохи сторожко і боязко, а чим далі - тим легше і невимушеніше вони повністю змінюють життя одне одного. Вишня дізнається, а Ярчик по-новому відкриває для себе, якою важкою і водночас потрібною ношею є відповідальність, що таке справжня турбота і наскільки цінним є здобути чиюсь беззастережну довіру.

Книга, над якою встигаєш і посміятися, і подумати про важливі речі.

 

 

 

Всесвітній день поезії.

Найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в 23 столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana) і знахідка підтверджена артефактами. Принцеса є найбільш раннім автором, відомим по імені, а також першої поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадского царства - царя Саргона, і відома своїми шумерськими гімнами.

Відомо, що перші словники рим з’явилися ще в середньовіччі. Цікаво що, наприклад, весь Коран побудований на римах. А перший, хто порівняв щоки юної дівчини з трояндою, був поетом, як одного разу висловився Сальвадор Далі.

У середині 30-х років, американська поетеса Тесу Уебб виступила з ініціативою установи свята. Спочатку вона запропонувала відзначати Всесвітній день поезії 15 жовтня, в день народження великого мислителя, філософа і поета Вергілія. США і країни Європи охоче підтримали цю ідею. Щорічно, до 1999 року, люди по всьому світу влаштовували маленькі неофіційні урочистості, оскільки 15 жовтня не було зафіксовано у календарі пам’ятних днів.

Усе змінилося 15 листопада 1999 року. ЮНЕСКО на 30-й конференції вирішило прийняти резолюцію про заснування дати 21 березня як Міжнародного дня поезії. Його головною ідеєю було нагадувати людям про найбільшу місію і безцінний внесок літературної творчості у культурне життя людства. Вже у наступному році Всесвітній день поезії вперше, вже офіційно, святкували у Парижі. Сьогодні це свято відзначають в усіх куточках планети: поети об’єднуються, влаштовують літературні вечори, декламують вірші на вулицях міст і з гордістю заявляють про себе.

Рішення про встановлення даного свята було прийнято в зв’язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.

Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.

„Поезія, - говориться в рішенні ЮНЕСКО, - може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, переважно, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова”.

Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію “кристалізацією” життя; Ліна Костенко пише “Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”…

Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже “крилатість” – одна з важливих її якостей.

 

  

Історія створення Державного Гімну України.

 

Державний Гімн України – один із головних державних символів України поряд з прапором і гербом.  Державним гімном є пісня “Ще не вмерла Україна ”: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького.

Вперше пісня “Ще не вмерла Україна” була публічно виконана 10 березня 1865 року у місті Перемишль, що нині знаходиться на території Польщі. Відбулося це з нагоди урочистостей до річниці смерті Тараса Шевченка.

Історія створення Державного гімну України почалася восени 1862 року. Автор тексту пісні “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський написав її під час вечірки у Києві. За це Чубинського вислали в Архангельську губернію, бо пісня мала буцімто “шкідливий вплив на розум простолюду”, тоді, як і зараз, Російській імперії не подобалися будь-які прояви самоідентифікації українців.

Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше вірш Павла Чубинського був опублікований у 1863 році у львівському журналі “Мета“. Композитору Михайлу Вербицькому сподобався вірш Чубинського, і він написав музику до нього.

 З моменту створення і до проголошення Незалежності України пісня “Ще не вмерла Україна” була гімном низки державних утворень, що існували на території України: Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Карпатської України.

Лише через рік після проголошення незалежності України у 1992 році пісня “Ще не вмерла Україна…” стала Державним гімном. У 1996 році він потрапив у Конституцію України, а 2003 року Верховна Рада ухвалила закон про Державний гімн України.

Вірш Павла Чубинського дещо відрізняється від нинішнього Державного гімну України. Наприклад, починається він зі слів “Ще не вмерла Україна, і слава, і воля. Ще нам, браття-молодці, усміхнеться доля”. Зміни були запропоновані другим президентом України Леонідом Кучмою перед ухваленням Радою закону про Державний Гімн. Він, зокрема, пропонував змінити звучання перших слів пісні на “Ще не вмерла України”. Ще одна зміна, яка була запропонована Кучмою перед ухваленням закону– щоб офіційним державним Гімном були лише перший куплет і приспів пісні. Причина такої позиції криється у другому куплеті гімну, де є слова “Станемо, браття, у бій кривавий від Сяну до Дону”. Справа у тім, що коли був написаний вірш, ці землі були етнічно українськими, та згодом західні землі відійшли Польщі, східні – Росії. Таким чином було ухвалено рішення не вважати цю частину пісні офіційним гімном, аби уникнути звинувачень про буцімто зазіхання на територіальну цілісність сусідніх держави.

Сьогодні день народження Тараса Шевченка!

А чи знали ви, що:

● Тарас Шевченко був невисокого зросту – трохи більше 164 см.

● Улюбленим напоєм Тараса був чай із ромом.

● Перші гроші Тарас заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків. Він був помічником священника.

● У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка.

● 1384 – стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 – в 35 країнах світу — Бразилії, США, Китаї тощо. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко.

● Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

● За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта Притча про робітників на винограднику.

● 500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою проїзд Садовий, 30, і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.

● У 2002 році на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки з’явилася оновлена 50-рублева банкнота з портретом Тараса Шевченка на лицьовій стороні. Раніше в обігу тут були купюри в 50 000 рублів із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку перед університетом в Тирасполі.

● Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.

●Шевченко навчався в Академії мистецтв у Петербурзі. В Академії величезну увагу приділяли античним і біблійним сюжетам. Його початкові роботи – це “Смерть Сократа”, “Смерть Лукреції”. Крім Академії, Тарас постійно самонавчався. Тоді не було Вікіпедії, а, наприклад, треба було відвідувати Ермітаж, розмовляти з іншими художниками.

● Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.

●До кінця життя Шевченко самонавчався в гравюрі й робив величезні нововведення. Він приїхав із заслання і сказав, що не хоче займатися олійними портретами, почав вчитися у гравера Федора Йордана. Тоді його називали російським Рембрандтом за манеру передавання світлотіні.

● 2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла – саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва. Заробити таку фантастичну суму зміг Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні. За деякими даними, частина грошей була надана імператорською сім’єю. 400 рублів виділила сама імператриця Олександра Федорівна і по 300 рублів – спадкоємець престолу Олександр II і княгиня Олена Павлівна.

●15 років – стільки поет провів в Україні за все життя. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.

● Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався. Серед симпатичних йому жінок були односельчанка Оксана Коваленко, польська швачка Дзюня Гусиковська, натурниця Амалія Колберг, княжна Варвара Рєпніна-Волконська, дружина полковника Ганна Закревська, Анна Ускова. Після повернення із заслання Тарас закохався в 14-річну актрису Катерину Піунову, а останнім коханням його стала 20-річна служниця Ликера Полусмак. До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки. Крім цього, є версія, що у поета був роман із дружиною Михайла Максимовича – Марією, адже через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування у Максимовичів народився син. Однак багато істориків називають це чутками, оскільки Михайло був близьким другом Тараса, і останній не міг так із ним вчинити.

●Найбільший міф – що Тарас писав для селян. По-перше, селяни не вміли читати, і тільки десь наприкінці 19 століття їм почали розказувати, хто такий Тарас Шевченко. Освічені люди тоді – переважно дворяни. Його публіка – вихідці з України, які про неї пам’ятали. З 30-х років у Петербурзі була мода на все малоросійське – українське. Це була найближча екзотика.

 

● Культ Шевченка виник ще за його життя, почав зміцнюватися після смерті й перепоховання. Тоді 90% етнічного українства були селянами, тому Тарас майже всюди в шапці та кожусі – образ мав бути простим і зрозумілим. Радянській владі це також було зручно. Тому з’явилася формула “поет-революціонер-демократ”, яка означала мало не “комуніст”.

 

●Десь із 26 років він був суперзіркою серед вихідців з України. Навколо нього було багато масонів, але він масоном не міг бути, бо народжений у рабстві. Вони дуже вплинули на формування його світогляду. Він гостював у їхніх маєтках в Україні. Текст, який найбільше вплинув на Шевченка, – “Історія русів”. Це – літературно-політичний твір на історичну тематику, а всі вірили, що це – правда.

 

●Тарас – міський чоловік. Якщо ви заберете історію народження в кріпацькій сім’ї, то з 15 років він жив у Вільно (тепер Вільнюс), а потім – протягом 17 років у Петербурзі. Це людина, вихована в столичній міській культурі, дуже європеїзованому місті. Він був частиною мистецької еліти Петербурга й душею компанії. Якби Тарас Шевченко жив сьогодні, то був би відомим, доволі скандальним блогером і успішним митцем.

                                                     

  

 

Міжнародний день жінок: як з'явилося свято, яке сьогодні припадає на 8 березня.

8 березня в Україні донедавна пов’язували з тюльпанами та весною. Нині все більше жінок погоджуються, що Міжнародний день боротьби за права жінок – це нагода заявити про рівноправ’я.

Однак суперечки навколо цієї дати не вщухають.

З середини 19 століття жінки почали організовувати мітинги, метою яких було досягнення рівних прав. Саме ці заходи зумовили появу свята 8 Березня. У цей день у 1857 році робітниці Нью-Йоркських фабрик влаштували демонстрацію. Жінки хотіли отримувати таку ж зарплатню, як і чоловіки. Крім того, активістки привернули суспільну увагу до питання освіти, права голосувати на виборах та поліпшення трудових умов. Так у світі почали виникати жіночі профспілки.

На початку 20 століття, знов у Нью-Йорку, 15 тисяч жінок вийшли на мітинг. Згодом у Данії пройшла друга Міжнародна коференція працюючих жінок. На ній активістка Роза Люксембург та очільниця групи соціал-демократичної партії Німеччини Клара Цеткін запропонували ідею започаткувати Міжнарожний жіночий день. Свято створювалося з метою боротьби за жіночі права.

Ідея свята знайшла велику підтримку серед країн соціалістичного табору. Однак спочатку його відзначали у лютому. Відзначати 8 березня Міжнародний жіночий день або День боротьби за права жінок вирішили в ООН у 1975 році. 

    Традиційно в Україні Міжнародний жіночий день асоціюється не із боротьбою за права, а із квітами та подарунками. Справжня причина, чому замість демонстрацій з’явилася банальна букетна традиція невідома. Є думка, що у радянському союзі свідомо прийшли до викорінення боротьби за права жінок. Поступово у країні совєтів зникали жіночі відділи, котрі займалися агітацією та освітою. Справжню тематику свята замінили на оспівування весни та материнства.

В Україні справжній сенс свята став останнім часом відроджуватися. Цьому посприяли різні громадські та міжнародні організації. Цього року 8 Березня припадає на середу, день мав би бути державним вихідним, однак ситуацію змінив військовий стан. Хоча офіційно свято ніхто не відмінив, українці не відпочиватимуть, а вийдуть на роботу. 

Під час повномасштабної вторгнення дискусія навколо 8 березня загострилась. 13 лютого 2023 року на розгляд Верховної Ради подали законопроєкт, який пропонує скасувати 8 березня, 1 травня та 9 травня, а замість них започаткувати три нові свята:

• 25 лютого "День української жінки" (дата народження найвідомішої української письменниці та громадської діячки – Лесі Українки);
• 9 березня – день народження Тараса Шевченка;
• друга неділя травня – "День матері".

У відповідь омбудсмен з прав людини Дмитро Лубінець став на захист 8 березня, а на сайті президента з’явилися одразу кілька петицій проти скасування вихідного. "8 березня – це Міжнародний день жінок, який святкується по всьому світу, у тому числі й у Європейському Союзі! Абсолютно не має значення, що свято було введене при СРСР – воно міжнародне", – вважає ініціаторка одного зі звернень. Водночас існує петиція з вимогою створити два вихідних на День матері та День батька замість 8 березня. Жодне з цих звернень не набрало необхідної кількості голосів.

У 2023 році українці голосували у "Дії" за скасування або збереження вихідного дня 8 березня. Більшість проголосували "за" вихідний, а у Раді обіцяли врахувати ці дані перед ухваленням законопроєкту щодо скасування свята.