Незвичайні пам’ятники в Україні.

В Україні є багато різноманітних пам’ятників, присвячених відомим особистостям чи історичним подіям. Іноді серед класичних статуй і монументів трапляються досить незвичні екземпляри. Найкращі з них, звичайно ж, не залишаються без уваги, викликаючи бажання відвідувати їх знову і знову. Сьогоднішня добірка пропонує познайомитися з найцікавішими пам’ятниками України. Ви зможете побачити, на що здатні руки і уява скульпторів. Звичайно ж, тут представлено далеко не всі монументи і скульптури, непересічність яких викликає інтерес у будь-якого перехожого.

Пам'ятник Ільфу і Петрову «12-тий стілець» Охочих подивитися на цей легендарний монумент завжди повно. Чудово, що пам'ятник зроблено у вигляді стільця, вам неодмінно захочеться присісти після того, як вистоїте в довгій черзі.

 вул. Дерибасівська, Одеса.

  

         

        Пам’ятник маленькій канатохідці Вуличний монумент юної акробатки не випадково встановлено в одному з висотних районів столиці. Цей пам’ятник покликаний бути прикладом, що нагадує про необхідність знайти баланс в   сучасному світі.

  вул. Струтинського, Київ.

Пам’ятник футбольному м’ячу Символ харківського футболу стоїть на тому місці, де раніше збиралися шанувальники спорту, щоб обговорити останні новини. У церемонії відкриття двотонного бронзового м'яча взяв участь сам Блохін, який забив свій 200-тий м'яч саме в першій столиці України.

 парк ім. Шевченка, Харків.

Пам’ятник винахідникам гасової лампи Часи гасових ламп уже давно пройшли. Однак, відвідавши Львів, можна познайомитися з винахідниками першого штучного освітлення. Тут біля кафе-музею «Гасова лампа» у бронзі увічнені їх фігури.

 вул. Вірменська, 20, Львів.

Пам’ятник галушці Страви з галушок заслужили особливу народну любов, не дарма ж Гоголь оспівував їх у своїх творах. Кажуть, що справжні галушки роблять тільки в Полтаві. Тут їх настільки сильно люблять, що присвятили цілий пам’ятник.

  пл. Соборна, Полтава.

Пам’ятник деруну. Галушки – не єдина улюблена страва українців. Наприклад, деруни є традиційним частуванням для Полісся. Тому в одному з міст Житомирської області вирішили встановити гранітний монумент, присвячений цій страві.

 парк ім. Островського, Коростень.

Скульптура «Колобки» Цей пам’ятникще називають «Закоханими колобками», хоч як такої назви він немає, так скульптуру нарекли місцеві жителі. Ці кумедні ковані фігурки дуже часто трапляються на весільних фотографіях.

  набережна у Дніпрі.

Пам'ятник «Друг» Пам’ятник, присвячений другу, оселився на одній із площ Кривого Рогу. Натхненням для створення бронзової композиції послужив мультфільм «Жив-був пес». Кажуть, якщо потерти вовку пузо і загадати бажання – воно неодмінно збудеться!

  пр. Поштовий, Кривий Ріг.

Скульптура «Їжачок у тумані» Ще один пам’ятник, присвячений старому радянському мультику, має назву «Конячка», хоча всі звикли називати його «Їжачок у тумані» і ніяк інакше. Кияни так сильно люблять цього персонажа, що взимку загортають його в непотрібний дитячий одяг. Напевно, не хочуть, щоб їжачок замерз, чекаючи на конячку.

  вул. Рейтарська, Київ.

Пам’ятник рюкзаку Це перший у світі пам'ятник, присвячений рюкзаку. Розміром майже з людину, він стоїть у дворі географічного факультету одного з львівських університетів. Згідно із задумом автора, цей наплічник служить символом єднання людей різних поколінь і національностей.

 вул. Дорошенка, Львів.

Пивний пуп Власник одного з львівських ресторанів увіковічнив, хто б міг подумати, пивний пут. Подія сталася у 2015 році та з того часу приваблює все більше туристів до міста Лева. Так от любов до мистецтва і пива.

  пл. Ринок 18, Львів.

Скульптури птахів у парку Київських інтелігентів Один із київських парків наповнено скульптурами різних птахів. Рибалочка, крук, сова і горобець втілюють в собі певний прошарок інтелігентів, яких, на думку автора, Костянтина Скритуцького, сьогодні фактично не залишилося.

 вул. Олеся Гончара,

Скульптура «Сажотрус» Львівський сажотрус сидить на димарі одного з місцевих ресторанів під назвою «Дім легенд». Під пахвою він тримає циліндр, і якщо закинути туди монету, то весь наступний рік вас буде супроводжувати пані Удача.

 вул. Староєврейська, Львів.

Пам’ятник сантехніку Бажання висловити подяку всім працівникам водоканалу надихнуло на створення цього пам'ятника. Тернопільський сантехнік – це збірний образ міського водопровідника і своєрідна данина важкій праці.

  вул. Кардинала Сліпого, Тернопіль.

Пам’ятник водопровідникові Пам’ятник, який завершує низку монументів, присвячених працівникам комунальних служб, у народі носить ім’я «дядя Вася». Це чавунна скульптура черкаського водопровідника. Він, до речі, єдиний професійний пам'ятник у цьому місті.

 вул. Ватутіна, Черкаси.

Пам’ятник каштанам Каштан – одвічний символ Києва. Тому, прогулюючись вулицями міста, не дивуйтеся, коли натрапите на бронзову копію цього дерева. Насправді, пам'ятник «каштанам, що розкрилися» символізує відродження, його присвячено всім мамам і їхнім дітям.

  вул. Михайла Грушевського, Київ.

Сад скульптур Харківський сад скульптур розташовано у самому центрі міста. Деталізовані композиції виконав відомий ізраїльський майстер Франко Мейслер. Ці фігури, безумовно, прийшлися до душі жителям Харкова і його гостям.

  вул. Сумська, Харків.

Монумент «Яйце життя» Незвичайна бетонна скульптура у формі яйця є під Києвом на виїзді з Іванкова. Цей монумент символізує життя і родючість землі, яка обов’язково відновиться після важкої «чорнобильської хвороби».

  вул. Поліська, Іванків.

Пам’ятник «Бичкові-годувальнику» Жителі Бердянська з особливим трепетом ставляться до азовського бичка. На цій рибі тримається економіка всього Приазов’я. Але вирішальну роль бичок зіграв під час голоду 30-тих років і в повоєнний час, врятувавши життя тисячі людей.

  пл. Приморська, Бердянськ.

Пам’ятник огірку Ніжинський огірок став першим пам’ятником овочу в усій Україні. Особливий посол, рецепт якого, за легендою, належав древнім грекам, прославив місто на довгі часи. Сама Катерина II вимагала до свого столу тільки ніжинські хрусткі огірки.

  вул. Шевченка, Ніжин.

Монумент «Слава помідору!» На вирощуванні помідорів спеціалізується весь Кам’янсько-Дніпровський район, що в Запорізькій області. Встановивши пам’ятник на центральній площі міста, жителі хотіли висловити свою подяку овочу-годувальнику.

  вул. Гоголя, Кам’янка-Дніпро

Пам’ятник заробітчанам Перший в Україні пам’ятник заробітчанам стоїть на одній з автобусних зупинок у Закарпатській області. Саме в цьому місці колочавці проводжають рідних і близьких, які прагнуть забезпечити нормальне існування своєї сім’ї.

  вул. Шевченка, Колочава.

Пам’ятник глядачеві Одеса – дивовижне місто. Так, один із міських музеїв вирішив присвятити пам’ятник своїм глядачам, розмістивши у дворі фігуру, яка символізує прагнення до духовних цінностей.

  вул. Софіївська,

На центральній площі Кам’янця-Подільського, поруч з міською ратушею, височіє оригінальна статуя – пам’ятник туристу. Скульптура, виконана із заліза, постала перед жителями та гостями міста на урочистому відкритті туристичного сезону. Нова пам’ятка добре вписалася в архітектурну композицію центру  на Ратушній площі.

Українські колядки, які має знати кожен з нас.

Знати українські колядки має кожен, адже це – наші традиції! Новий рік та Різдво Христове вже на порозі, тож, саме час повторити слова  улюблених українських колядок.

На жаль, українські колядки дедалі рідше лунають у наших домівках на зимові свята. Ми не маємо права забувати свої традиції, та ще й такі чудові! Нумо разом вчити слова колядок, аби на Різдво та Коляду прийти до друзів не з пустими руками – а подарувати їм гарний настрій своїм співом!

Не поспішайте казати, що колядки – для дітей. Звісно, для них це свято особливе, адже вони можуть “заколядувати” собі грошенят та отримати щось смачненьке від господарів. Утім, дорослі теж колядують, просто їм за це не платять – а частують за різдвяним столом.

Коли ж колядують в Україні? Здавалося б, відповідь очевидна – 7 січня, на Різдво, та 8 січня, яке в народі так і називають “Колядою”. Насправді ж – колядувати в різних регіонах починають неодночасно: на Покутті це роблять уже на Святий вечір; на Слобожанщині та Гуцульщині – у перший день Різдва; на західному Поділлі – на другий день свят вранці.

Добрий вечір тобі, пане господарю

Одна з найвідоміших українських колядок, яку співають по всій Україні.

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

А той перший празник – Рождество Христове, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

А той другий празник – Святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

А той третій празник – Святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Вся наша родина, славна Україна, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Нова радість стала

Улюблена колядка дітей та дорослих, мелодію якої дуже легко запам’ятовується

Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився.

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком
На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.

– Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.

Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

*Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.

Во Вифлиємі нині новина

А ось ця українська колядка не народна, а авторська. Слова та музика “Во Вифлеємі нині новина” належать Остапу Нижанківському (1862-1919), хоча про це мало хто знає.

Во Вифлеємі нині новина:
Пречиста Діва зродила Сина,
В яслах сповитий поміж бидляти,
Спочив на сіні Бог необнятий.

Вже Херувими славу співають,
Ангельські хори Пана витають,
Пастир убогий несе, що може,
Щоб подарити Дитятко Боже.

А ясна зоря світу голосить:
Месія радість, щастє приносить!
До Вифлеєма спішіть всі нині,
Бога звитайте в бідній Дитині!

За світлом зірки, десь аж зі сходу
Йдуть три владики княжого роду,
Золото дари, кадило, миро
Враз з серцем чистим несуть в офіру.

Марія Мати Сина леліє,
Йосиф старенький пелени гріє,
А Цар всесвіта в зимні і болю
Благословить нас на ліпшу долю.

Ісусе милий, ми не богаті,
Золота дарів не можем дати,
Но дар ціннійший несем від мира,
Се віра серця, се любов щира.

Глянь оком щирим, о Божий Сину,
На нашу землю на Україну,
Зійшли їй з неба дар превеликий,
Щоб Тя славила во вічні віки.

*Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.

Бог ся рождає

Ще одна авторська українська колядка від відомого нам Остапа Нижанківського, яка вже давно стала народною.

Бог ся рождає, хто ж Го може знати!
Ісус Му ім’я, Марія Му Мати!

Приспів:
Тут Ангели чудяться,
Рожденного бояться,
А віл стоїть, трясеться,
Осел смутно пасеться.
Пастиріє клячуть,
В плоти Бога бачуть,
Тут же, тут же,
Тут же, тут же, тут!

Марія Му Мати прекрасно співає,
І хор Ангельський їй допомагає!*

Йосиф старенький колише Дитятко:
– Люляй же, люляй, мале Отрочатко!

Три славні царі к вертепу приходять,**
Ладан і смирну, золото приносять.***

А пастиріє к Ньому прибігають,
І яко Царя своєго вітають.

І ми днесь вірно к Ньому прибігаймо,
Рожденну Богу хвалу, честь віддаймо.

*Приспів повторюється після кожного куплету

Небо і земля нині торжествують

Дуже популярна колядка за межами України. Варіанти схожої колядки співають також у Білорусі й Польщі.

Небо і земля (2) нині торжествують,
Ангели, люди (2) весело празднують.

Приспів:
Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, Царіє витають,
Поклін віддають, пастиріє грають,
“Чудо, чудо!” повідають.

Во Вифлеємі (2) весела новина:
Пречиста Діва (2) породила Сина!

Слово Отчеє (2) взяло на ся тіло:
В темностях земних (2) сонце засвітило.

Ангели служать (2) свойому Королю
І во вертепі (2) творять Його волю.

Три славні царі (2) зі сходу приходять,
Ладан і смирну (2), золото приносять.*

Царю і Богу (2) тоє офірують,
Пастирі людям (2) все розповідують.**

І ми рожденну (2) Богу поклін даймо,
“Слава во вишних” (2) Йому заспіваймо.

*Приспів повторюється після кожного куплету

День Святого Миколая.

Про те, що новорічна ялинка запозичена українцями із Франції – знає сьогодні практично кожен. Але лише небагатьом відомо, що в Україні раніше не було ніякого Діда Мороза. Ні Санта Клауса, ні Діда Мороза, лише міфічний персонаж Морозко, який асоціювався з усім зимнім періодом, а не лише із новорічними святами.

Так хто ж тоді в Україні дарував діткам подарунки? Кого вони чекали, із нетерпінням заглядаючи на ранок під подушку? Це був Святий Миколай – не вигаданий казковий персонаж, а легенда української історії. Кожного року, 19 грудня, українці святкують День Миколая, не зважаючи на багаторічні спроби «витіснити» його казковим Дідом Морозом та Сантою.

Миколай же, на відміну від них – це реальна людина, яку за її благородні вчинки і гідне життя нарекли Святим.

Окрім того, що Святий Миколай дійсно жив у цьому світі і мандрував по усій Європі, його постать обросла і легендами, які тепер не можна підтвердити чи заперечити. В Україні, у свою чергу, особливо багато легенд про святого.

Слід також задуматись над тим, яку роль в вихованні дітей грає Дід Мороз, а яку Святий Миколай? Адже саме задля правильного виховання дітям розповідають казки, міфи та легенди. Аби виховати в них найкращі людські якості.

Чого вчить дітей постать казкового Діда Мороза? Так, він дарує усім діткам подарунки, вітає їх з новим роком та влаштовує свято – в цьому немає нічого поганого. Але постать Святого Миколая пов’язане не просто із святкуванням чи подарунками, вона вчить тому, що кожна людина отримує винагороду за добрі вчинки. Дітям обіцяють, що Святий Миколай покладе їм під подушку подарунок, якщо вони будуть добрими. А тим, хто провинився поганими вчинками – покладе під подушку різку чи шматок вугілля. Звісно ж, у цей день діти отримували саме солодощі та подарунки, але такі легенди вчили їх, що навіть добро повинне бути справедливим. І вчили не просто тому що «так треба», адже сама постать Святого Миколая давала власний приклад доброї людини.

Українські легенди про Святого Миколая

Величезну кількість легенд припасли українці про доброго Святого, який допомагає усім маленьким та сумним. Проте, як ми знаємо, щирість, доброта та слухняність є запорукою зустрічі зі святим. Поки до свята залишилось зовсім небагато, пропонуємо вам добірку українських легенд про Cвятого.

***

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.

Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А так як він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

* * *

Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.

А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.

Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.

* * *

Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.

***

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей. Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму – робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.

– Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? – питає Миколай.
– Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:

– Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?
– Ні…

– Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
– Ні…

– А може, ти хочеш грошей багато?
– Теж ні.

– Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:

– Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері – це єдине, чим важко обдарувати сиротину.

Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю батьківською.

“Українець” Миколай

Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”).

Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше –  разом зі з’явою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а затим – і Україна.

Ким опікується Миколай-чудотворець

Під покров Миколая потрапляють не лише дітлахи, які у ніч на 19 грудня терпляче чекають від святого дарунків. Угодник Бога ділиться своєю опікою також зі студентами, мандрівниками, водіями, торговцями та моряками. До слова, останні часто беруть образ чудотворця з собою на риболовлю. У народі ще кажуть, що святий Миколай береже людей і від стихійного лиха, особливо на воді. Знову згадуємо рядки найпопулярнішої пісні про нього: “…хто спішить у твої двори, того ти на землі й морі все хорониш від напасти”.

Звертатися до Миколая у молитвах можуть і ті, хто перебуває у скруті, а також заміжні жінки, які просять чудотворця про спокійне сімейне життя.

Традиції на день Святого Миколая

Саме з 19 грудня розпочинались передноворічні базари та ярмарки. Дівчата та хлопці купляли різні приладдя, аби шити собі костюми до Нового Року. Адже вже зовсім скоро на них чекали обрядові ігри, святкування та вечорниці.

Прийнято було також у цей день ворожити. Дівчата збирались ближче до вечора, а то і зовсім вночі, аби дізнатись свою майбутню долю. Брали з собою «магічні» предмети, на яких прийнято ворожити у такі дні: перстні, голки, дзеркальця, нитки, гребінці тощо. Також вірили що у цей день можна визначити, наскільки великою буде твоя майбутня родина: треба було стати напроти дзеркала, а дзеркало направити у бік вікна, з якого видно місяць. Відображення з вікна розмивалось і у дзеркалі виднівся не один місяць, а декілька. Скільки їх дівчина нарахувала, скільки членів родини у неї буде у майбутньому.

Раніше вважали, що засватана на Миколая дівчина буде гарною господинею та вірною дружиною. Також існувала традиція пробачати в цей день старі образи та просити пробачення за свої вчинки. Тож люди, які до цього посварились, могли на Миколая примиритись за шматочком святкового пирога.

Найкраща сучасна традиція у день Святого Миколая

За легендами, Святий Миколай сам у зовсім юному віці осиротів, тому став покровителем усіх сиріт. Тож з часів Незалежності України, відродилась традиція святкувати цей день, вітаючи сиріт у дитячих будинках. Тож 19 грудня люди, які хочуть послідкувати за прикладом благородного святого, йдуть до дитячих будинків, влаштовують дітлахам свято, ставлять вистави, а також дарують подарунки.

Як Миколая святкують за кордоном

Так само із нетерпінням подарунків від святого Миколая чекають і дітлахи з-за кордону. Щоправда, їх одержують швидше, ніж українські, майже на цілих два тижні, адже святкують цей день 6 грудня.

Така традиція, найімовірніше, походить із Німеччини, де батьки презентували своїм дітям новий одяг. А згодом почали робити це таємно, вночі, щоби малеча повірила в чудеса Божого угодника. Окрім нових штанців, светриків, шапочок чи курточок, діткам дарували ласощі, іграшки та шкільне приладдя. А от у голландський Роттердам святитель щороку припливає на човні з Іспанії, у місто він в’їжджає на коні, якого звати Амеріго, і тримає в руках єпископську палицю. Напередодні такого візиту дітвора акуратно розкладає перед вхідними дверима начищене взуття, щоби у день Миколая відшукати там солодощі. А біля них ще залишає гостинці для Амеріго: кілька морквинок і трішки сіна, щоби тваринка не зголодніла протягом ночі.

Своїм покровителем святого Миколая вважають жителі італійського містечка Сассірі, що розташоване на острові Сардинія. Головну увагу цього дня приділяють нареченим, яким дарують подарунки. Така традиція має назву “Rito delle nubili”. Тим часом у сусідній Франції, в населеному пункті Сан-Ніколя-де-Пор, що у регіоні Лотарингія, дійство куди помпезніше. Тут організовують цілу процесію, що виходить у місто ввечері, і рухається головними вулицями. На її чолі – старець Миколай, поруч – привид, який у своїх руках несе різки, щоби ними впродовж шляху шмагати неслухняних діточок. Якщо такі знайдуться, їх хутчіш забирають у мішок.

А от у Польщі напередодні свята малеча розвішує біля каміна білі панчохи, і сподівається, що вранці знайде там цукерки та горіхи. До слова, традиція класти дарунки у шкарпетки, найімовірніше, виникла, коли одного разу святий вирішив допомогти трьом сестрам, які злидарювали, і кинув їм у димохід три мішечки з монетами. Вони впали саме у випрані шкарпетки, які дівчата розвісили на каміні.

Народні прикмети на день Святого Миколая

Прикмети, традиційно, були пов’язані із прогнозом погоди на зиму та припущеннями щодо врожаю на наступний рік.

Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього (мається на увазі день Святого Миколая, що відзначається навесні – 22 травня).

У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

Морозяний день – на уроду хліба й городини.

З цього дня підходять другі морози – Миколині: «На Студеного Миколу снігу навалить гору».

Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.

Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого.

Скільки б не чекало попереду новорічних свят, саме день Святого Миколая кладе їм початок. Адже зазвичай у цей час випадають перші сніги, а вулиці та будинки наповнюються святковою передноворічною атмосферою

 

 

 

 

 

Найпрестижніша премія.

    10 грудня 1901року у Стокгольмі вручено першу Нобелівську премію німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену.

   Шведський хімік Альфред Нобель склав у 1895 р. заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого видаватимуть у вигляді премії тим, хто за попередній рік приніс найбільшу користь людству. Премії призначені для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури й особливі досягнення перед людством у справі миру.

   Рідня хіміка вимагала визнати заповіт незаконним, вважаючи себе обділеною. Заповіт 26 квітня 1897 року затвердив парламент Норвегії. Секретар Рагнар Сульман й адвокат Рудольф Лілеквіст, організували фундацію, яка б піклувалася про виконання заповіту та організувала вручення премій.