Книга та гаджети: що корисніше?

Ми перестаємо читати книги. Дедалі частіше ми читаємо короткі тексти з екрана телефона, e-book або слухаємо аудіокниги.  Але читання книжок важливе – так стверджують науковці.

Високий темп життя і мобільність змушують нас читати короткі тексти, інформаційні дайджести з дисплеїв смартфонів, планшетів, комп’ютерів.

Навіть якщо ми й присвячуємо час літературі, то хіба що прослуховуванню  аудіокниг дорогою додому або на роботу. Але вчені стверджують: читання книжок має кілька переваг перед їх прослуховуванням, ну а читання паперових книг зі свого боку ліпше, ніж їх електронних аналогів. Проаналізувавши дослідження вчених, зрозуміли, чому варто читати книжки

● Ви ліпше розумієте сенс, коли гортаєте сторінки

Дивовижно, але торкання до сторінок книги під час гортання – це такий собі “якір”, що допомагає мозку надійніше запам’ятати суть прочитаного. Коли ви гортаєте сторінки на екрані електронного пристрою, то не торкаєтеся пальцями паперу з його фактурою і вагою, а коли прослуховуєте аудіокниги, то взагалі отримуєте інформацію одним суцільним потоком, без фізичних “якорів”. Тому матеріал аудіокниг і e-book засвоюється гірше.

● Ви привчаєте своїх дітей до читання

Дослідження доводять, що батьки-книголюби надихають своїх дітей теж ставати завзятими “книжковими хробаками”. Для них читання не буде нав’язаною процедурою, необхідною для навчання, а перетворюється на розвагу, що благотворно впливає на подальше життя: вони розвивають навички читання і згодом, коли їм необхідно засвоїти інформацію, викладену письмово, вони роблять це легше за ровесників, які не звикли до читання.

● Паперові книжки читаються швидше

Експеримент групи дослідників показав, що текст з паперу люди сприймають легше і читають швидше. На прикладі короткого оповідання було доведено, що читання тексту з екрана електронної книги забирає на 10,7% більше часу, ніж читання його паперової версії. Користувачі планшетного ПК прочитали той самий текст на 6,2% повільніше, ніж ті, хто читав оповідання з паперу.

● За допомогою паперової книжки легше розібратися в новому питанні

Ще одне дослідження виявило, що читачеві простіше розібратися у новій, незнайомій тематиці, якщо він читатиме відповідний текст із паперу, а не з екрана. Зрозуміло, що коли ви вперше намагаєтеся щось зрозуміти, вам доведеться перечитувати підручник кілька разів. Але у випадку з паперовим підручником випробовуваним доводилося рідше перечитувати текст, щоб вникнути в суть питання.

● Читання робить дітей розумнішими

Уміння розуміти світ безпосередньо пов’язано з лексиконом: коли ми називаємо речі, знаємо їхні назви, то легше осягаємо суть подій. І як показали дослідження, у дитячих книжках лексикон у півтора рази більше, ніж словниковий запас, який використовують у програмах телебачення, і приблизно на стільки ж багатший за лексику випускників вишів. Розширення лексикону за допомогою читання дитячої літератури не тільки розвиває навички кращого розуміння прочитаного, але також покращує інтелект загалом – у дитячому віці і в подальшому житті. Про це свідчать тести, які проводили дослідники.

● Читання – секрет довголіття мозку

Учені довели: читання допомагає з роками зберегти добру пам’ять і сповільнити її погіршення у процесі старіння організму. Як традиційна зарядка допомагає підтримувати у формі тіло, так читання постійно тримає в тонусі мозок, пам’ять і не дозволяє їм старіти. Причому бажано не починати багато читати в літньому віці, а займатися читанням, хай і помірно, та з дитинства чи юності.

● Читання проти хвороби Альцгеймера

Неймовірно: заняття, які вимагають зосередженості мозку, зокрема гра в шахи, розв’язування головоломок і, звісно, читання, зменшують імовірність розвитку хвороби Альцгеймера в 2,5 разу! Слабка мозкова активність істотно підвищує шанси появи та розвитку цього небезпечного захворювання.

● Книжки допомагають спілкуванню

Звичайна белетристика, оце зневажене багатьма “легке читання”, розвиває в людях емоційний інтелект. Завдяки співпереживанню героям художніх творів ми легше розуміємо емоції інших людей в реальному житті, адже розвиваємо неабиякі навички емпатії. Тому читання, як це не дивно, хоч і не є соціальною активністю, а все ж допомагає нам ставати більш соціальними істотами, чуйними і здатними до співпереживання.

● Найліпше снодійне – це книжка

Відомо, що робота з електронними пристроями з певних причин збуджує, подразнює психіку. Водночас вечірній ритуал читання паперової книги допомагає налаштуватися на здоровий сон, сприяє розслабленню, перемикає мозок із денної клопотнечі на спокійну ніч. Учені стверджують: читання книжки з екрана смартфона чи планшета перед сном може, навпаки, відстрочити момент засинання і знизити якість відпочинку.

● Розслабитися з книжкою в руках

Ідіоматичний вираз “розслабитися з книжкою в руках” насправді є дієвим рецептом: дослідники довели, що читання може до 68% знизити стрес – це ефективніше, ніж антистресова дія спокійних прогулянок чи прослуховування музики. “Втеча від реальності” внаслідок занурення в книгу будь-якого жанру  допомагає також відсунути неспокій і турботи на другий план, бо мозок не здатен концентруватися на кількох предметах одночасно. Тому читання – прекрасний спосіб забутися, якщо вас обсіли безпідставні хвилювання або ви не можете відпустити якусь ситуацію, котра непокоїла вас удень.

● Читайте під час їжі! Звісно, якщо вам цього хочеться

Дивовижно, але поширена думка, що під час їжі краще зосередитися саме на їжі – нібито, це допомагає травленню, – не зовсім правильна. Якщо читати під час уживання харчів, то ви пережовуєте їх повільніше й довше, що благотворно впливає на їх засвоюваність. Тому читати під час їжі як мінімум не шкідливо.

 

 

 

 

1 квітня -  Міжнародний день птахів (День орнітолога).

  На сьогодні, за даними IOC World Bird List, науці відомо 10 672 видів нині живих птахів (всього 20 344 підвидів), а також 156 видів в даний час знаходяться

під загрозою вимирання.

А Ви знали, що єдиний в світі птах, у якої взагалі немає крил, це Ківі. Він живе в Новій Зеландії.

Температура тіла птахів на 7-8 градусів вище, ніж у людини, а серце птаха б’ється близько 400 разів на хвилину. Це під час відпочинку. І близько 1000 ударів в хвилину під час польоту! У польоті птахи здатні розвивати швидкість понад 320 км / год, наприклад це робить сокіл сапсан під час полювання. А ще вони дуже швидко бігають. Знаменитий страус розгоняється до 60 км / год. Деякі види птахів - прекрасні плавці, а самим «розумним» птахом можна назвати звичайного горобця. На 100 грам маси його тіла приходиться 4,37 грамів мозку. Для порівняння: у коня - 0,1 грама мозку на кілограм маси, а у крокодила - не більш 0,007 г / кг.

Міжнародний день птахів відзначається з 1906 року 1 квітня, після підписання та набуття чинності «Міжнародною конвенцією з охорони птахів, корисних в сільському господарстві», до якої, наприклад, Радянський Союз приєднався в 1927 році.

«Міжнародна конвенція з охорони птахів, корисних в сільському господарстві» була підписана 19 березня 1902 року. Її підписали уряди Німеччини, Австро-Угорщини, Бельгії, Іспанії, Франції, Греції, Люксембургу, Монако, Португалії, Швеції та Швейцарії. Вона набула чинності 12 грудня 1905 року і стала першою міжнародною конвенцією в області захисту навколишнього середовища.

У 1918 році новий революційний уряд колишньої Російської Імперії поспішив приєднатися до цього поважного документу, підписавши «Міжнародний договір про перелітних птахів». Це було важливо і для того, щоб продемонструвати і зміцнити свою хитку легітимність в очах світової спільноти і було сприйнято позитивно.8 жовтня 1950 року на зміну документу 1902 року в Парижі було підписано «Міжнародну конвенцію про охорону птахів». На відміну від попереднього документа, конвенція розглядала вже всі види птахів, а не тільки корисні для сільського господарства.

За традицією минулих років, в цей час в очікуванні пернатих розвішуються шпаківні, синичники, гоголятники та інші «пташині будиночки».

В якійсь мірі це є і неофіційним святом орнітологів. Адже кому, як не їм знати особливості птахів і їх потребу в нашій про них турботі. Також цей День є хорошим приводом, щоб привернути увагу громадськості до вивчення і збереження птахів, а також поширенню наукових знань про них. Хто краще знає птахів, ніж орнітолог? Деякі видання та громадськість виступили з ініціативою відзначати професійне свято орнітологів в цей день. Проект DilovaMova.com приєднується до цієї ініціативи.

Тому, хай поки що і не офіційно, але ми вітаємо всіх любителів птахів і професійних орнітологів з Міжнародним днем птахів!

Успіхів вам і всім нашим пернатим!

З Днем птахів!

 

 

25 лютого – 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-​Квітки) видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. З нагоди цієї вагомої дати ми зібрали  цікаві факти про видатну українку

• Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.
• 
  
• Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш “Надія”. За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.
• 
  
• До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою.
• 
  
• Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.
• 
  
• У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.
• 
  
• Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні.
• 
  
• Свій творчий псевдонім поетеса запозичила в свого дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).
• 
  
• Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів “промінь”, “напровесні”, а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — “мистецтво”.
• 
  
• Лірична сповідь Лесі Українки “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…” присвячена єдиному коханню поетеси – Сергію Мержинському. Це трагічне почуття не було взаємним, він кохав іншу, але саме завдяки цьому почуттю за одну ніч біля ліжка вмираючого від сухот коханого була створена геніальна “Одержима”. Сергій Мержинський помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.
• 
  
• Заміж Леся Українка вийшла вже після 30 років. Свого чоловіка, Климента Квітку, вона, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.
• 
  
• За словами Івана Франка, тендітна й ніжна Леся Українка була “єдиним мужчиною в нашому письменстві”. Хоча сама поетеса себе не вважала гідною й нігтя Франка, оточення вважало її за надзвичайно сильну духом жінку.
• 
  
• За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.
• 
  
• Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.
•  

   

 

Українську мова, яка вас здивує.

Українська мова багата на цікавинки! Вона відрізняється від решти східнослов’янських мов своєю милозвучністю та унікальними словами та правилами.

Цікаві факти про українську мову в цифрах

 ● Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів. Цікаво знати, що за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською – 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською – 62%).

● Походження української мови – окрема теми для статті! Точно сказати, коли зародилася українська мова, – складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюх, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.

● До речі, перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова “мед” і “страва”.

● На відміну від решти східнослов’янських мова, іменник в українській має 7 відмінків. Як ви зрозуміли, вирізняє нас кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій та санскритській граматиках.

● У “Короткому словнику синонімів української мови”, де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово “бити” – аж 45! Цікаве завдання для вас та ваших дітей: спробуйте назвати хоча б 20, можете використовувати фразеологізми 

● Ви ніколи не замислювалися над тим, що в нашій мові є три форми майбутнього часу! Цікавий матеріал, чи не так? Нумо згадувати разом – проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду йти).           

           Цікавинки про українську мову

 

● Однією з “родзинок” української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Навіть слово “вороги” має зменшувально-пестливу форму, яка вживається в гімні України. Пам’ятаєте: “…згинуть наші вороженьки, як роса на сонці”.

● Найуживанішою буквою в українському алфавіті є літера “п”; саме з неї починається найбільша кількість слів. Натомість найменш уживана – буква “ф”, її вживають переважно в запозичених словах.

● Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити “дихлордифенілтрихлорметилметан” (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

● У нашій мові є особливі слова – паліндроми. Це так звані “дзеркальні” фрази або слова: їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось приміром “Я несу гусеня”, або ж “ротатор”. Можете і ви згадати щось цікаве про паліндроми?

Цікаві відомості з історії української мови

● Українську мову офіційно визнали літературною після видання “Енеїди” Івана Котляревського. Відтак, Котляревського вважають основоположником нової української мови.

● Перший український “Буквар” видав у 1574 року у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише один примірник книги, який було знайдено 1927-го в Римі. Зараз стародрук зберігається в бібліотеці Гарвардського університету.

● Найстарішою українською піснею вважається балада “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?”.

● Найбільше перекладів серед українських творів має “Заповіт” Тараса Шевченка: його переклали 147 мовами народів світу.

● Найбільше псевдонімів мав поет Олексндр Кониський – свої твори він підписував 141 іменами, в Івана Франка було 99 псевдонімів, а письменник Осип Маковей користувався 56 вигаданими назвами.

 

 

 

                 День пам’яті Героїв Крут.

            Бій під Крутами – одна з тих сторінок  історії, що привертають увагу суспільства, та в яких завжди переплітається правда із вимислом, міфами та спробами політичних спекуляцій.

29 січня 1918 року. Збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути, яка розташовувалася на 130-му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва, Україна. Учасники події: невеликий загін з боку юної Української Народної Республіки (близько 600 чоловік) і "знаменита" Червона армія Радянської Росії, яка значно перевищує своїх вимушених супротивників числом, бойовим потенціалом та досвідом. Результат бою не важко передбачити. У запалі громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного світогляду, в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій, які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг залишитися в забутті.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

       

       Так закінчилася битва під Крутами. За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та зберегти молоду Українську Державу.

Причини, з яких це сталося, для деяких очевидні, для деяких так і залишаться незрозумілими та навіть зовсім необгрунтованими, але вони мали місце бути. Знавці наголошують на відсутністі у широкого загалу населення України в ті часи усвідомлення необхідності державної незалежності, низький рівень національної самоідентичності. Але деякі з цим не згодні. Як факт, який завжди залишається фактом - такою правдою, яку неможливо ані сховати, ані спотворити; лише на короткий час і лише під дією величезного страху. Але коли ця напруга слабшає, правда знову відкривається. Вона як світло, від якого тікає всяка темрява.

А правда в тому, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя та благополуччя. Це було доказом, яскравим доказом, і насамперед самим собі. Доказом перед усіма іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це - пряма відповідь на історичний виклик. Відповідь, а не ухилення від неї.

Указ Президента України про «День пам’яті Героїв Крут» № 15/07, який відзначається 29-го січня, був підписаний 15-го січня 2007-го року.

Цей День, не дивлячись ні на що, назавжди залишиться світлим в нашій пам’яті. День подвигу та прикладу для майбутніх та нинішніх поколінь. День надії і любові до своєї вітчизни. День пам’яті Героїв Крут.

 

 

 

 

 

Катерина Білокур – українська художниця-самоучка.

    На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила "чужою" усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Природа стала для неї вчителем, а квіти – головними мотивами полотен. “Квіти, як і люди – живі, у них є душа!”, – говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Вони, немов на одному диханні, лягали на полотно яскравим вибухом. Розмістити колекцією її картин мріяли в Радянському Кремлі, а сьогодні, щоб побачити її полотна, в Україну приїжджають люди з усього світу.

Народилася художниця в селі Богданівка в Яготинському районі Київської області. Дата народження не відома. Вважається, що Катерина Білокур 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Таке припущення точної дати народження художниці вважається через те, що у цей день церква відзначає день святої великомучениці Катерини, в честь якої і дали ім'я дівчинці. Ці звивисті вулички зберігають пам’ять про Катерину Білокур. А в невеликому будинку, де все життя прожила художниця – музей.

Коли дівчинка почала малювати – точно ніхто не пам’ятає. Та й були це наївні дитячі ескізи, намальовані вуглиною на клаптиках полотна. “Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит молодшого брата Грицька. – Ах ти, поганка! – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці”, –  йдеться у спогадах художниці. Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким безглуздим, як вважали в селі, заняттям. Вжили заходів: різки та найсуворіша заборона малювати. “Одержима”, – говорили про Катерину односельці.

Жага отримати художню освіту не покидала Катерину. Дізнавшись з газети, що Київський театральний технікум набирає студентів – вирішила знову ризикнути після того, як її не прийняли в миргородський технікум.

Але в Театральному технікумі розмова почалася з питання про закінчення школи. На цьому, як і в Миргородському технікумі, все й закінчилося. Документа не було… Знову розчарування і душевний біль. Відчай проник у душу так глибоко, що в листопадову холоднечу вирішила… топитися. На щастя, обійшлося. Перемогло бажання жити і довести всім, що вона здатна на щось більш значуще, ніж поратися на городі!

У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…

У 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка Катерини Білокур. Усі 11 полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджують поїздкою до Москви. “О, з якою я енергією працювала в кінці 1940 року й на початку 1941-го! Вже рідні мої мене не сварили, бо в Полтаві сказали, що я – художник! Чуєте!? Вчені люди назвали мене художником!”, – зі спогадів Катерини. У 1941 році Катерина Білокур створює свій черговий шедевр – “Польові квіти”.

У червні 1954 року, в Парижі, відбулася ретроспективна виставка Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам’ятав про чудову колекцію своїх ранніх полотен, зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову побачити ці творіння і показати їх європейським фахівцям. У Париж привезли тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й Ермітажу. Тоді ж для експозиції Міжнародної виставки сучасного мистецтва в Луврі привезли картини сучасних художників СРСР. Серед них і три картини Білокур – “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле”. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б увесь світ заговорити про неї!”.

“Громадянку села Богданівка” Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивно, тим більше, що про сучасне мистецтво він відгукувався вельми невтішно. А Катерину назвав “геніальною”.

Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі… Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка двері відчинила меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.

  

 Всесвітній день боротьби зі СНІДом

     

Мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – привернути увагу суспільства до цієї хвороби. Згідно з даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року у світі проживало 38 млн людей з ВІЛ. У 2019 році кількість нових випадків інфікування становила 1,7 млн осіб.

Вперше Всесвітній день боротьби зі СНІДом проголошено у 1988 році. Багато державних, громадських та медичних організацій у всьому світі в цей день проводять різні просвітницькі та діагностичні заходи.

Символ  Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – червона стрічка, яка символізує пам'ять про людей, життя яких забрав СНІД. Також вона є символом боротьби із захворюванням і надії на те, що незабаром знайдуть ліки від "чуми XX століття". 

З часів гріхопадіння в історії людства спостерігалося безліч найрізноманітніших вкрай негативних явищ. Якщо виключити згубні природні катастрофи, а так само здавалося б нескінченну низку віроломних кровопролить, в яких так досягло успіху наше людство і спробувати виділити якісь ще події, які запопадливо підкошували наші з вами життя, то безсумнівно ми зупинимося на жахливих і вкрай жорстоких епідеміях смертельних для людини хвороб. Одна з останніх епідемій нашої сучасності була прозвана чумою 20-го століття - синдром набутого імунного дефіциту, скорочено - СНІД. Не дивлячись на досягнення нашої прогресивної науки ми на превеликий жаль змушені констатувати, що вона ще далеко не закінчена. Її масштаб, цинічність і підступність, досі не може залишити байдужим жодної більш-менш розсудливої людини. Офіційна статистика поширення синдрому набутого імунного дефіциту все змушує нас відчувати глибоку тривогу. З часів виявлення і виділення цієї хвороби в окрему категорію пройшло вже багато часу. За опублікованими в 2007-му році даними цей вірус почав розповсюджуватися з Африки приблизно з 1969-го року. Спочатку на Гаїті, потім потрапив в Сполучені Штати Америки, потім далі по всьому світу. Вчені сподівалися швидко приборкати хвилю цієї епідемії, так як шляхи розповсюдження цього вірусу були встановлені цілком виразно вже в 1985-му році - через кров, і в соціальному середовищі навіть з’явився сарказм з приводу цієї недуги, так як вона в першу чергу торкнулася людей з не традиційної сексуальної орієнтацією, людей які займаються проституцією і середу наркозалежних, але її швидкість і її маневреність поставили під сумнів цю легковажну надію.

На рахунку цієї хвороби вже безліч мільйонів людських життів, щорічно до їх числа додається ще і ще й цей рахунок вже давно не на нашу користь. Звичайно ж, завдяки численним дослідженням, вченим і медикам вдалося хоч якось медикаментозно приборкати її активність у людському тілі, однак дорожнеча цих методів і лікарських препаратів як завжди дає значний карт бланш її розвитку та поширенню. Факти вперто свідчать, що навіть численні міжнародні та урядові програми по боротьбі з пандемією ВІЛ-інфекції та СНІДу не дозволяють нам ще залишити цю епідемію в минулому. У відсотковому відношенні ця хвороба по колишньому характерна переважно для основних груп ризику. Завдяки злагодженості методів і роботи медичних установ вдалося знизити показник розповсюдження і захворюваності ВІЛ-інфекцією і СНІДом через лікарські заклади, проте він і досі залишається досить високим: від 0,22 до 1,1%% від загального числа заражених.

Оцінивши загрозу, що насувається і можливі катастрофічні наслідки, ще в 1987-му році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, два співробітника з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я, запропонували ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом . Ця ідея була підтримана. Дата проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом була встановлена на 1-е грудня і вперше відзначена в 1988-му році. Відзначається щорічно з ініціативи ВООЗ, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/43/15.

Ми  сподіваємося, що одного разу можна буде сказати - зі СНІДом покінчено! Висловлюємо почуття глибокого співчуття всім, хто втратив своїх близьких і друзів від цієї віроломної хвороби. Бажаємо підбадьорення і надії всім, хто переносить цю хворобу на собі - залишатися в живих! Життя не відвернулося від Вас, воно лише нагадало про себе ...