Міжнародні десятиліття за рішенням ООН:

2014-2024 роки – Десятиліття стійкої енергетики для всіх

2015 – 2024 роки – Міжнародне десятиліття осіб африканського походження 2016 – 2025 роки – Десятиліття дій ООН з проблем харчування

2018 – 2028 роки – Міжнародне десятиліття дій "Вода для сталого розвитку" 2019 – 2028 роки – Міжнародне десятиліття ООН щодо сімейних фермерських господарств

2021– 2030 роки – Міжнародне десятиліття Організації Об'єднаних Націй з відновлення екосистем

2021 – 2030 роки – Міжнародне десятиліття науки про океан в інтересах сталого розвитку

2022 – 2032 роки – Міжнародне десятиліття мов корінних народів

 2024 – 2033 роки – Міжнародне десятиліття науки для сталого розвитку

 

На державному рівні оголошено:

2018–2028 – Десятиліття української мови (Указ Президента України

No 156/2018 від 31.05.2018 р.)

 

ЄС оголосив:

Валенсію (Іспанія) – “зеленою” столицею Європи

Тарту (Естонія) – культурною столицею Європи

Страсбург (Франція) – Всесвітньою столицею книги

Тренто (Італія) – європейською волонтерською столицею

 

 Відомі події світової історії:

35 років тому резолюцією Генеральної Асамблеї ООН схвалено

“Конвенцію про права дитини” (1989)

40 років від часу заснування американської компанії з виробництва

комп’ютерної техніки Dell (1984)

65 років тому Генеральною Асамблеєю ООН проголошено “Декларацію

прав дитини” (1959)

 

 

2024 року виповнюється:

 Відомі події в Україні:

90 років від часу створення Національної спілки письменників

України (1934)

130 років від часу запуску у Львові електричного трамвая – одного

з найперших у Європі (1894)

150 років від часу створення Всесвітньої поштової спілки – міжнародної

організації, що нині об’єднує 192 країни (1874)

190 років від часу заснування Наукової бібліотеки імені М. Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1834)

190 років від часу заснування дендрологічного парку “Тростянець”

НАН України (1834)

290 років від часу заснування Нової Січі, останньої Запорозької Січі (1734)

350 років від першого видання Києво-Печерською друкарнею “Київського

Синопсиса”, першого короткого нарису історії України від найдавніших

часів до останньої чверті XVII ст. (1674)

450 років від часу появи першого друкованого в Україні слов’янського

“Букваря”, упорядкованого та виданого І. Федоровим у Львові (1574)

880 років від часу створення Галицького Євангелія, однієї з найдавніших

книжкових пам’яток Київської Русі (1144)

 

Ювілеї письменників:

1 січня

110 років від дня народження Збана́цького Ю́рія Оліфе́ровича (1914-1994), українського письменника, кінодраматурга

 6 січня

190 років від дня народження Руданського Степана Васильовича (1834-1873), українського поета, перекладача античної літератури

 8 січня

145 років від дня народження Васи́льченка Степа́на Васи́льовича (1879-1932), українського письменника і педагога

 9 березня

 210 років від дня народження Шевче́нка Тара́са Григо́ровича (1814-1861), українського поета, прозаїка, мислителя, живописця, гравера, етнографа, громадського діяча

 13 травня

 175 років від дня народження Панаса Мирного (Рудченка Пана́са Я́ковича) (1849-1920), українського прозаїка та драматурга

17 червня

175 років від дня народження Олени Пчілки (Косач Ольги Петрівни) (1849-1930), української письменниці, меценатки, перекладачки, етнографки, фольклористки, публіцистки, громадської діячки

25 серпня

100 років від дня народження Загребельного Павла Архи́повича (1924-2009), українського письменника, сценариста, Героя України

 9 вересня

 255 років від дня народження Котляре́вського Іва́на Петро́вича (1769-1838), українського письменника, військового, класика нової української літератури, громадського діяча

10 вересня

130 років від дня народження Довже́нка Олекса́ндра Петро́вича (1894-1956), українського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографа

17 вересня

 160 років від дня народження Коцюбинського Михайла Михайловича (1864-1913), видатного українського письменника, громадського діяча, майстра психологічної прози

20 вересня

 95 років від дня народження Світли́чного Іва́на Олексі́йовича (1929-1992), українського літературознавця, мовознавця, літературного критика, поета, перекладача

9 жовтня

120 років від дня народження Бажа́на Мико́ли Плато́новича (1904-1983), українського поета, перекладача, культуролога, енциклопедиста, філософа, громадського діяча

13 листопада

135 років від дня народження Остапа Вишні (Губенка Павла Михайловича) (1889-1956), українського письменника, новеліста, класика сатиричної прози XX століття

 

 Видатні особистості:

95 років від дня народження Адель Григорівни Гілевич (1929- 1994), української художниці-ілюстраторки

140 років від дня народження Олександра Васильовича Лінецького

(1884–1953), українського архітектора

160 років від дня народження Віктора Валер’яновича Величка

(1864–1923), українського архітектора

160 років від дня народження Михайла Мелетійовича Плохинського

(1864–1906), українського історика, архівіста

170 років від дня народження Олексія Михайловича Іваницького

(1854–1920), фотохудожника

170 років від дня народження Йосипа Абрамовича Маршака (1854–1918),

українського купця, ювеліра, мецената

180 років від дня народження Сергія Олександровича Раєвського

(1844 – після 1922), діяча просвітницького руху, члена (1869–1920) та голови

(1911–1915) Харківського товариства грамотності

180 років від дня народження Єгора Єгоровича Шрейдера (1844–1922),

українського живописця

210 років від дня народження Амвросія Лук’яновича Метлинського

(1814–1870), українського поета, перекладача, етнографа, видавця, педагога

210 років від дня народження Джона Джеймса Юза (1814–1889), британсь-

кого гірничого інженера, засновника міста Юзівка (нині – місто Донецьк)

245 років від дня народження Олександра Дмитровича Засядька (1779–1837), українського винахідника-артилериста, генерал-лейтенанта артилерії

380 років від дня народження Мацуо Басьо (1644-1694), японського поета, майстра коротких хайку

510 років від дня народження Андреаса Везалія (1514–1564), творця

сучасної анатомії як науки, першого, хто дав опис тіла людини, побудований

на докладному анатомуванні

555 років від дня народження Васко да Гами (1469–1524), португальсь-

кого дослідника і мореплавця, який відкрив морський шлях із Європи

до Індії навколо мису Доброї Надії

555 років від дня народження Еразма Ротердамського (1469–1536),

французького богослова, філософа, поета

770 років від дня народження Марка Поло (1254–1324), венеціанського

купця, мандрівника

945 років від дня народження П’єра Абеляра (1079–1142), французького

філософа, теолога, поета

1670 років від дня народження Аврелія Августина (354–430), середньо-

вічного філософа, родоначальника християнської історії

1555 років від дня народження Сократа (469–399 рр. до н. е.),

грецького філософа

1640 років від дня народження Аристотеля (384–322 рр. до н. е.),

давньогрецького філософа, першого науковця-енциклопедиста

 

Краєзнавчі дати

1 січня

80 років з дня народження Миколи Федоровича Федунця (1944-2009) – поета, заслуженого працівника культури України, лауреата Міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця, обласних премій ім. Т. Шевченка та ім. В. Булаєнка, Хмельницької міської премії ім. Б. Хмельницького. Народився у с. Сушівці Білогірського р-ну

80 років з дня народження Ольги Андріївни Кравченко – художниці, члена НСХ України. Народилася у с. Новодубище Красилівського р-ну

2 січня

80 років з дня народження Віктора Омеляновича Гуцала – диригента, педагога, народного артиста УРСР, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Народився у с. Требухівці Летичівського р-ну

 

3 січня

235 років з дня народження Северина Кжишковського (Кржишковського; 1789-1865) – релігійного діяча, письменника, мемуариста. Народився у м Кам’янецьПодільський

75 років з дня народження Андрія Андрійовича Яремчука – журналіста, кінокритика, заслуженого журналіста України, члена НСЖ України та НС кінематографістів України. Народився у с. Коськів Шепетівського р-ну

 

5 січня

115 років з дня народження Степана Івановича Данилишина (1909-1973) – художника театру, живописця, члена СХ СРСР, заслуженого діяча мистецтв УРСР. Народився у с. Юхимівці Волочиського р-ну

 

6 січня

190 років з дня народження Степана Васильовича Руданського (1834-1873) – лікаря, поета, перекладача. Навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії (1849-1855). На Поділлі збирав фольклор, написав перші оригінальні твори

 

8 січня

85 років з дня народження Петра Прокоповича Карася – поета, публіциста, члена НСП України та НСЖ України, заслуженого журналіста України, лауреата обласних премій ім. В. Булаєнка та ім. М. Годованця. Народився у с. Коханівка Полонського р-ну

 

10 січня

95 років з дня народження Валентина Івановича Зноби (1929-2006) – скульптора, народного художника України, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, нині Національна премія України ім. Т. Г. Шевченка, засновника Академії мистецтв України, автора монумента Слави у м. Хмельницький

 

11 січня

85 років з дня народження Олександра Володимировича Лесика – архітектора, доктора архітектури, дійсного академіка УА архітектури, професора Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Народився у м. Полонне

75 років з дня народження Василя Лаврентійовича Дацюка – письменника, перекладача, члена НСП України. Народився в с. Щурівці Ізяславського р-ну;

75 років з дня народження Ніни Іванівни Гончарук – вишивальниці, заслуженого майстра народної творчості, лауреата обласної премії м.. Т. Г. Шевченка, Хмельницької міської премії м.. Б. Хмельницького. Народилася в с. Видошня Ярмолинецького р-ну

 

16 січня

80 років з часу смерті Леоніда Сильвестровича Лупана (1915-1944) – поета. У 1937 р. був репресований. Реабілітований посмертно. Народився у с. Нестерівці Дунаєвецького р-ну

70 років з часу перейменування міста Проскурова у місто Хмельницький, а Кам’янець-Подільської області на Хмельницьку (Постанова Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 р.)

 

23 січня

75 років з дня народження Володимира Миколайовича Марчука – живописця, майстра монументального розпису, члена НСХ України. Народився у с. Москалівка Ярмолинецького р-ну

 

28 січня

65 років з дня народження Любові Іванівни Сердунич – педагога, поетеси, краєзнавця, громадського діяча, члена НСП України, лауреата обласної премії ім. М. Годованця. Народилася у с. Теліжинці Старосинявського р-ну

 

7 лютого

95 років з дня народження Івана Архиповича Стасюка (1929-2009) – краєзнавця, дослідника Поділля, почесного краєзнавця України, публіциста, лауреата обласної премії ім. Ю. Сіцінського. Народився у с. Карабіївка Теофіпольського р-ну

85 років з дня народження Едуарда Рафаїловича Міляра – живописця, графіка, поета, члена НСХ України. Народився у смт Антоніни Красилівського р-ну

 

24 лютого

75 років з дня народження Зої Олександрівни Діденко – історика, голови правління Хмельницького міського відділення Всеукраїнського товариства української мови ім.Т. Г. Шевченка «Просвіта», лауреата премії ім. Я. Гальчевського, кавалера ордена княгині Ольги III ст.

 

100 років з часу перебування у Проскурові уряду УНР (березень, листопад)

 

1 березня

75 років з дня народження Валентини Григорівни Щур – скрипальки, педагога, заслуженої артистки України, лауреата обласної премії ім. Т. Г. Шевченка, викладача Хмельницького музичного училища ім. В. Заремби. Народилася у м. Хмельницький

 

8 березня

75 років з дня народження Володимира Івановича Карвасарного – графіка, живописця, майстра художнього оброблення металу, члена НСХ України, лауреата обласної премії ім. В. Розвадовського та Хмельницької міської премії ім. Б. Хмельницького. Народився у с. Петрашівка Віньковецького р-ну

 

30 березня

70 років з дня народження Олександра Васильовича Байдича – освітянина, дослідника Поділля, почесного краєзнавця України, лауреата обласної премії ім. Ю. Сіцінського, директора Кузьминського ліцею. Народився у с. Кузьмин Красилівського р-н

 

7 квітня

105 років з дня народження Івана Омельяновича Кутеня (1919-1984) – поета-пісняра, на його слова написано близько 300 пісень. Народився у с. Збриж Чемеровецького р-ну

 

8 квітня

80 років з дня народження Бориса Михайловича Негоди – художника-графіка, члена НСХ України, заслуженого художника України, лауреата обласної премії ім. В. Розвадовського. Народився у с. Калиня Кам’янець-Подільського р-ну

 

1 травня

60 років з часу заснування ансамблю танцю “Подолянчик” Хмельницького палацу творчості дітей та юнацтва – лауреата багатьох премій, переможця міжнародних фестивалів та конкурсів, зразкового художнього колективу України (1964)

120 років від дня народження Сальвадора Далі (1904–1989), іспанського художника, скульптора.

 

8 червня

95 років з дня народження Василя Івановича Кравчука (1929-2015) – письменника, сатирика, самодіяльного композитора, заслуженого діяча культури України, члена НСП України, лауреата літературних премій ім. С. Руданського, ім. С. Олійника, ім. Н. Забіли, лауреата обласної премії ім. М. Годованця. Народився у с. Кіндратки Ізяславського р-ну

 

20 червня

85 років з дня народження Василя Федоровича Василашка – поета, публіциста, члена НСП та НСЖ України, заслуженого журналіста України, лауреата літературної премії ім. Лесі Українки. Народився у с. Куражин Новоушицького р-ну

 

23 червня

100 років з дня народження Григорія Яковича Храпача (1924- 2013) – поета, прозаїка, члена НСП України, лауреата обласних премій ім. Т. Шевченка, ім. М. Годованця, ім. В. Булаєнка. Народився у с. Гелетинці Хмельницького р-ну

 

24 червня

130 років з дня народження Володимира Юхимовича Січинського (1894-1962) – відомого історика архітектури, художника-графіка, літературознавця та мистецтвознавця, професора. Народився у м. Кам’янець-Подільський

 

6 липня

55 років з дня народження Богдана Миколайовича Мазура – скульптора, народного художника України, члена НСХ України, лауреата Малої Державної премії України ім. Т. Шевченка. Народився у м. Хмельницький

 

20 липня

80 років з дня народження Анатолія Йосиповича Ненцінського – письменника, гумориста, члена НСП України, заслуженого журналіста України, лауреата обласних премій ім. В. Булаєнка, ім. М. Годованця, ім. М. Федунця. Народився у с. Веснянка Старокостянтинівського р-ну

 

4 серпня

175 років з дня смерті Сильвестра Венжика Грози (1792-1849) – польського письменника, публіциста, представника “Української школи” в польській літературі. Народився у смт Меджибіж Летичівського р-ну

 

9 серпня

75 років з дня народження Миколи Захаровича Клеца – письменника, члена НСП України, лауреата обласної премії ім. М. Годованця. Народився у с. Малі Мацевичі Старокостянтинівського р-н

 

19 серпня

80 років з дня загибелі Володимира Дмитровича Булаєнка (1918-1944) – українського поета-воїна, члена СП України (посмертно). Народився у с. Сорокодуби Красилівського р-ну

 

3 жовтня

125 років з дня народження Костя Олексійовича Гордієнка (1899-1993) – письменника, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Народився у с. Микитинці Ярмолинецького р-ну

 

 

9 жовтня

120 років з дня народження Миколи Платоновича Бажана (1904-1983) – поета, письменника, перекладача, літературознавця, державного і громадського діяча, академіка АН України, Героя Соціалістичної Праці, лауреата двох Державних премій України. Народився у м. Кам’янець-Подільський

 

12 жовтня

430 років з дня смерті Герасима Даниловича Смотрицького (I пол. XVI ст. – 1594) – письменника, педагога, культурноосвітнього діяча. Народився у с. Смотрич Дунаєвецького р-ну

 

15 жовтня

170 років з дня народження Юхима (Євфимія) Йосиповича Сіцінського (1859-1937) – історика Поділля, етнографа, мистецтвознавця, музеєзнавця, громадського діяча. Народився у с. Мазники, нині Деражнянського р-ну

 

17 листопада

190 років з дня смерті Мауриція Гославського (1802-1834) – польського поета-романтика, представника «Української школи» в польській літературі. Народився у с. Косогірка Ярмолинецького р-ну

 

21 листопада

65 років з дня народження Наталії Семенівни Лашко – художниці, члена НСМНМ України, педагога. Працює в техніці вишивки соломкою. Життєво і творчо пов’язана з м. Кам’янець-Подільський

 

2 грудня

80 років з дня народження Івана Михайловича Юркова – художника декоративно-прикладного мистецтва (художня обробка металу), члена НСХ України. Єдиний на Поділлі майстер, який працює у техніці емалі.

 

14 грудня

110 років з дня народження Степана Костянтиновича Гуменюка (1914-1991) – історика-краєзнавця, кандидата історичних наук, бібліографа Поділля, громадського діяча, голови Хмельницького обласного історико-краєзнавчого товариства (1964-1991), лауреата обласної премії ім. Ю. Сіцінського (посмертно). Народився у с. Михайлівка Ярмолинецького р-ну.

 

 

Книги-картинки. Що таке Віммельбух?

Книги-картинки корисні для тренування уваги, логічного мислення та уяви. Вони допомагають розвивати мовлення дитини. Поки батьки розповідають про те, що відбувається на сторінках, малеча запам’ятовує нові слова та вчиться вимовляти. “Читання” можна переривати завданнями. Наприклад, попросити дитину знайти на зображенні певного персонажа або порахувати кількість предметів одного кольору. У сучасному світі  такі книги називаються Віммельбухи. У перекладі з німецької Віммельбух це “ілюстрована книга-головоломка”. У ній зовсім мало тексту, а іноді його взагалі немає. Кожен розворот Віммельбуха – велике барвисте зображення, яке складається з найдрібніших фрагментів, героїв, явищ і безлічі сюжетних ліній. Вважається, що жанр з’явився завдяки фламандським художникам Ієроніму Босху та Пітеру Брейгелю-старшому, відомим своїми деталізованими картинами. Їхні роботи надихнули німецького ілюстратора Алі Мітгуча на створення віммельбухів. Перша книга для дітей вийшла 1968 року і називалася “Навколо мого міста”. У ній описувалися сцени із повсякденного життя Мюнхена. Дітям та дорослим так сподобалося розглядати, а не читати, що жанр прижився і залишається популярним досі.

Незважаючи на відсутність тексту, будь-який Віммельбух – довга книга. У ній немає єдиного сюжету. Дивлячись на яскраві розвороти, можна писати стільки історій, скільки дозволить фантазія. Вивчення Віммельбухів більше схоже на гру, тому є чудовим способом провести час усією родиною.

Книга дає масу можливостей проявити фантазію. Можна просто розглядати барвисті сюжети, не вдаючись у подробиці, а можна влаштовувати змагання історій, виконувати завдання на якийсь час і навіть вивчати іноземну мову за допомогою Віммельбуха.

Разом із дитиною можна зробити картинку-головоломку своїми руками. Визначте цікаву йому тему та зробіть фон. Можна намалювати на ватмані карту зоряного неба або надрукувати готовий лісовий краєвид. Потрібні герої та предмети знайдуться на сторінках старих журналів – разом із дитиною вирізайте все, що сподобалося, та приклеюйте на заготовку. У результаті вийде ваш унікальний Віммельбух, з яким можна працювати так само, як із книгою з друкарні.

Як правило, з 6-9 місяців дитина вже може концентруватися на картинці протягом декількох хвилин, поки дорослий розповідає, де котик або куди біжить конячка. У цьому віці основний акцент можна зробити саме на вивчення нових слів. Наприклад, сьогодні ви показуєте і називаєте тварин, завтра – транспорт, післязавтра – рослини і таке інше. Намагайтеся не перевтомити дитину. Якщо він утомився і більше не хоче розглядати картинки, поверніться до гри через пару днів.

У віці 3-х років можна не лише вивчати слова, а й наповнювати мову новими значеннями. Розповідайте про форму та колір предметів, пояснюйте дії героїв, створюйте прості логічні ланцюжки. Наприклад, “Почався дощ, тому всі дістали парасольки”, “Велосипед зламався, тато його лагодить”, “Бабуся йде в магазин, щоб купити молоко”. Це допоможе дитині навчитися розуміти причинно-наслідкові зв’язки та підштовхне її інтерес до вивчення навколишнього світу. Допитливі діти будуть ставити багато запитань батькам. Не відмахуйтеся від них і намагайтеся знаходити відповіді на всі репліки на кшталт “Чому небо блакитне, а ліс зелений?”.

Поступово у малечі збільшуйться обсяг інформації. Вже можна писати довгі історії про героїв книги, робити речення розгорнутими. Розповідати про емоції персонажів, описувати погоду чи природні явища. Доросліші, дитина сильніше втягується в процес. Задавайте діткам запитання, просіть вигадати свою історію, обговорюйте те, що відбувається, – загалом, перетворюйте гру на дискусію.До речі, у цьому віці можна навчати дитину рахувати. Почніть із простого. Наприклад, допоможіть дізнатися, скільки дерев. Згодом вдасться приступити до складніших завдань: “На картинці дві корови і три качки. Скільки всього птахів ти бачиш?”. Навички можна тренувати і після гри з Віммельбухом, наприклад на прогулянці, підраховуючи качок у ставку або голубів на дитячому майданчику.

 

 

З 4 по 8 жовтня у Львові проходив 30-й міжнародний літературний фестиваль Lviv BookForum. Локація – Порохова вежа – одна із небагатьох збережених до сьогодні фортифікаційних споруд Львова у самому центрі міста. Серед основних тем для обговорення були: як війна в Україні змінить Європу, про імперіалізм та ідентичність, про пропаганду та покарання пропагандистів.  Видавництво Старого Лева поділилося топ-10 своїх книг, які найбільше розкуповувалися читачами.

 

 

Ілларіон Павлюк. Я бачу, вас цікавить пітьма.

Це історія про київського кримінального психолога Андрія Гайстера, якого відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір – серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати... У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

Як визначають самі видавці, «Я бачу, вас цікавить пітьма» письменника Іларіона Павлюка – це історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.

 

Генрі Марш. І наостанок.

Автор цієї художньої книги – нейрохірург із багаторічним стажем, уже на пенсії. Він боровся за людські життя, а тепер сам опинився в ситуації, що може стати його смертним вироком. У своїй книжці він пише про заплутаний шлях від лікаря до пацієнта. Генрі Марш нотує спогади про минуле та розмірковує про справи, які треба завершити. І зараз він більше, ніж будь-коли, зачарований таємницями науки і мозку, красою світу природи та любов’ю до своєї родини.

“Я усе своє життя провів за розгляданням таких медичних сканів. І написання про мозок – це не була хороша ідея, бо я все ще міркував, як лікар. Це люди хворіють, всі інші, а лікар – ні, такий, як я. І я на цій томографії побачив мозок 70-річного чоловіка. Я вже дійшов до того віку, що не люблю дивитися на свої фотографії, і те саме – з томографією. Наш мозок з процесом старіння зменшується і з’являються різні зони, які зазнали ушкодження”, – каже автор.

Тож книжка розпочинається із розповіді про старіння мозку і тіла загалом, чому люди з віком “зношуються”. На цю тему є багато різних наукових теорій. Проте автор не був упевнений, чи достатньо матеріалу для книги. А потім розпочалася пандемія COVID-19. Раптово зайнятий і шумний Лондон цілковито стих, навіть було чутно, як співають птахи. І з одного боку це було дуже прекрасно, а з іншого – дуже сумно, адже вмирали тисячі людей.

“А після пандемії мені поставили діагноз – рак. Я був надзвичайно стривожений, хоч мав справу із раком все своє життя. Але попри страх, я був водночас щасливий, що в мене хороше і повноцінне життя”, – додав британець.

 

Андрій Гудима. 69 спецій для Серця.

Цю книгу написав ресторатор, художник, письменник та воїн 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Андрій Гудима, який загинув у липні в бою під Бахмутом. “Для рідних Андрія, для його друзів та всіх, хто його знав і не знав, “69 спецій для Серця” – це дуже важлива книжка. Це ніби продовження історії автора. Він продовжує жити в тому, що він робив, що після себе залишив. Андрій Гудима був дуже багатогранною людиною і вмів цінувати та смакувати життя. Ця книжка – це невеличкі есеї про спеції, про емоції, які вони пробуджують у людині, доповнені чудовими ілюстраціями Світлани Фесенко”, – розповіла головна редакторка і співзасновниця “Видавництва Старого Лева” Мар’яна Савка.

У цій книзі – кулінарні секрети й таємниці досвіду Андрія Гудими – Майстра, Воїна Світла, який прагнув ділитися зі світом знаннями і любов’ю до всього. Автор не встиг побачити власну книгу, віддавши за свою країну життя. Життя, яке надзвичайно любив. “Ніяка праця не вартує витраченої секунди, якщо вона не приправлена головною спецією із тут описаних”, – переконані видавці. Усе минуще, а Любов – ніколи не перестає і не минає.

 

 

 Кобзар Незалежної України. Блаженніший Святослав про Блаженнішого Любомира.

Ця книга розповідає про шлях Любомира Гузара до Патріаршества УГКЦ, його роль у становленні Української Незалежності, розвитку Церкви після розпаду СРСР, а також про те, як йому вдалося посприяти приїзду Папи Івана Павла ІІ та змінити ставлення світу до України. Це книжка про те, як бути Людиною. Образ Любомира Гузара постає у спогадах його наступника, отця і глави Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава, які записала й упорядкувала Оксана Климончук. З Блаженнішим Любомиром я познайомилася ще тоді, коли він був главою церкви, – розповідає Оксана Климончук. – Спершу як журналістка, яка прийшла до нього на інтерв'ю. І перша наша зустріч була справді вражаюча. Це було перебування поруч із якоюсь неземною людиною, під час спілкування було дуже легко і світло. Відтоді ми доволі часто спілкувалися на різні теми, записували інтерв’ю.

Вона додала, що згодом, вже після смерті Блаженнішого Любомира, коли працювала над його біографією, їй потрібен був коментар його наступника Блаженнішого Святослава. І під час їхнього спілкування Оксана Климончук зрозуміла, що Блаженніший Святослав дуже добре відчував Любомира Гузара як людину і міг гідно оцінити його значення для церкви і для суспільства загалом.

“Розмова з Блаженнішим Святославом дала мені розуміння, що це матеріал для цілої книжки. Бесіди між нами відбувалися в час епідемії коронавірусу і зазвичай це були онлайн-розмови по Zoom. Книжка була майже готова на початок повномасштабного вторгнення. Та з початком війни я стала військовослужбовицею і вже не могла працювати над книгою. В той час багато людей не могли взятися до звичних їм справ. Та вже через пів року після повномасштабного вторгнення я таки опанувала себе і завершила роботу над книгою”, – розповіла упорядниця книги “Кобзар Незалежної України. Блаженніший Святослав про Блаженнішого Любомира“ Оксана Климончук.

 

Сильвія Плат. Під скляним ковпаком.

 “Під скляним ковпаком” – єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часу дії та за кілька тижнів до самогубства Плат. Українською роман видано вперше.

У 2019 році роман “Під скляним ковпаком” потрапив до ТОП-100 романів, які надихають. Провідні британські письменники і літературні критики виділили 100 романів, що вплинули на їхнє життя. До списку входили англомовні романи, написані за останні 300 років – сучасні бестселери і переклади, класика для дітей і дорослих. Вони були згруповані за темами, і відображали те, як книги допомагають формувати і впливати на наше мислення. “Під скляним ковпаком” Сильвії Плат був названим серед кращих у темі “Особистість”.

 

Стюарт Ґіббс. Шпигунська школа.

 Стюарт Ґіббс – американський письменник, який написав переважно загадкові та гумористичні книжки, призначені для підлітків. Видавці описують книги цього автора як “веселі, стрімкі” та “розважальні”.

“Шпигунська школа” – також легка, життєрадісна, сповнена доброго гумору книжка, що розповідає про пригоди 12-річного школяра Бена Ріплі, котрий повернувся після уроків додому та побачив у вітальні справжнісінького агента ЦРУ, який запросив його на навчання до Академії шпигунства. У першу ж свою ніч там Бен стає свідком злочину, а тоді дізнається, що він втрапив до чийогось хитрого плану – операції “Полювання борсука”. Хлопцеві доведеться розплутати чимало загадок, пережити викрадення й уникнути небезпек, щоб виявити подвійного агента. Але, на щастя, на допомогу йому приходить напарниця.

 

Енді Шепард. Хлопчик, який вирощував драконів.

Це перша книжка в серії британської письменниці Енді Шепард про Томаса та його дивовижні пригоди з драконами. У саду дідуся юний Томас знаходить дивне дерево із незвичними плодами. Ні про що не здогадуючись, хлопець забирає один плід додому. Яке ж його здивування, коли звідти вилуплюється крихітний дракон! Хто б не мріяв мати найкрутішу в світі домашню тваринку? Та якщо хочете вирощувати драконів, варто знати, у що вплутуєтеся. Бо дракони – то не тільки веселощі та ігри. Тож тепер Томасові доведеться навчитися доглядати за справжніми драконами.

Віталіна Макарик. Кеди в небі

 Це перша книга авторки – молодої журналістки з міста Володимир, у якій вона виписала історію дівчини-восьмикласниці, котра переживає депресію, пов’язану з тяжкою втратою, та вихід із неї за допомогою розкриття свого серця. Віталіна Макарик зауважує, що всі герої вигадані, усі збіги випадкові, але поштовхом до цієї книжки стала реальна історія. Вона “позичила” своїй героїні (та її мамі) власний музичний смак, тож вони слухають Металліку, Хардкіс і Лінкін Парк. “Деякі речі, описані в ній, стали відбуватися зі мною в реальному житті. Не один в один, але доволі схоже”, – говорить авторка.

У житті восьмикласниці Лесі настав час справжніх випробувань, боротьби з болем, образами і новими викликами. Але все може змінитися в одну мить. Червоні кеди – маленький секрет, стіна сили, за якою вразливий підліток відкриває у собі нове вміння – долати шлях без остраху й вагань. Ця подорож може виявитися цікавою та захопливою, бо коли відкриваєш серце й отримуєш багато любові, вона здатна латати найбільші рани.

 

Володимир Вакуленко. Татусева книга.

Це книга письменника, громадського діяча, волонтера Володимира Вакуленка, якого вбили російські військові під час окупації Ізюма на Харківщині. Він – лауреат міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка, лауреат Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича, лауреат міжнародного конкурсу “Коронація слова”, нагороджений відзнакою “Срібний тризуб” до 20-річчя Незалежності України за літературні досягнення.

Видавництво Старого Лева перевидало “Татусеву книгу”, вперше видану в 2014 році, щоб у такий спосіб підтримати родину Вакуленків і перш за все Віталіка, в якого не залишилося тата, котрий любив його понад усе, але залишаться татові вірші, присвячені йому, – зазначила головна редакторка й співзасновниця видавництва Мар’яна Савка. Хоч і не кожен татко пише вірші для своїх малюків, однак читати цю книгу може кожен, бо ці веселі, грайливі віршики написані люблячим татом, Володимиром Вакуленком-К для свого сина. Вірші цікаві, ритмічні, їх легко запам’ятовувати і декламувати. А яскраві малюнки Наталки Гайди можна розглядати годинами і щоразу знаходити щось кумедне й цікаве.

 

 Меґан МакДоналд. Джуді Муді.

Ця серія книг відомої американської авторки дуже полюбилася українським юним читачам, її називали серед найбільш популярних і в 2021-му, й у 2022-му роках. “Серед наших бестселерів є серія письменниці Меґан МакДоналд “Джуді Муді” – фантастично успішна серія книжок, авторка просто впіймала хвилю. Це те, що дітям подобається – про неординарну, з міцним характером, дівчинку й її пригоди; діти чекають наступних книг, бо вони написані легко, з гумором”, – розповідає Мар’яна Савка про цю авторку.

У першій книжці з серії про Джуді Муді на вас чекає знайомство з цією кумедною дівчинкою, у якої частенько змінюється настрій. Він буває хороший, поганий, передшкільний, шкільний – який завгодно. А ще у неї є молодший братик Стінк, найкращий друг Рокі та “заклятий” друг Френк Перл. Вони потрапляють у різноманітні пригоди, вчаться тішитися маленьким і великим радощам. А головне – вони неодмінно подарують усім читачам усмішку.

 

 День української писемності та мови.

Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопаду 1997-го № 1241/97 і відзначалося щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.

Згідно з Указом Президента України №455/2023 від 28 липня 2023 року, День української писемності та мови тепер відзначається 27 жовтня.

Кожна людина може знати декілька мов, цікавитися іншими культурами, але тільки рідна мова торкається глибини душі. Вона спроможна надати відчуття єдності з своїми нащадками, своєю родиною, національністю.

Так важливо у житті відчувати себе приналежним до нації, відчувати ту силу й натхнення на неймовірні здобуття. Вшановуючи та розповсюджуючи мову, українці відстоюють не тільки свої власні інтереси, а й інтереси власної держави. Мова є, була і буде для українців символом свободи. Рідна мова є своєрідним психокодом. Розмовляючи українською ми запускаємо у підсвідомості етнокоди, що надихають та вказують вірний шлях.

Важливим фактором залишається “чистота” мови. Мова не є сталою, а розвивається разом із народом, тому, звичайно, потрібно забезпечувати молоде покоління лише перевіреними новинами з лінгвістичного світу. Сучасні газети, журнали, теленовини та радіо мають неабиякий вплив на людей, тому важливо, щоб вони транслювали правильну українську мову.

ЯК ВІДЗНАЧАТИ ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ?

З 2000-го року було заведено писати всеукраїнський диктант. Написати його та перевірити свої знання може кожен охочий. На радіо щороку на честь Дня української писемності та мови зачитується диктант. До цього дійства можна залучити всю сім’ю та друзів.

Також в цей день стартує конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, де найкращі учні можуть позмагатися щодо знання рідної мови. Переможці не тільки отримують Цього дня можна покласти квіти до пам’ятника Нестора-Літописця, аби вшанувати пам’ять і попросити успіхів у навчанні, похвальні листи та грамоти, а й фінансове винагородження.

У всіх куточках країни проходить нагородження всіх, хто займається популяризацією української мови.

ЦІКАВІ ФАКТИ.

Щороку до цієї дати стартує конкурс ім. Петра Яцика, у якому беруть участь знавці української мови з 20 країн світу. Їхня загальна кількість складає приблизно 5 млн. чоловік.

Рекордсменом серед переведених творів є “Заповіт” Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1845 року, його перекладали на різні мови 147 разів.

До недавнього часу українська мова нараховувала приблизно 276 тисяч слів. Але стрімкий розвиток в останні роки суттєво збільшив цю кількість на декілька сотень.

Українська мова вважається найбагатшою на зменшувальні форми. Навіть у сучасному гімні країни зустрічається слово “воріженьки”. Хоча слід зазначити, що у версіях 1862 та 1865 року ще вживалося “вороги”.

Найстаріший літературний збірник, написаний українською мовою, датується 1571 роком. Баладна пісня “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?” була включена у граматику Яна Богослова. Але через смерть автора ця книга не побачила світ. Першим надрукованим “Букварем” вважається підручник Івана Федорова, який зараз знаходиться у бібліотеці Гарварду. 

За час свого існування українська пережила не менше пів тисячі циркулярів та указів, постанов і ухвал, розпоряджень та наказів про заборону. Але вона вистояла! І сьогодні, маючи безпрецендентну підтримку за всі роки новітньої історії незалежності, пішла у свій вирішальний контрнаступ. Кожен, говорячи українською, наближає Перемогу! 

 

 

День Державного Прапора України.

     

      Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
          Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

Синій і жовтий кольори символізували Київську державу ще до християнізації Русі. Вони були присутні майже на всіх гербах міст, а також на гербах князів за часів середньовіччя і Королівства Русь (Галицько-Волинського князівства) у XIV столітті.

З революцією 1848–1849 рр. пов'язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.

У сучасному вигляді український прапор вперше зафіксований під час “весни народів” — у червні 1848 року його підняли на міській ратуші Львова. Після цього прапори в таких кольорах стали використовувати під час Шевченківських та інших свят, а на початку XX століття український прапор з’явився на політичних демонстраціях.

У січні 1918 року Українська Центральна Рада затвердила тимчасовий закон про флот, в якому визначила порядок кольорів на прапорі військової флотилії як синьо-жовтий. А 22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила закон, затвердивши поєднання жовтого та блакитного кольорів як прапор Української Народної Республіки.

Під час правління гетьмана Павла Скоропадського на основі цієї колірної гами формувалися різні службові прапори. Синьо-жовтий стяг оголосила державним прапором і Західноукраїнська Народна республіка. Коли до влади прийшли більшовики, синьо-жовтий прапор був заборонений.

Офіційною державною символом України синьо-жовтий прапор став 18 вересня 1991 року — в цей день президія Верховної Ради ухвалила відповідну постанову.

А 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову “ Про затвердження Державним прапором України Національного прапора”.

День Державного прапора України встановлений указом Леоніда Кучми “ Про День Державного прапора України” від 23 серпня 2004 року.

У 2009 році Віктор Ющенко вніс до Указу зміни, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

  

 

Цікаві книги, які змінять вашу свідомість.

Знання про те, звідки в минулому з’явилися та чи інша річ, потрібне для нашого майбутнього. Бо все на світі має своє коріння, яке щоразу завуальовується черговими ідеологіями. З іншого боку, тепер про це незайве буде дізнатися з новодруків, які продовжують виходити, незважаючи на жорсткі обставини нашого воєнного часу.

Зіменковський  Андрій . Алхімія без упереджень. – Львів: Кварт, 2022.

Розповідаючи у своєму ґрунтовному і захопливому дослідженні про алхімію та її таємниці, автор реабілітує цю давню науку, пояснюючи, окрім того, що існують Древні Знання, які не цілком втрачені. Матеріальне і Духовне, наука і релігія, езотерика і наука – все можливе в поєднанні. Але найголовніше в “Алхімії без упереджень” Андрія Зіменковського – це те, що він нагадує – алхіміки були реальними, часом дуже обдарованими та значимими у суспільстві людьми. Родоначальник сучасної хімії Роберт Бойль, видатний медик та філософ Авіценна, прешодрукар Йоган Гутенберг, Папа Іоан ХХІІ та французький король Карл VI – перелік визначних осіб різних часів та народів у той чи інший спосіб причетних до алхімії дуже великий. Звісно, що у буденному житті все це мало таємний характер, тому не дивно, що пильну увагу в книжці приділено таємним товариствам. “Виявилось, що розірвані частини доісторичних знань “вижили” в різноманітних езотеричних формах таємних товариств. Ці малозрозумілі групи зберегли не лише такі релігійні поняття, як реінкарнація, чи переселення Душі, але й сучасні знання в архітектурі, будівництві, астрономії, агрономії, історії, в різноманітних технологіях, медицині тощо. Коли відкриваються певні секрети таємних товариств, з’являються факти, які зразу і не помітиш, тож змінюється історія”.

Марґолін Юліус . Подорож до країни Зе-Ка. – Київ: Дух і Літера, 2023.

Автор передмови до цієї книжки – а це сам Тімоті Снайдер – зайвий раз нагадує: без очевидців пам’ять перетворюється на пропаганду, яка слугує інтересам моменту. Тож у своїй книзі спогадів  “Подорож до країни Зе-Ка” Юліус Марґолін оповідає про свій п’ятирічний досвід в’язня концентраційних таборів Радянського Союзу, ставлячи питання: яка Росія є справжньою: та, що святкує перемогу над нацистською Німеччиною на Красній площі, чи та, що існує в незвіданому всесвіті концентраційних таборів, який автор називає “країною Зе-Ка”. Друга світова війна застала доктора філософії Марґоліна у Польщі, звідки він уже не зміг виїхати до родини в Палестину. Тож мова у цих літературно-філософських мемуарах про роки, що минули між депортацією автора з окупованої Радянським Союзом частини Польщі у 1940 році та поверненням до післявоєнної Польщі у 1946-му, а відтак його виїздом через Францію до Палестини. Після поневірянь на окупованих радянськими військами територіях він опиняється в ув’язненні. У таборах із непосильною рабською працею європейський філософ повсякчас перебуває на межі життя та смерті. Він бореться за виживання у нелюдських умовах Ґулаґу та скрупульозно документує у власній свідомості найменші деталі біографій своїх співтабірників, чиї життя раз у раз обриваються в неволі. Марґолін написав цю книгу з надією, що весь світ дізнається про злочини комуністичного режиму проти людяності та засудить їх.

Мюррей Вільямсон, Міллет Еллан Р. Війна, яку необхідно було виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення. – Київ: Дух і Літера, 2023.

Ця книжка – чи не найбільш повний і досконалий екскурс в історію Другої світової – від японо-китайської війни 1937 року до капітуляції Японії в 1945 році. По суті, “Війна, яку необхідно було виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення” Вільямсона Мюррея та Еллана Р. Міллета – це унікальна історія війни, яка відтворює повну картину битв на землі, на морі та в повітрі. Автори аналізують операції та тактику ведення війни як на європейському, так і на тихоокеанському театрах воєнних дій, а також представляють портрети воєначальників обох воюючих сторін, демонструючи неоднозначності, з якими вони стикалися, описуючи можливості, якими вони скористалися і ті, які пропустили. Усюди у цьому дослідженні ми бачимо зв’язок між фактичними військовими операціями та їхніми політичними і моральними наслідками. При цьому автори уникають пафосного погляду на війну, але зберігають глибоку зацікавленість щодо проблем, з якими зіткнулися союзники та які вони подолали, а також реалістичну оцінку досягнень і невдач Осі. “На безпрецедентну агресію з боку країн Осі держави, що сповідували інші ідеології, зокрема радянського комунізму та ліберально-капіталістичної демократії, відповіли не менш жорстоко, – нагадують автори про перебіг воєнної історії. – На момент завершення війни кількість загиблих цивільних унаслідок дій обох сторін перевищила бойові втрати у співвідношенні два до одного. Ідеологічний і моральний імператив Заходу покарати німців за їхні численні злочини досяг кульмінації у спільних стратегічних бомбардуваннях, які здійснювали Королівські повітряні сили Великої Британії та Повітряні сили армії США. Чотири роки нищівних повітряних нальотів та наступне просування з боями на суходолі сплюндрували практично всі великі міста в Центральній Європі, за винятком Праги та Відня. Почуття расової помсти могло вплинути на рішення США скинути фугасні бомби на Токіо й атомні на Хірому та Нагасакі в Японії, вбивши сотні тисяч цивільних і перетворивши міста на купу каміння”.

Денисенко Вадим. Як зруйнувати русскій мір. – Київ: Наш Формат, 2023.

Ця книга про те, чому росіяни саме такі, які вони є, але головне — як можна зруйнувати “русскій мір”. На відміну від більшості досліджень про Росію, “Як зруйнувати “русскій мір” Вадима Денисенка увагу його автора передусім приділено утворенню та функціонуванню механізмів управління російською імперією, які залишаються практично незмінними останні 400 років. “Глибинна помилка більшості людей, які в силу різних обставин займаються Росією, полягає в тому, – наголошує автор, – що вони вважають, що “русскій мір” — це якесь новітнє явище, створене групою ідеологів, які зібралися навколо Путіна. Справа в тому, що і “русскій мір”, і система управління державою, де-факто були створені ще за часів Івана Грозного, а остаточно зацементувалися в часи Петра І і з певними косметичними змінами дійшли до наших днів”. Також автор висновує, що “русскій мір” не має і не може мати свого “символу віри”, а саме його визначення автоматично приведе до його розпаду. Всеїдний і шизофренічний, він “уміщує в собі православ’я і комунізм, білогвардійців і Сталіна”. Таким чином, у книжці досліджується виникнення, розвиток та функціонування русского міра від часів Івана Грозного до сучасності, а деякі питання ставляться руба. Наприклад, як змінити ідеологію русского міра? Як розвалити символічні структури? Чи потрібна росіянам свобода? Або чим відрізняється новітнє юродство Путіна від юродства його “великих попередників”? “Лише одним – наголошує автор, – зашкальним рівнем брехні на всіх рівнях. Жоден попередник Путіна стільки не брехав, щоправда, ніхто й не творив паралельну реальність для своїх громадян, а паралельна реальність – це і є абсолютна брехня”.

Рацебуржинська Юлія . Як створюють монстронароди? – Чернівці: Чорні вівці, 2023.

На прикладі цієї книжки можна простежити зокрема те, як сьогоднішні реалії проникають навіть у найнесподіваніші галузі нашого життя. Зокрема дитячого. Утім, несподіванками, як знати, сповнене саме життя наших дітей, про що й мова в історії “Як створюють монстронароди?”  Юлії Рацебуржинської, повна назва якої – “Книжка про пропаганду, дурнероб і Чухлера”. Адже наразі, наприклад, вони дізнаються про те, що таке пропаганда. Як вона влаштована та чому здатна перетворювати цілі народи на монстрів. Про все це розповідається в історії, яка трапилася на горищі будинку No3 на вулиці Сонячній. Там, як і на будь-якому іншому горищі, мешкають лепетунчики. Дві лепетунські країни – Доладиківство й Абищойство – мали досить пристойні стосунки, аж доки абищойці не обрали своїм першуном жадібного тирана Чухлера. Звісно, аналогії цілком прозорі, чи не так? “Для лепетунчиків, які жили в будинку No3 на вулиці Сонячній, їхнє горище булоцілим світом. Вони мало знали проте, що за його межами. Час від часу лепетунчики бачили людей. Ті піднімалися на горище – здебільшого щоб занести якісь старі речі. Ледь зачувши чиїсь кроки, лепетунчики ховалися, тому люди не підозрювали про їхнє існування, а мешканці горища не могли навіть як слід роздивитися, хто навідується в їхню домівку, – розпочинає авторка свою історію. – Чую-чую, ти вже нетерпляче запитуєш: “Та хто ж вони такі, ті лепетунчики? Які вони на вигляд?”. На перше запитання навряд чи можна відповісти точно (які на запитання “хто такі люди?”, наприклад)”. Що ж до подальших питань про дитячий всесвіт сьогоднішніх фантазій, то краще дізнатися відповідь на них на сторінках цієї незвичайної книжки.