ДІДУХ. ІСТОРІЯ РОДИННОГО ОБЕРЕГА

 

Українці – нація хліборобів, все у нас розгортається навколо аграрного календарного року. Встановлення дідуха і всі інші ритуали, пов’язані з ним – це аграрна магія. Дідух – це культ роду. Цей сніп був містилищем, де зимує дух предка. Одна з назв колядного снопа – “рай”, місце, де перебуває дух предків. Основна функція дідуха – пошанування померлих пращурів і забезпечення багатого врожаю. Дідухом міг бути перший чи останній сніп, або ж – найгарніший. Традиції – дуже локальна річ, тож виготовляли дідухи із різного збіжжя – залежно від того, у якому регіоні що росло. Пшениця, до речі, не є найдавнішою культурою, найдавнішими в Україні є просо і жито.

Дідух ще мав назви Коляда, Корочун, Колядник. Це був сніп або плетені пучечки, обв’язані стрічками, але не так, як переважно продають нині – не був він таким розцяцькованим. Переважно на Різдво встановлювали дідуха – сніп, але є регіони, де були і дід, і баба. Дід – це сніп, а Баба – це солома, яку могли класти під стіл. Встановлювали його переважно на покутті – це був кут за діагоналлю від печі, заносили на святий вечір, а виносили у різних місцевостях по-різному. Десь – на третій день свят, десь – аж по закінченню усіх святкувань, десь, може, й довше стояв. Після винесення дідух могли вимолочувати, сіяти, згодовувати худобі чи птахам – традиція дуже розмаїта. Дідухом цей сніп називався тому, що був символом померлих пращурів. Саме через це його і виносили з хати наприкінці свят: відповідно до структури зимової обрядовості, душі померлих пращурів запрошували на святкування, а потім, у певний час, відпроваджували.  У Західній Україні, район Львова, різдвяні снопи палили на третій день Різдва, щоби зігріти прабатьків. Гріти покійників – відправляти їх у той світ і вогонь освітлював їм дорогу. Окрім того, спалення дідуха викликає асоціацію з принесенням людського життя у жертву з надією, що це сприятиме доброму врожаєві. У Карпатах дідух могли класти під стіл, а на Закарпатті під сніп ховалася дитина, котра мукала, щоб у новому році добре велася худоба. Нині дідух часто купують один і використовують з року в рік. У минулому так не робили – щороку зжинали новий і щороку знищували. Нині дідух виконує здебільшого естетичну функцію.

Більше дізнатись про дідуха та звичаї, пов’язані з ним, можна за цими джерелами:

Морозенко М. Наші звичаї і традиції. – Київ: ІРІО, 2024. – 208с.

Скуратівський В. Дідух : свята українського народу / В.Т. Скуратівський; худож.: О. Коваль, Н. Коваль.  Київ : Освіта, 1995.–  272 с.

Магера М. Дідух / М. Магера  // Дві  повісті. – Хмельницький,2005. – С.38-40.

Дрик О. Звичаї українського народу зимового циклу з елементами театрального видовища / О. Дрик  //  Українська мова і література в школах України. – 2021. –  № 6.–  С. 44-48.

Хатні обереги українців // Українська Родина. – 2024. – № 2. – С. 45-47.

Завалова І. Символ українського Різдва : бесіда за картиною О.Шупляка "Різдвяний дідух"  /  І. Завалова // Джміль. – 2018.–  № 12. – С. 26-27.

Шрамко А. Дідух / А. Шрамко  // Джміль.– 2018. – № 12. – С. 28-29.

Що таке дідух, і чому він знову актуальний в Україні : розмова про традиційний різдвяний символ[Електронний ресурс]  //  Громадське радіо. – Режим доступу: https://hromadske.radio/podcasts/my-ie-buly-y-budem-informatsiynyy-maraton/shcho-take-didukh-i-chomu-vin-znovu-aktualnyy-v-ukraini . – Назва з екрана. –  Дата публікації: 09.12.2023